Постанова 4824 № 359/13177/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/13177/21 Головуючий у І інстанції Журавський В.В. Провадження №22-ц/824/2166/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 05 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Шаламая Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: У грудні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, посилаючись на те, що вона працює на посаді диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління в державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». Підпунктом 1.1 наказу від 08 грудня 2021 року №11-07/1-1538/п, підписаним генеральним директором ДП МАБ Дубаревським О.Ю., її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дати надання начальнику служби планування та оперативного управління документу, що підтверджує факт проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (в тому числі документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини проти COVID-19) або документу встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом здоров`я. Вважає, що даним наказом її відсторонено від виконання посадових обов`язків незаконно та необґрунтовано з порушенням її конституційних прав. Зазначала, що на сьогоднішній день в Україні проводяться клінічні випробування лікарських засобів, метою яких є встановлення або підтвердження їх ефективності та нешкідливості. Такі випробування можуть проводитись у лікувально-профілактичних закладах, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Участь повнолітньої дієздатної особи у проведенні клінічних випробувань лікарських засобів здійснюється виключно у добровільному порядку. Відомості щодо стану їїздоров`я (включаючи інформацію стосовно вакцинації, медичних експериментів та будь-якого медичного втручання) складають медичну таємницю, яка захищається законом, і розголошення якої є правом, а не обов`язком. Жоден документ не відносить професію позивача, виробництво або організацію, в якій вона працює, до тих категорій, діяльність яких може призвести до зараження людей та (або) поширення інфекційних хвороб. Коронавірусна хвороба (COVID-19) не класифікована, як інфекційна. Жодним законом не встановлено порядок відсторонення від роботи працівників, які відмовились від щеплень, або від надання відомостей щодо щеплень. Відсутні правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби, або від надання відомостей щодо щеплень. В демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою і найвищою цінністю є здоров`я та захист прав учасників освітнього процесу. Відповідач мав правові механізми для переведення позивача на дистанційну роботу, а відсторонення від роботи є втручанням у приватне та професійне життя (що охоплює також і питання захисту честі та репутації), що є несумісним зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вважає відсторонення від роботи таким, щопорушуєгарантовані як нормами міжнародного, так і нормами національного законодавства, прав на працю та справедливу винагороду за працю. Враховуючи вищевикладене, позивач просилавизнати незаконним та скасувати підпункт 1.1 наказу від 08 грудня 2021 року №11-07/1-1538/п, підписаний генеральним директором ДП МАБ Дубаревським О.Ю.про відсторонення її від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати та зобов`язати відповідача поновити умови її трудового договору шляхом допущення її на робоче місце та не перешкоджання виконувати трудові обов`язки на посаді диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», визнати незаконною невиплати заробітної плати та стягнути з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на її користь середню заробітну плату з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1 602,04 грн (середньомісячної 24 831,62 грн) за весь час незаконного відсторонення від роботи. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, які мають суттєве значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та нове судове рішення про задоволення позову. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що саме лише посилання на ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення працівника від роботи через відсутність щеплення. Оскільки таке посилання самостійно не визначає фактичні підстави, які мають бути встановлені та підтверджені доказами - відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень без наявності нормативно-правового акту, яким встановлено, що діяльність працівників окремих професій, виробництв та організацій може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Заявниця зазначила, що апеляційний суд не врахував, що відповідач у справі не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що вона у встановленому законом порядку відмовилась від щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Оспорюваний наказ є загальним, містить посилання на норми правових актів, проте без визначення конкретної підстави відсторонення, без констатації конкретного факту відмови позивачки чи її ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19. Вказує, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймає головний державний санітарний лікар України, а не МОЗ України, яке згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» МОЗ України має право лише на встановлення переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, а не встановлення обов`язкових щеплень як таких. Разом з тим, апелянт звертає увагу, що щеплення від коронавірусної інфекції не передбачене р. IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України №595 від 16 вересня 2011 року,який визначає перелік обов`язкових щеплень. Зазначає, що ані ст. 46 КЗпП, ані ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення, а лише вказують на умови, за яких таке відсторонення можливе. Так, неправомірним є відсторонення працівника на підставі постанова Кабінету Міністрів України №1236, яка законом не являється та не може собою його підмінювати в силу підвищених вимог до порядку прийняття закону та прав, які можуть бути захищені тільки законом. Отже, апелянт вважає, що на даний час відсутній встановлений законом порядок відсторонення працівників через відмову чи ухилення від здійснення щеплення, а тому таке відсторонення відбувається з порушенням вимог законності. У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» заперечує проти її задоволення, посилаючись на безпідставність доводів позивача. ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного у статті 43 Конституції України, оскільки трудові відносини з ним не були припинені, наказу про звільнення позивача не видавалось, а його відсторонення від роботи на підставі наказу №11-07/1-1538п від 08.12.2021 здійснено у відповідності до норм законодавства та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя та здоров`я людини. Крім того, відповідач звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що наказом МОЗ України від 25.02.2022 року № 380 зупинено дію наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні. Наказ МОЗ від 25.02.2022 року № 380 набрав чинності з дня його офіційного опублікування - 01 березня 2022 року. Таким чином, з 01.03.2022 року до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153, який слугував підставою для відсторонення працівників ДП «МА «Бориспіль», зокрема й позивача. На підставі наказу генерального директора ДП «МА «Бориспіль» від 09.03.2022 №01-07.10-4 (зі змінами, внесеними наказом від 03.05.2022 №01-07-9) з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні було зупинено дію наказу від 16.11.2021 №01-07-59, а також допущено з 01.03.2022 позивача до роботи. Отже, починаючи з 01.03.2022 року позивач не є відстороненою від роботи. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Луценко І.О. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити. ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки на електронну адресу відповідача, яка зазначена ним у відзиві на апеляційну скаргу. У відповідності до вимог ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності представника відповідача. Вислухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працює в ДП МА «Бориспіль» на посаді диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління. Вказана обставина визнана сторонами по справі, тому в силу ч.1 ст.82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягає. Наказом генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» №01-07-59 від 16.11.2021 року «Про необхідність виконання вимог про обов`язкове щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом «SARS-Cov-2», керівникам структурних підрозділів у строк до 19 листопада 2021 року довести до відома підпорядкованих працівників, шляхом ознайомлення їх під особистий підпис зі змістом даного наказу вимоги законодавства щодо проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових щеплень.(а.с. 39-42) Позивач ОСОБА_1 з наказом №01-07-59 від 16.11.2021 року була ознайомлена 17.11.2021 року.(а.с. 43) Позивачем не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. На підставі наказу генерального директора ДП МА «Бориспіль» Дубревського О.Ю. №11-07/1-1538/п від 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, документу встановленої форми про одужання від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичного щеплення проти COVID-19 (а.с.44). З 01.03.2022 року до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153, який слугував підставою для відсторонення працівників ДП «МА «Бориспіль», зокрема й позивача ОСОБА_1 та останню допущено до роботи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного. Позивач ОСОБА_1 , як працівник підприємства, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади та водночас підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на підставі п.4 та п.6 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року, піддягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2. 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність надати у строк до 12 години 00 хвилин 06 грудня 2021 року документ, який підтверджує факт проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (в тому числі, документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини проти COVID-19) або документ встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Одночасно, ОСОБА_1 була попереджена, що у випадку ненадання вказаних документів з 09 грудня 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. Службовою запискою №21-10-370 від 07 грудня 2021 року начальника служби планування та оперативного управління, на підставі якого був виданий оспорюваний наказ, встановлено, що станом на 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує проведення профілактичного щепленння проти COVID-19 або документ встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. З огляду на це, суд першої інстанції вважав, що відсторонення позивача від роботи здійснено з дотриманням ст.46 КЗпП України та ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, з огляду на наступне. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України). Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Згідно зі ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.202 у справі № 130/3548/21 відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, вяких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Відтак, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Суд першої інстанції не міг враховувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, проте такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи, а тому вони підлягають врахуванню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним відсторонення, суд першої інстанції не встановив, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників ДП «МА «Бориспіль», відвідувачів аеропорту. ЇЇ відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в ДП «МА «Бориспіль», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). На час відсторонення будь - які питання щодо можливості забезпечення виконання позивачкою трудових обов`язків дистанційно не обговорювалися. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. З огляду на вказане, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору. Так, позовної вимоги в частині визнання незаконним та скасування підпункту 1.1 наказу від 08 грудня 2021 року №11-07/1-1538/п генерального директора ДП «МА «Бориспіль» про відсторонення позивача від роботи, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню. Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 була допущена до роботи 01 березня 2022 року, період, за який підлягає стягненню середній заробіток становить з 09.12.2021 року по 28.02.2022 року. З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось відповідачем, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1602,04 гривень. (а.с. 18) Спірний період з 09.1202021 року по 28.02.2022 року складає 58 робочих днів. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 92918,32 гривень (1602,04*58). Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20). Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору. З огляду на допущення ОСОБА_1 до роботи з 01 березня 2022 року, що нею не заперечується, провадження у даній справі в частині вимог про зобов`язання поновити умови трудового договору шляхом допущення до роботи та не перешкоджання виконувати трудові обов`язки підлягає закриттю. Згідно ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення по справі про задоволення позову, апеляційний суд також вважає правильним стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі - 3632,00 гривень. Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати підпункт 1.1 наказу від 08 грудня 2021 року №11-07/1-1538/п, підписаний генеральним директором Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» Дубаревським О.Ю. про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати. Стягнути з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за період незаконного відсторонення від роботи в розмірі 92918 (дев`яносто дві тисячі дев`ятсот вісімнадцять) гривень 32 коп., а також судові витрати в розмірі 3 632 (три тисячі шістсот тридцять дві) гривень 00коп. Закрити провадження в частині позовних вимог про зобов`язання поновити умови трудового договору шляхом допущення до роботи та не перешкоджання виконувати трудові обов`язки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 10.04.2023 року. Реквізити сторін: Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», 08301, Київська область, м. Бориспіль, с. Гора, вул. Бориспіль - 7, код ЄДРПОУ 20572069. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.