Постанова 4805 № 278/2621/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2621/21 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М. Категорія 44 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Трикиши Ю.О. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у цивільній справі №278/2621/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та витрат у зв`язку з цим на правову допомогу, - в с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. З урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду у сумі 12 715 666,00 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 338 182,00 грн. В обґрунтування поданого позову зазначав, що згідно вироку Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року у справі 1-26/12 позивача визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за відсутності події злочину у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.396 ч.1, 135 ч.3 КК України, а також за недоведеністю участі у вчиненні злочину, передбаченого ст.136 ч.3 КК України, та виправдано. Житомирський апеляційний суд ухвалою від 08 серпня 2019 року у справі №1-26/12 виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року ухвалу Житомирського апеляційного суд ухвалою від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області без задоволення. Таким чином, протиправними діями органів державного обвинувачення йому завдано моральної шкоди, яка виражається у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього, приниженні честі та гідності, а також ділової репутації як людини, громадянина та працівника органів прокуратури. Затягування досудового слідства органами обвинувачення, зухвале ігнорування його прав як громадянина України, приниження честі та гідності, ділової репутації, позбавлення можливості протягом багатьох років реабілітуватися в очах рідних, друзів та колег, дуже сильно пригнічувало його морально, а стан здоров`я дуже погіршився. За таких обставин, позивач потребував лікування та обстеження, вимушений був звертатися за консультаціями до спеціалістів різного рівня, що потребувало великих затрат, як грошових засобів так і часу, а також додаткових зусиль. Протягом тривалого часу життя позивача було цілеспрямовано направлено на захист порушених органами держави прав та свобод, які гарантовані державою. Безвідповідальне ставлення органів обвинувачення до виконання своїх посадових обов`язків, затягування досудового слідства та судового розгляду завдало йому сильних, як фізичних так і моральних страждань, а усвідомлення того, що за всім стоять державні органи, які повинні не порушувати, а захищати права громадянина, знищувало віру у справедливість. Багаточисленні поїздки до правоохоронних органів різного рівня, суду, вимушеність звернення за правовою допомогою до адвокатів призвели до значного погіршення стану його здоров`я, морального опустошення та скрутного матеріального становища. Зазначав, що незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду завдали йому моральної втрати, призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, і до цього часу вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Більше 18 років він перебував під кримінальним переслідуванням, поки Верховний Суд 17.03.2020 року остаточно не залишив у силі виправдувальний вирок і не встановив його невинуватість. Зазначає про незаконне затримання та перебування під вартою. Сам по собі факт тримання під вартою європейською спільнотою визнаний жорстоким поводженням, катуванням. Під час знаходження в СІЗО він зазнав психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів, співкамерників, що для нього було вкрай тяжким. Під час звільнення з посади в органах прокуратури та подальшого кримінального переслідування він втратив честь та гідність, а також ділову репутацію як людини, громадянина, працівника та державного службовця, оскільки його звинувачували в тяжких злочинах. Він позбувся можливості працювати та утримувати свою родину. Тривалий час він був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, права вільно пересуватись, оскільки відносно нього були застосовані незаконні тримання під вартою, підписка про невиїзд, тощо. Його моральні страждання також посилились через те, що органи досудового слідства та суд довели його матір до важкого психоемоційного стану, що призвело до невиліковної хвороби та у подальшому до її смерті на початку травня 2010 року. Крім того, зазначене також негативно відобразилось і на сімейних відносинах, оскільки численні обшуки в квартирі, зміна матеріального стану та залишення сім`ї без частини доходу - все це стало причиною сварок та негативного ставлення до нього з боку як дружини, так і дітей, та призвело до розлучення з дружиною. Незаконними слідчими діями, в тому числі обшуками, виїмками, призначенням судово-психіатричної експертизи та іншими діями органів слідства та прокуратури позивачу нанесено моральну шкоду, через що останнім зазнано також у достатній мірі важких страждань. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 450 300,00 (один мільйон чотириста п`ятдесят тисяч триста) грн. Цим же рішенням стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) грн. понесених витрат на правову допомогу по кримінальному провадженню. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду змінити і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити в силі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване лише щодо часткової відмови у задоволенні позову та не зазначення в резолютивній частині, яким чином необхідно стягнути кошти, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели до постановлення помилкового рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Вказує, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом не було взято до уваги терміни його затримання та два арешти з перебуванням в найбільш жорстких умовах утримання в слідчих ізоляторах. Вважає, що всього моральна шкода за період перебування під слідством та судом, а також за незаконне тримання під вартою становить 5 570 600,00 грн. Визначаючи такий розмір моральної шкоди, він виходив з практики Європейського суду з прав людини та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема, у справі «Луценко проти України» в рішенні від 03.07.2012р. Вважає, що щодо нього було порушено п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Завдану шкоду апелянт оцінює у грошовому виразі, зокрема: обмеження особистої свободи - 93 060,00 грн.; порушення недоторканості житла та права власності 500 000,00 грн.; зміна способу життя 500 000,00 грн.; моральна шкода завдана шляхом доведення до хвороби та смерті його матері 500 000,00 грн.; приниження честі, гідності і ділової репутації шляхом розповсюдження негативної інформації щодо нього 500 000,00 грн.; приниження честі, гідності і ділової репутації шляхом призначення судово-психіатричної експертизи 500 000,00 грн.; значна зміна способу життя в сімейних відносинах 710 600,00 грн.; значна зміна способу життя в частині погіршення ділової репутації 500 000,00 грн.; факти незаконної перевірки обставин його життя та незаконного відшукування «доказів» вини в інших тяжких злочинах 500 000,00 грн.; позбавлення класного чину 300 000,00 грн.; моральні страждання за долю близьких, які тривали весь період кримінального переслідування 200 000,00 грн. На підтвердження правильності своєї позиції про необхідність суттєвого збільшення розміру відшкодування моральної шкоди посилається на постанову Верховного Суду у справі № 295/13971/20 від 23 вересня 2021 р.; правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року провадження № 6-2203 цс15; у постанові Великої палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/2373/15-ц. Крім того вказує, що витрати за надання правової допомоги адвокатом Шелепою А.П. склали 50 тис. доларів США, але документально підтвердити та дати обґрунтований розрахунок на даний час на всю суму не може, оскільки останній помер, а всі документи зберігались у нього, так як він повинен був готувати позов про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. У поданій апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить вказане рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в решті рішення залишити без змін. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить з 15.03.2002 (дата порушення кримінальної справи відносно особи) по 08.08.2019 (дата набрання виправдувальним вироком законної сили) 204 місяці та 24 дні. А тому вважає, що позивач має право на компенсацію шкоди на підставі ст.1176 ЦК України за визначений період і сума такого стягнення становила 1 372 160 грн. Вказує, що судом не надано належної оцінки тому факту, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу (відповідач у справі ОСОБА_2 ). Викладене спростовує доводи позивача щодо причинно-наслідкового зв`язку між його притягненням до кримінальної відповідальності із фактом розлучення та спричинення йому цими подіями моральної шкоди. Також вказує, що судом не досліджувалися матеріали щодо стану здоров`я позивача до моменту притягнення його до кримінальної відповідальності, що позбавляє можливості стверджувати, що погіршення стану здоров`я було саме наслідком притягнення до кримінальної відповідальності. Поміж іншим, судовому дослідженню підлягала і поведінка ОСОБА_1 , як прокурора і яка зумовила подальше його притягнення до кримінальної відповідальності. Зазначає, що при визначені розміру відшкодування, суд мав би керуватися принципами виваженості, розумності, справедливості та врахувати, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення. Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду України від 02.02.2015 у справі №6-2203цс15, у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц, у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №346/5428/17. Крім того, на думку апелянта, оскаржуване рішення в частині стягнення понесених витрат на правову допомогу по кримінальному провадженню є передчасним, оскільки обов`язковому дослідженню підлягали обставини, щодо роз`яснення йому порядку поновлення порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у межах кримінальної справи. У поданій апеляційній скарзі Житомирська обласна прокуратура просить вказане рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, в решті рішення залишити без змін. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що судом не враховано, що нормами ст.ст.43,532 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування закінчується з моменту набрання виправдувальним вироком щодо особи законної сили, загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить з 15.03.2002 (дата порушення кримінальної справи відносно особи) по 08.08.2019 (дата набрання виправдувальним вироком законної сили) 204 місяці та 24 дні. А тому ОСОБА_1 мав право на компенсацію шкоди на підставі ст.1176 ЦК України за визначений період і сума такого стягнення становила 1 372 160 грн. Вважає, що суд безпідставно задовольнив позов у збільшеному, завищеному розмірі, що не має бути джерелом незаконного збагачення. Вважає, що факт наявності визначеного в позові розміру моральної шкоди потребує доведення, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. Крім того вказує, на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між притягненням позивача до кримінальної відповідальності і фактом розлучення, що спричинило моральну шкоду, оскільки останній сам звернувся до суду з позовом про розлучення. Також вказує, що судом першої інстанції не було досліджено матеріали щодо стану здоров`я ОСОБА_1 до моменту притягнення його до кримінальної відповідальності, що позбавляє можливості стверджувати, що погіршення стану здоров`я було саме наслідком притягнення до кримінальної відповідальності. На думку апелянта, помилковим є висновок суду щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу по кримінальному провадженні, оскільки останнім не було надано, а судом не досліджено, якими доказами підтверджується витрачений адвокатом час на представництво інтересів позивача під час досудового розслідування та судового розгляду справи. Крім того, позивачем у судовому засіданні не конкретизовано, які саме процесуальні документи готував адвокат їх кількість, вартість послуги за підготовку таких документів, кількості судових засідань, у яких адвокатом надавалися відповідні послуги. Тому вважає, що в даному випадку відсутня об`єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом та його клієнтом щодо розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 27.12.2001 року порушено кримінальну справу по факту заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження гр-ну ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України (а.с.76 т.1). У період з 28.12.2001 року та на протязі січня 2002 року позивача було допитано в якості свідка, проведено обшук та виїмку у останнього вдома (а.с.77-82 т.1). Постановою прокурора Житомирської області від 15.03.2002 року проти ОСОБА_1 порушено кримінальну справу по факту приховування тяжкого злочину за ознаками в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України (а.с.89 т.1). Постановою про притягнення як обвинуваченого від 25.03.2002 року позивача притягнуто як обвинуваченого у даній кримінальній справі і пред`явлено йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст.396 ч.1 КК України (а.с.91 т.1). Постановою від 04.04.2003 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.396, ч.3 ст.135 КК України (а.с.93-95 т.1). 10.12.2002 року постановою про призначення (амбулаторної) судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_1 призначено вказану експертизу (а.с.95-96 т.1). Згідно наказу прокурора Житомирської області від 15.03.2002 року №43 (т.2 а.с.148) звільнено старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області, радника юстиції ОСОБА_1 з посади органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури. Вироком від 07.11.2018 року Житомирського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 визнано невинним і по суду виправданим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.136 КК, за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.135 та ч.1 ст.396 КК за відсутністю події злочину (а.с.27-49 т.1). Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08.08.2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 07.11.2018 року, яким ОСОБА_1 визнано невинним і виправдано, залишено без змін (а.с.50-69 т.1). Ухвалою від 17.03.2020 року Верховний Суд ухвалу апеляційного суду від 08.08.2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.70-75 т.1). Також матеріалами справи підтверджується факт незадовільного стану здоров`я позивача, яке стало таким саме після організації незаконних слідчих дій та численних судових проваджень. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11.05.2017 року розірвано шлюб за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрований 16.10.1987 року (а.с.240 т.2). Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволенні позову. При цьому судом враховано, що згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Виходячи з положень ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Статтею 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди. Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, серед іншого громадянинові відшкодовується (повертаються) також моральна шкода. Згідно зі ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються наряду з іншим і моральна шкода. Відповідно до вимог ст.ст.4,13 зазначеного Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. Тому, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави. Судом обгрунтовано встановлено, що на час звернення до суду з позовом у позивача ОСОБА_1 існує право на відшкодування шкоди, передбаченої частиною 1 статті 1176 ЦК України, статтями 1,3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР (із змінами), так як передбачений частиною 2 статті 1176 ЦК України та статтею 2 вказаного Закону випадок, з яким пов`язується право на відшкодування шкоди (спеціальний делікт), настав. Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про існування права у позивача на відшкодування шкоди, завданої йому як громадянинові внаслідок незаконно притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу тощо, що обмежувало та порушувало права громадянина, з тих підстав, що має місце передбачений законом випадок, який надає позивачу таке право, а саме - виправдувальний вирок в силу недоведеності висунутого обвинувачення. При цьому, судова практика орієнтує на те, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом, а саме: статтею 2 Закону від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі №713/216/17, від 20 вересня 2018 року в справі 686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі №6-2089цс15, постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №638/11853/15-ц). Щодо ОСОБА_1 , то передбачений статтею 2 Закону від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР випадок настав, відтак, правові підстави для задоволення заявлених ним вимог наявні. У постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Щодо вимог позову про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу судом враховано наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було укладено декілька договорів (угод) про надання правової допомоги з адвокатом Шелепою А.П. (т.1 а.с.146): від 04.08.2003 року, 05.08.2003 року, 16.12.2004 року, за умовами яких представництво інтересів на досудовому розслідуванні та представництво в суді становить 50 000 грн. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Laventsv. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено». Обґрунтованість та співмірність зі складністю справи виконаною адвокатом роботою (послугами), її обсягом, часом, витраченим на її виконання, підтверджується Актами виконаних робіт, підписаних сторонами без зауважень та підтвердженням участі адвоката в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій протягом багатьох років: поданням численних клопотань та письмових заяв по суті справи, що підтверджується матеріалами кримінального провадження №1-26/12, які були дослідженні під час розгляду даної справи. Крім того, даний факт частково оспорюється сторонами у справі. Відповідно до ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів. Відповідно до ст.120 КПК України, витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті( допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги). Як слідує зі змісту ст.124 КПК України врегульовано лише розподіл процесуальних витрат у разі ухвалення обвинувального вироку (суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати). Згідно пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, які є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення у сумі 50 000,00 грн. за наявності у матеріалах справи відповідних доказів зазначеного (а.с.135-146 т.1). Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» №266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Статтею 4 даного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Таким чином, законодавством встановлений тільки мінімальний розмір моральної шкоди за даною категорією справ, а остаточний розмір визначається судом з урахуванням обставин справи та в межах, встановлених цивільним законодавством. При цьому, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Така правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 2 грудня 2015 року в справі за № 6-2203цс15. Відповідно до ст.8 ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» у 2022 році мінімальна заробітна плата складала у місячному розмірі: з 1 жовтня по день ухвалення рішення - 6 700 гривень. Враховуючи період перебування позивача під слідством та судом з 15 березня 2002 року по 08 серпня 2019 року (204 місяця 24 дні), тому сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди не може бути меншою, ніж 1 372 160 грн. (6700 грн. х 204 місяця 24 дні). Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Зазначена вище норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду. Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №757/53996/17 зазначив, що визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи. Позивач, з урахуванням мінімального розміру моральної шкоди, просив стягнути на його користь моральну шкоду у сумі 12 715 666 грн. При цьому позивач зазначав, що моральна шкода має нараховуватися за період з 27.12.2001 року (день порушення кримінальної справи) по 17.03.2020 року (день постановлення рішення Верховним Судом), тобто 18 років 2 місяці 21 день. У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Згідно з частинами першою - четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення При цьому суд правильно вважав, що не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що він протиправно перебував під слідством і судом 18 років 2 місяці та 21 день - з 27.12.2001 по 17.03.2020 року (дата порушення кримінальної справи по факту до дня постановлення судом касаційної інстанції ухвали), оскільки, по-перше, ще до оголошення підозри слідчий здійснював втручання в його особисте життя, а саме: проводив певні негласні слідчі дії, а, по-друге, судове провадження закінчується переглядом судового рішення в касаційному порядку, - з наступних підстав. Як зазначено вище, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. За відсутності рішення суду про визнання неправомірними дій слідчого щодо витребування в ході досудового розслідування (до оголошення підозри) вищевказаної інформації чи встановлення у такому рішенні факту незаконного вчинення процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, у позивача не виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР. Крім того, враховуючи вищенаведені положення статей 532,533 КПК України, а також те, що вирок Житомирського районного суду Житомирської області, яким ОСОБА_1 визнано не винним і по суду виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього завершеним. Висновок про те, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18 (провадження № 61-14833св19). Оскільки позивачу ОСОБА_1 безпосередньо було пред`явлено обвинувачення 15 березня 2002 року згідно постанови про порушення кримінальної справи по окремому епізоду та передачу справи для подальшого провадження в підслідність органам прокуратури (а.с.89 т.1), відтак початок його перебування під слідством та судом слід рахувати саме з цієї дати. Отже початок періоду з 20 грудня 2001 року (порушення кримінальної справи по факту заподіяння тяжкого тілесного ушкодження гр-ну ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України), вказаний позивачем, до уваги судом не береться. При цьому остаточна дата періоду нарахування моральної шкоди - 08.08.2019 року, тобто набрання вироком суду першої інстанції законної сили після перегляду апеляційною інстанцією. Відтак, судом дата закінчення перебування під судом та слідством, яка зазначена позивачем, - 17.03.2020 року (день постановлення ухвали Верховним Судом) також не береться до уваги, оскільки це суперечить діючому законодавству та усталеній практиці. Позивач зазначає, що враховуючи характер і обсяг моральних страждань, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, моральна шкода повинна обраховуватися із застосуванням коефіцієнту х10, обраний ним, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди, при чому внаслідок незаконних затримання і тримання під вартою, інші складових, то обраний, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди. При цьому, хоча ці всі періоди входять у загальний період, позивач визначає загальний розмір моральної шкоди шляхом складання її розміру за ці періоди між собою, що саме по собі є необґрунтованим та безпідставним. Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Враховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом вказаного періоду (майже 18 років) - під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення його стану здоров`я, погіршення відносин з оточуючими людьми та втрати ділової репутації, вимушеність зазнавання ним значних обмежень в правах та свободах, гарантованих Конституцією України, вимушеність докладання ним значних зусиль щодо відновлення своїх прав, що потягло за собою значні ускладення в житті не тільки позивача, а і його родини; встановлення судами абсолютної недоведеності з боку органів досудового слідства та прокуратури обставин вчинення ним інкримінуємого діяння, а також характеру пред`явленого обвинувачення; суд, з урахуванням засад розумності та справедливості вважав достатнім відшкодування моральної шкоди сумі 1450300 грн. Разом з тим, на переконання апеляційного суду, визначений розмір відшкодування не відповідає тим критеріям, які підлягають врахуванню при визначенні такого відшкодування. Зокрема судом не в повній мірі врахована тривалість вимушених змін в житті позивача, судова практика в частині визначення розміру відшкодування та практика ЄСПЛ, який з поміж іншого, також звертає увагу в даній категорії справі на відсутність ефективного розслідування. За наведених обставин, апеляційний суд вважає необхідним збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 4000 000 грн. Щодо визначеного судом першої інстанції способу відшкодування апеляційний суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постанова КЦС Верховного суду від 01.10.2020 у справі №639/2981/19). Тому, кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Держави Україна за кошти Державного бюджету України. За наведених обставин апеляційний суд вважає необхідним зазначити в резолютивній частині рішення про безспірне списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Із врахуванням викладених обставин та на підставі п.1 ч.1 ст.376 ЦПК оскаржуване рішення підлягає зміні. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2022 року змінити. Збільшити розмір стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди з 1450300 грн. до 4 000 000 грн. Доповнити другий та третій абзаци резолютивної частини рішення наступним: шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Судді: