Ухвала КАС ВС № 460/3284/22

УХВАЛА 13 квітня 2023 року м. Київ справа № 460/3284/22 адміністративне провадження № К/990/11240/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі №460/3284/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: 16 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд: - визнати протиправним, скасувати наказ №6-о від 17 січня 2022 року про звільнення його з посади, поновити на посаді начальника управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Рівненській області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 24 березня 2023 року засобами поштового зв`язку. Скаржник просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі №460/3284/22 та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови застосовано ряд норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у численних постановах Верховного Суду, а саме постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 рок у справі 524/3490/17-ц (щодо припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України); у справі № 591/4938/18 (провадження № 61-5894св20) про звільнення й впливом психологічного тиску; постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 березня 2020 року у справі № 524/466/17 (важливим елементом під час припинення трудових відносин є наявність реального волевиявлення сторін на звільнення, угода має бути реальною, тобто ґрунтуватися на спільному волевиявленні сторін); постанові; Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі №1340/6082/18 ("угоду" визначено як дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав й обов`язків; під цим потрібно розуміти наявність вільного волевиявлення обох сторін); постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказує на те, що факт відкликання працівником заяви про звільнення хоч і не має юридичних наслідків, однак свідчить про відсутність у працівника свідомого волевиявлення щодо звільнення з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті36 КЗпП (за угодою сторін). Відповідно, суд дійшов висновку, що таке звільнення відбутися не може; постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду (ВС) відступила від усталених правових висновків та визначила, що заборона звільнення під час відпустки та лікарняного поширюється також і на звільнення, передбаченого статтею 36 КЗпП України. Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі №1340/6082/18 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заява ОСОБА_2 про звільнення за угодою сторін не містить ані дати її написання, ані пропозиції заявника щодо бажаної дати припинення трудових відносин. Резолюція керівника відповідача, проставлена на цій заяві (датована 21 листопада 2018 року), також не містить пропозиції/рішення, з якого може бути розірвано трудовий договір з ОСОБА_2 . У справі №820/243/16 оскаржуваний наказ про звільнення, був винесений без погодження дати звільнення, тобто за відсутності досягнення між роботодавцем і працівником угоди на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. У справі №205/4196/18 позивачем оскаржувався наказ про звільнення з посади директора з підстав, передбачених контрактом, за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, «у зв`язку з невиконанням підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам і недотриманням графіка погашення заборгованості із заробітної плати». Натомість як у цій справі, позивачем оскаржувався наказ про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що заява на звільнення написана ОСОБА_1 власноручно 17 січня 2022 року і містить його підпис. На заяві є резолюція в.о. начальника Головного управління В.Грабового «до наказу». Крім того, на заяві міститься погодження заступника начальника З. Хоній. Позивач з Наказом №6-о про своє звільнення ознайомився 17 січня 2022 року, трудову книжку отримав 18 січня 2022 року. При цьому, ні під час ознайомлення з наказом, ні під час отримання трудової книжки позивач не вказав працівникам податкового органу, які ознайомлювали його з наказом та вручали трудову книжку, що він має намір (чи вже відкликав) свою заяву про звільнення. З наказом ознайомився без жодних зауважень. Щодо написання позивачем-апелянтом заяви про відкликання заяви про звільнення, датованої 17 січня 2022 року, яка зі слів позивача була відправлена за допомогою кур`єрської служби доставки «GrandEX» 17 січня 2022 року о 12:20 год і доставлена 15 лютого 2022 року, то, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем в суді апеляційної інстанції, долучена до матеріалів справи накладна зазначеної кур`єрської служби за №2251439 - відсутня в базі даних в розділі «відстеження замовлення» на офіційному сайті даної кур`єрської служби (http://www.grandex.com.ua/?lang=ua). Накладні з порядковими номерами, що наближені до номера 2251439, відносяться до відправлень, переданих в кур`єрську служби доставки у лютому, а не в січні 2022 року (січню відповідають накладні з номерами 2251360, 2251361 і т.і.). Суду не пред`явлено і жодного належного і допустимого доказу щодо оплати вказаного кур`єрського відправлення. Долучена ж позивачем до матеріалів справи копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 17 січня 2022 року №03 на оплату фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (далі - ФОП) послуг кур`єрської експрес-доставки на рівні 50 грн.(а.с.145), не може вважатися доказом оплати послуг компанії «GrandEX», як з огляду на те, місце провадження господарської діяльності ФОП (а.с.146) не відповідає місцю партнера даної служби в м.Рівному, так і з огляду на те, що тариф оплати не відповідає тарифам «GrandEX» (накладною 2251440 оформлено відправку доставки «стандарт», ціна якої по місту Рівне складає 30 грн, а не 50 грн), як і категорія доставки по накладній не відповідає категорії доставки по квитанції («стандарт» проти «експрес»). З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у цій справі та у справах №1340/6082/18, №820/243/16, №205/4196/18 не є подібними, оскільки ухвалені за інших фактичних обставин. Зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах № №591/4938/18, №524/466/17 від 5 березня 2020 року, №524/3490/17-ц, скаржник сам наводить рішення Верховного Суду, які вирішені не на користь позивачів, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 та 3 частини другої статті 353 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктами 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення психофізичної експертизи. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідкового зв`язку із протиправністю оскаржуваного судового рішення. Скаржником не наведено, які саме порушення конкретних норм процесуального права допущені судом першої інстанції при ухваленні судового рішення в частині відхилення зазначеного клопотання, та не обґрунтовано в чому саме полягає таке порушення і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, відтак така підстава наведена формально без належного обґрунтування. Також скаржником не обґрунтовано в чому полягає неможливість прийняття судом першої інстанції обґрунтованого судового рішення, без задоволення вказаного клопотання. Скаржником належним чином не доведено, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення психофізичної експертизи. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі №460/3284/22. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі №460/3284/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду