Постанова 4857 № 380/11067/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11067/22 пров. № А/857/53/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року (головуючий суддя Клименко О.М., м.Львів) у справі №380/11067/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: 15.08.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просив зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію за час затримки виплат при звільненні зі служби в розмірі 281503,28 грн. Позов обґрунтовує тим, що наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15 лютого 2021 року № 84о/с його звільнено зі служби в поліції. При звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку у зв`язку з чим він звернувся з позовом до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 380/12579/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2022 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у 2018 та 2019 роках. На виконання указаних судових рішень відповідач 27 липня 2022 року виплатив позивачу компенсацію за невикористану у 2018 та 2019 роках відпустку у розмірі 12839,72 грн. Вважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення зі служби в поліції остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 27 липня 2022 року, виплативши компенсацію за невикористану у 2018 та 2019 роках відпустку, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, сума якого, визначена відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (Порядок № 100) за 524 календарних дні затримки такого розрахунку становить 281053,28 гривень. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 лютого 2021 року по 18 серпня 2021 року у розмірі 56650,17 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та відмовити повністю в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що не застосування судом першої інстанції підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в даній справі, враховуючи необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, стягнення з ГУНП у Львівській області компенсації за час затримки виплат при звільненні зі служби у сумі 56 650,17 грн. - не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. 09.03.2023 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що твердження апелянта про не застосування до спірних правовідносин позиції Великої палати Верховного Суду, вказаної в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц не відповідає дійсності. Як вбачається з рішення, суд першої інстанції неодноразово посилається на вказану постанову з метою розрахунку розміру середнього грошового забезпечення. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Згідно з витягом із наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15 лютого 2021 року № 84о/с «Про особовий склад» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 17 лютого 2021 року за підпунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 380/12579/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2022 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у 2018 та 2019 роках. На виконання вказаних судових рішень відповідач 27 липня 2022 року виплатив позивачу компенсацію за невикористану у 2018 та 2019 роках відпустку у розмірі 12839,72 грн, що підтверджується випискою по його картковому рахунку. Позивач вважає, що оскільки виплату компенсації за невикористану у 2018 та 2019 роках відпустку відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (Закон № 580). Згідно з частиною другою статті 56 Закону № 580 службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського. Частиною першою статті 48 Закону № 580 визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону. Відповідно до частини першої, другої статті 77 Закону № 580 днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580 передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ. Відповідно до статті 94 Закону № 580, Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських. Відповідно до пункту 3 розділу І цього Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Приписами пункту 15 Розділу І Порядку № 580 закріплено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Спеціальне законодавство, а саме Закон України «Про Національну поліцію, Постанова № 988 та Порядок № 260 не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України. Зокрема, цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин. Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено строки розрахунку при звільненні. Відповідно до цієї статті при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів, вказує, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області. З 17 лютого 2021 року позивача звільнено зі служби в поліції. Відповідач на виконання рішення суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 380/12579/21, яке набрало законної сили 27 червня 2022 року, виплатив позивачу 27 липня 2022 року компенсацію за невикористану у 2018 та 2019 роках відпустку у розмірі 12839,72 грн. Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов`язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми, а отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником. Згідно з витягом із наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15 лютого 2021 року № 84о/с «Про особовий склад» позивача звільнено зі служби в поліції з 17 лютого 2021 року. Оскільки відповідно до частини другої статті 77 Закону № 580 день звільнення вважається останнім днем служби, то першим днем після звільнення позивача зі служби в поліції є 18 лютого 2021 року. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 27 липня 2022 року. Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 18 лютого 2021 року по 26 липня 2022 року (включно) та становить 524 дні. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100). Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як слідує зі змісту наведеної норми можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена чинним законодавством. Таким законодавством у цьому випадку є Порядок № 260, який набрав чинності 27 травня 2016 року. Тобто, Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування відповідних алгоритмів, передбачених Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим урахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком №

260. Апеляційний суд зазначає, що згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Львівській області № 123 від 27 травня 2021 року розмір грошового забезпечення позивача за два календарні місяці служби перед звільненням (17 лютого 2021 року) становив: у грудні 2020 року 21861,88 грн; у січні 2021 року 11445,93 грн; разом 33307,81 грн. Кількість календарних днів за грудень 2020 року січень 2021 року становить 62 дні. Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 537,22 грн (33307,81 грн/62 календарних дні). Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середній заробіток, з урахуванням норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 181 календарний день. Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 97236,82 грн (537,22 грн х 181 календарний день). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). У даній справі загальний розмір належних позивачеві від відповідача при звільненні виплат складав 22038,99 (100%), з яких: грошове забезпечення 7262,93 грн; компенсація за невикористану в році звільнення відпустку 1196,24 грн; індексація 740,10 грн (разом 41,74%); компенсація за невикористану у 2018 та 2019 роках відпустку 12839,72 грн; (58,26%).Обрахована судом відповідно до Порядку № 100 та Порядку № 260 сума середнього грошового забезпечення позивача за несвоєчасну виплату відповідачем компенсації за невикористану відпустку становить 97236,82 грн. Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд першої інстанції вірно стягнув на користь позивача 56650,17 гривень як середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (58,26% від 97236,82 грн). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 380/11067/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний