Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/9179/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 280/9179/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Кругового О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в залі удового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року (суддя 1-ї інстанції Кисіль Р.В.) в адміністративній справі №280/9179/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2021р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-58633-50У 11.11.2019 на суму 26539,26 грн.; зобов`язання відповідача виключити суму податкового боргу з облікової картки платника податків позивача. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України, оскільки у спірний період він був найманим працівником за якого єдиний внесок сплачував його роботодавець. Позивач вважає, що у спірний період він був застрахованою особою, а відповідно не мав обов`язку подвійно сплачувати єдиний внесок. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-58633-50У 11.11.2019 на суму 19499,26 грн. Зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) запису про наявність боргу зі сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) на суму 19499,26 грн. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Позивачем рішення суду не оскаржено. Відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимоги та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, а саме, не враховано того, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а з 01.01.2018р. знаходився на загальній системі оподаткування, та відповідно облікової картки має борг зі сплати єдиного внеску. Також не погоджується із стягненням витрат на правничу допомогу, оскільки їх сплата не підтверджена. Позивач не скористався правом подання відзиву. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 11.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58633-50 У, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 26539,26 грн., яка обліковувалась станом на 08.01.2020. Позивач вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) необґрунтованою, звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції частково задовольняючи позов дійшов висновку про обґрунтованість позову щодо протиправності оскарженої вимоги в частині, оскільки позивач у певний спірний період був найманим працівником, проте частина вимоги щодо нарахування ЄСВ щодо спірного періоду, коли позивач не був найманий працівником, а законодавство зобов`язувало сплачувати фізичних осіб-підприємців мінімальні суми внески за відсутністю доходів, прийнята правомірно. Оскільки позивачем судове рішення не оскаржене, а відповідач оскаржує рішення суду в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів суду апеляційної інстанції переглядає судове рішення відповідно до ст. 308 КАС України, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стосовно доводів відповідача що позивач у період з 01.01.2018р. перебувала на загальній системі оподаткування та за вказаний період спірною вимогою, відповідно до вимог Закону №2464 нараховано суму несплаченого єдиного внеску колегія суддів зазначає наступне. Так відповідачем не надано доказів перебування позивача у період з 01.01.2018р. по на загальній системі оподаткування. Також такі доводи спростовано самостійно поданою роздруківку з інтегрованої картки платника податків, з якої вбачається нарахування ЄСВ позивачеві, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування. (а.с. 45) Крім того, такі доводи відповідача є безпідставними і судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідно до п. 4 частини другої ст. 6 Закону №2464 встановлено, що платники єдиного внеску зобов`язані подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону №2464, зокрема, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України, оскільки порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування встановлено ст. 177 ПКУ. У разі перебування позивачем на загальній системі оподаткування, відповідач повинен був перевірити подання податкової звітності позивачем. Нарахування в автоматичному режимі єдиного внеску, у разі перебування позивачем на загальній системі оподаткування, як це було здійснено відповідачем, відповідно до Закону №2464, у такому випадку неможливо та законодавством не передбачено. Щодо правомірності оскарженої вимоги. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464- VI). Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування. Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді. Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI). Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо). Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позов про наявність таких доходів також не зазначав. Проте факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як свідчать встановлені обставини справи, відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , в період з 23.11.2017 по 31.03.2021 ОСОБА_1 працював на посаді менеджера з постачання у ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ). Вказаний роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок, у встановленому розмірі, що підтверджується індивідуальними відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) (а.с. 16). Таким чином є вірними висновки суду першої інстанції, що єдиний соціальний внесок за позивача як найманого працівника сплачувався роботодавцем за період з 23.11.2017 по 31.03.2021, враховуючи при цьому той факт, що позивач, маючи статус фізичної особи - підприємця, у період січень - жовтень 2017 року (включно) не був працевлаштований та сума ЄСВ не була сплачена, то спірна вимога в сумі 7040,00 грн. (704,00 грн. х 10 місяців), є обґрунтованою. Таким чином є вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржена вимога підлягає частковому скасуванню. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині, а доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків суду. Щодо визначення судом до стягнення на користь позивача за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так позивач просив здійснити відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу матеріали справи містять: договір про надання правової допомоги, додаткова угода, акт виконаних робіт, квитанція на суму 3000,00грн. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив до стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., враховуючи незначну складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг. Щодо посилання відповідача про недоведеність, що сума коштів була сплачена адвокату, колегія суддів відхиляє, оскільки норми КАС України не визначають підстав стягнення таких витрат, як обов`язковість оплати таких витрат, а визначає альтернативу їх сплата або підлягає сплаті. Враховуючи зазначене, доводи скаржника про необґрунтованість стягнення на користь позивача за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року в адміністративній справі №280/9179/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя О.О. Круговий