Постанова 4808 № 344/16496/17

Справа № 344/16496/17 Провадження № 22-ц/4808/535/23 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі головуючої Пнівчук О.В. суддів: Бойчука І.В., Томин О.О. з участю секретаря Працун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2023 року в справі за поданням заступника начальника відділу ДВС у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузика І.І про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу, в с т а н о в и в : У березні 2023 року заступник начальника відділу ДВС у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузик І.І звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу. Подання обґрунтоване тим, що на виконанні відділу ДВС у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження №63253049 з виконання виконавчого листа №344/16496/17, який виданий 16.03.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Леверідж» заборгованості в розмірі 4943402,69 грн. Боржник у добровільному порядку рішення суду не виконує. 08 жовтня 2020 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, а також попереджено про відповідальність за неподання декларації або внесення в неї завідомо неправдивих відомостей. Однак, боржник не виконав законні вимоги державного виконавця, декларацію подано з приховуванням майна, а саме 1/4 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , що подається відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Боржником не здійснюються будь-які дії спрямовані на виконання рішення суду. Виконавцем на адресу боржника надсилались виклики для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак боржник з`явився на виклик тільки один раз. Одержуючи доходи в ТОВ «ОТП Лізинг» та ТОВ «Наш продукт, БК «Вертикаль», однак за 2023 рік сплатив тільки 1950 грн. Враховуючи наведене, державний виконавець просив тимчасово обмежити боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2023 року подання заступника начальника відділу ДВС у місті Івано-Франківську задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов`язань за виконавчим листом № 344/16496/17, виданим 16 березня 2020 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Леверідж», інфляційних втрат за період з 03 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року у розмірі 4 019 381, 69 грн, 3% річних за період з 03 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року у розмірі 924 021 грн, а всього 4 943 402, 69 грн, нарахованих за прострочення грошового зобов`язання за рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити рішення яким у задоволенні подання державного виконавця відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сама по собі наявність невиконаних зобов`язань не є підставою для звернення державного виконавця з таким поданням про застосування обмеження виїзду за кордон. Посилання суду в оскаржуваній ухвалі про те, що державним виконавцем вжито достатніх заходів щодо примусового виконання вказаного виконавчого документу, не відповідає дійсності. Звертаючись з поданням державним виконавцем не зазначено інформації про явку боржника на його виклики, про надану божником інформацію та документи, що її підтверджують, а також відомості про часткове виконання боржником вказаного рішення. Вказані обставини також призвели до прийняття судом необгрунтованого судового рішення. З наданих державним виконавцем матеріалів виконавчого провадження, останнє було зупинено з 27.01.2022 р. по 20.01.2023 р. Після поновлення виконавчого провадження, Відділом ДВС створено виконавчу групу, здійснено опис та арешт майна за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту Акту державного виконавця від 07.02.2023 року за вказаною адресою, на момент проведення опису майна, знаходився батько боржника, який надав дозвіл на опис майна в квартирі. Боржник та представник стягувача під час опису майна присутні не були. Під час здійснення опису майна, батько ОСОБА_3 повідомляв державних виконавців, що описане ними майно не являється майном боржника, так як є його особистою власністю. Вважає, що в ході здійснення вказаного виконавчого провадження в ДВС не було підстав вважати, що описане за вказаною адресою майно є майном боржника, за рахунок якого можливо здійснити виконання вищевказаного рішення суду. Після поновлення виконавчого провадження, на виконання запиту державного виконавця Лєпєніним О.С. надано витребувані документи: довідку про доходи ОСОБА_1 видану ТОВ ІБК «Вертикаль», довідки про доходи, видані ТОВ «Наш продукт» № 2 та № 3 від 06.02.2023 р., довідку про доходи ОСОБА_1 видану ТОВ «ОТП Лізинг» №89/02 від 06.02.2023 р., довідку Івано-Франківського ЦНАП про склад сім?ї від 07.02.2023 р., декларації про доходи та майно боржника за 2021 та 2022 роки; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 257540432 разом з письмовими поясненнями від 09.02.2023 р., а також заяву від 07.02.2023 р. про надання інформації про місце проживання боржника. Вважає, що висновки суду про невиконання боржником законних вимог державного виконавця про надання документів не відповідають дійсності та спростовуються наведеними доказами. Що стосується висновків суду про надання боржником декларації з приховуванням майна - 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , то ОСОБА_1 на запит державного повідомив причини не зазначення в своїй декларації відомості про належну йому частку в розмір квартири, а також повідомив, що інформацію про дану квартиру ним була надана державному виконавцю під час особистого прийому за його викликом від 07.02.2023 р. (копія листів-відповідей на виклик державного виконавця від 09.02.2023 р., з копіями декларацій боржника додаються). Таким чином, відповідні відомості щодо наявності у боржника нерухомого майна частки квартири за вказаною адресою та підтверджуючі документи, отримано державним виконавцем саме від стягувача, в порядку ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, не подання боржником декларації про доходи та майно у визначений законом строк не мало суттєвих наслідків, з огляду на добровільне подання боржником відповідних декларацій одразу після поновлення виконавчого провадження. На момент звернення державного виконавця до суду з вказаним поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов?язань, покладених на нього судовим рішенням повинен бути об?єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Однак, з огляду на те, що на момент здійснення державним виконавцем подання, боржником вже було надано державному виконавцю декларації про доходи, а також витребувані виконавцем документи, в тому числі довідки про його доходи, то підстави для звернення державного виконавця з поданням про обмеження виїзду за кордон були відсутні. ОСОБА_1 після поновлення виконавчого провадження своєчасно прибував на всі виклики державного виконавця та надано довідку Івано-Франківського ЦНАП про зареєстрованих у житловому приміщені осіб, декларації боржника за 2021 та 2022 роки. Після поновлення виконавчого провадження, ОСОБА_1 в добровільному порядку було здійснено сплату на казначейський рахунок ВДВС в м. Івано-Франківську 09.02.2023 р. - 950,00 грн. та 27.02.2023 р. - 1000,00 грн. Про часткове виконання рішення суду після поновлення виконавчого провадження державний виконавець у своєму поданні не зазначив, не дивлячись на те, що квитанції про сплату даних коштів є доказами, які свідчать про дії боржника, спрямовані на добровільне виконання рішення суду. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що боржник безпідставно не з?являвся на виклики державного виконавця та умисно ухилявся від його виконання. 3 огляду на те, що з моменту відкриття вказаного виконавчого провадження, на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт, а також з огляду на наявність арешту на всіх його банківських рахунках, є підстави для висновку, що у боржника не лише відсутнє рухоме та нерухоме майно за рахунок якого можна було виконати вказане рішення суду, але й відсутня фізична можливість його виконання. Що стосується висновку суду про надання боржником довідки про доходи лише після винесення постанови про опис та арешт його майна 07.02.2023 року, то з цього приводу слід зазначити, що судом не наведено в оскаржуваній ухвалі жодної норми закону, яка б зобов?язувала боржника надати державному виконавцю довідку про його доходи в строк до винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника. У відзиві на апеляційну скаргу начальник відділу ДВС у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузик І.І. просив ухвалу суду залишити без зміни та зазначив, що державний виконавець вичерпав наділені йому права Законом України «Про виконавче провадження», а тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку встановленому законом. Вказує також, що боржник неодноразово покидав територію України у минулому. Та може зробити це у майбутньому щоб уникнути сплати заборгованості перед стягувачем. Представники ОСОБА_1 адвокати Красніков Т.В. та Кобрин О.М. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. Представник ВДВС Кузик І. заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обгрунтованість висновків суду щодо наявності підстав для задоволення подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Задовольняючи подання головного державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу боржника, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем до звернення з даним поданням вжито достатніх заходів щодо примусового виконання боржником ОСОБА_1 вказаного виконавчого документу. Тому з метою виконання даного рішення, запобіганню ухиленню боржника від виконання своїх зобов`язань, боржника слід тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа. З такими висновками суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в конвенції, та в першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав та свобод інших осіб. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Ці права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших та є сумісними з іншими правами, визначеними цим пактом. Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена в здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом. Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути їх позбавлена. Відповідно до положень ч.1, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення; суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Відповідно до ч.1. п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку коли: він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Зі змісту наведених норм вбачається, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України можливе лише за умов саме ухилення боржника від виконання зобов`язань покладених на нього за рішенням суду. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов`язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, покладається в даному випаду на державного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням. Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Отже, сама по собі наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, не є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України. Судом встановлено, що примусовому виконанні у відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавчий лист №344/16496/17, виданий Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 16 березня 2020 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Леверідж», інфляційних втрат за період з 03 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року у розмірі 4 019 381, 69 грн. та 3% річних за період з 03 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року у розмірі 924 021 грн, а всього 4 943 402, 69 грн. Надані державним виконавцем матеріали подання містять фактичні дані щодо перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа, однак в матеріалах відсутні докази про ухилення від виконання зобов`язань боржника, покладених на нього державним виконавцем у зв`язку з виконанням вимоги про сплату заборгованості. Суд першої інстанції не з`ясував, чи мало місце і у чому полягало ухилення ОСОБА_4 від виконання зобов`язань, покладених на нього, які саме свідомі діяння (дії або бездіяльність) чинить боржник, що спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні та чи є у нього реальні можливості виконати цей обов`язок. Належних та допустимих доказів не підтвердження названих обставин суду не надано. Обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковою мірою забезпечення виконання рішення суду, яка має застосовуватись після здійснення державним виконавцем всіх інших можливих заходів із такого забезпечення. Факт відкриття виконавчого провадження та невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків. Доводи державного виконавця про те, що ним вичерпано наділені йому права Законом України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 , а тимчасове обмеження останнього у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення, а також те, що боржник може виїхати за межі України у майбутньому щоб уникнути сплати заборгованості не звільняють державного виконавця відповідно до вимог чинного законодавства надати докази того, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а ухвала суду першої інстанції постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для її скасування з прийняттям постанови про відмову в задоволенні подання державного виконавця. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2023 року скасувати та постановити нове рішення. У задоволенні подання заступника начальника відділу ДВС у місті Івано-Франківську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузика І.І про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу - відмовити. Постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 03 квітня 2023 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: І.В. Бойчук О.О. Томин