Постанова 4814 № 643/2791/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 643/2791/21 Номер провадження 22-ц/814/680/23Головуючий у 1-й інстанції Новіченко Н.В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Хіль Л.М. суддів: Лобова О.А., Пилипчук Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2021 року апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2021 року та на додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути с Державного бюджету України на її користь 50 000 грн. моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на її користь 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20.09.2021 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 500, 00 грн задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на її користь 1650 грн у рахунок стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяву залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповноту встановлення обставин судом першої інстанції, неправильне застосування норм процесуального права та тлумачення норм матеріального права, просить змінити рішення Московського районного суду м.Харкова від 02.08.2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50000 грн, а також перерозподілити судові витрати. Зазначав, що висновок суду є недостатньо обґрунтованим, оскільки посилаючись на обов`язок позивача довести розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не аналізував належним чином доводи позивача та ніяк не пояснив, чому він вважає 5000 грн достатнім розміром моральної шкоди за наявності таких фактичних обставин, оскільки з моменту відкриття кримінального провадження у справі до теперішнього часу пройшло 50 місяців. Кожного місяця позивач вчиняла якісь дії: писала скарги, намагалась переконати орган досудового розслідування в необхідності належним чином виконувати свої обов`язки з розслідування, при цьому була змушена постійно змінювати свій життєвий графік і вносити до нього корективи, але постійно стикалась з байдужістю та формалізмом. Внаслідок чого їй постійно заподіювалась моральна шкода, яку вона оцінює в 1000,00 грн. на місяць, а разом за 50 місяців 50000,00 грн. Незважаючи на всі обґрунтування, суд першої інстанції зменшив розмір моральної шкоди в 10 разів, не маючи для цього ніяких об`єктивних доводів, окрім суб`єктивної думки. Також, у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надано попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн. В апеляційній скарзі Харківська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Московського районного суду м.Харкова від 02.08.2021 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які ним були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, зокрема відшкодування моральної шкоди, тому вимоги позивача є необгрунтованими. В апеляційній скарзі Харківська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 20.09.2021 року в частині задоволених вимог скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що позивачем на підтвердження понесених нею витрат на правову допомогу надано лише договір про надання правової допомоги від 02.02.2021, укладений між нею та адвокатом Боженко Г.В., додаток № 1 до нього та акт приймання-передачі правової допомоги №1 від 04.08.2021 до вказаного договору. Доказів підтвердження здійснення оплати фактично сплаченої суми гонорару та інших витрат, що має здійснюватися па підставі розрахунків/рахунків, а саме, платіжних доручень що підтверджують оплату наданих послуг або копій виписок з банківського рахунку про надходження коштів на виконання договору про надання правової допомоги від 02.02.2021 не надано. В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Харківській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову - відмовити. Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 20.09.2021 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовити. Зазначає, що оскарження дій посадових осіб органів державної влади завжди викликають у скаржників викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Позивачкою не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів настання негативних наслідків немайнового характеру, які б свідчили про її душевні страждання, а відтак і настання моральної шкоди. Також зазначає, що оскільки рішення Московського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , додаткове рішення від 20.09.2021 року також підлягає скасуванню, оскільки позовні вимоги, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу є похідними. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у відзиві на апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Харківській області просить апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури на рішення Московського районного суду міста Харкова від 02.08.2021 року та на додаткове рішення Московського районного суду міста Харкова від 20.09.2021 року - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Московського районного суду міста Харкова від 02.08.2021 року та додаткове рішення від 20.09.2021 року - залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини справи щодо систематичної протиправної бездіяльності посадових осіб органу досудового розслідування в частині невиконання своїх службових обов`язків відносно розслідування кримінальної справи та щодо надмірної тривалості досудового розслідування кримінальної справи (більше чотирьох років). Відповідачі в апеляційних скаргах ніяк не коментують конкретні обставини даної справи, на які посилалася позивач та які були досліджені судом, зокрема, факт втрати можливості встановити учасників подій шляхом тимчасового доступу до відомостей телефонного оператора, що втрачена з виключної вини слідчого, який за півроку не зміг скласти нормальне клопотання без помилок, просто промовчали про цю обставину. Відповідачі не враховують, що ухвали та вказівки були проігноровані слідчим та дізнавачем, оскільки їх не було виконано та за це ніхто не поніс відповідальності. Орган досудового розслідування поставився до них байдуже та формально. Орган досудового розслідування та процесуальний керівник в даній кримінальній справі ігнорували як ухвали слідчих суддів, вказівки свого керівництва, так і елементарний здоровий глузд, припускали численні помилки та тяганину в своїй роботі. Така поведінка представників правоохоронних органів глибоко травмувала позивача, погіршувала самопочуття та здоров`я. За період, що пройшов з моменту відкриття провадження, ОСОБА_1 зневірилась в державній системі, що покликана захищати її, перебуває в постійному стресі, оскільки думає, що така байдужість може бути наслідком її похилого віку або соціального статусу. Ці думки знижують самооцінку позивача та не дають спокійно жити, оскільки вона відчуває себе приниженою та дискримінованою за ознакою віку і низького достатку. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу зазначає, що до численної практики Верховного Суду докази фактичної сплати вартості правової допомоги не є необхідними, оскільки в силу положень ст.137 ЦПК до складу таких судових витрат включаються витрати, що сплачені або підлягають сплаті відповідною особою ( правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 12.11.2020 року у справі № 922/901/19). Головне управління Національної поліції в Харківській області у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 року, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02.08.2021 - залишити без задоволення. Апеляційні скарги ГУ НП в Харківській області задовольнити, рішення суду від 02.08.2021 та додаткове рішення від 20.09.2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову - відмовити. Зазначає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 є необгрунтованою. Відповідно висновку щодо застосування норм права, який врахований судом при вирішенні даного спору, викладений у постанові від 31.07.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа № 522/23048/16-ц, який залишений поза увагою судом першої інстанції, незгода позивачки з прийнятими процесуальними рішеннями, які були нею оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Вважає, що позивачкою не доведено порушення її прав відповідачами та взаємозв`язку між діями відповідачів та настанням будь яких негативних для позивачка наслідків. Надані позивачкою виписки із медичних карт не свідчать про наявність у позивачки моральних страждань, пов`язаних саме із тривалим, на думку, ОСОБА_1 , досудовим розслідуванням. Наразі у кримінальнім провадженні №12016220470008415 від 01.11.2016, досудове розслідування триває та проводиться відповідно до вимог, що передбачені ч. 4 ст. 38 КПК України, також надано доручення оперативному підрозділу Харківського РУН №2 ГУНП в Харківській області в порядку ст. 40-1 КПК України про проведення слідчих (розшукових) дій. У матеріалах справи відсутні належні, достовірні, достатні та допустимі докази настання негативних наслідків немайнового характеру, які б свідчили про душевні страждання позивачки, а відтак і настання моральної шкоди. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Харківській області задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів 1, 3, а саме винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, надмірною тривалістю досудового розслідування, що кримінальне провадження, в рамках якого бездіяльністю органу досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоду, безпосередньо стосується самого позивача. Вирішуючи даний спір, суд враховує неодноразове прийняття слідчими та дізнавачами постанов про закриття кримінального провадження № 12016220470008415 від 17.02.2021 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, незважаючи на те, що при скасуванні даних постанов слідчими суддями встановлювалась неефективність досудового розслідування. Суд, встановивши доведеним факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідачів Головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківської обласної прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, та визначає її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості. Відповідачі не надали до суду належних і допустимих доказів про наявність істотних та суттєвих перешкод для закінчення досудового слідства у межах зазначених у вказаних нормах КПК України процесуальних строків, що може виправдати державу у такому тривалому кримінальному досудовому слідстві, що порушило права позивача, як потерпілого у справі, на справедливий суд та ефективний захист його порушеного права, гарантований вказаними нормами міжнародного права, яких держава Україна зобов`язалася дотримуватися. Суд зазначав, якщо досудове розслідування не досягло своєї мети з причини бездіяльності органів досудового розслідування, то за таку бездіяльність має нести відповідальність держава, оскільки така бездіяльність зумовила незахищеність прав потерпілого, який потребував такого захисту, а відтак, у свою чергу, порушили його права. Саме у цьому і вбачається причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди, чим спростовуються доводи відповідачів про відсутність причинно-наслідкового зв`язку. Суд погодився з доводами позивача про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 триває з листопада 2016 року, що на дату звернення позивача до суду у лютому 2021 року становило більше чотирьох років. За вищевказаний час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне обґрунтоване та законне процесуальне рішення: або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом. Таким чином, у зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до її звичайної діяльності та призводить до моральних страждань. Затягування розслідування кримінального провадження завдало позивачу моральну шкоду, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню його порушених прав. Проте, суд не погодився із заявленим позивачем розміром моральної шкоди в сумі 50 000, 00 грн, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України) є надмірним відшкодуванням, враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 50 000, 00 грн, а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачці, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000, 00 грн, що є справедливою сатисфакцією за завдану позивачу моральну шкоду. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16500, 00 грн перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, який викладений у позовній заяві (15000, 00 грн), що перевищення суми витрат на професійну правничу допомогу, яке допустив позивач, не є істотним в розумінні частини 4 статті 141 ЦПК України, оскільки становить лише 1500, 00 грн. Заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 500, 00 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності, справедливості, однак з огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, пропорційно задоволеній частині позову підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1650, 00 грн. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 мотивувала свої вимоги тим, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12016220470008415, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.11.2016 за ч. 1 ст. 190 КК України. Разом з тим, досудове розслідування здійснюється неналежним чином, а слідчі, дізнавачі та процесуальні керівники допускають систематичну протиправну бездіяльність стосовно розслідування кримінального провадження та надмірну тривалість досудового розслідування (більше чотирьох років). Позивач, будучи особою похилого віку, інвалідом II групи, тривалий час намагається отримати захист своїх прав у правоохоронних органах, які покликані цей захист здійснювати, однак натикається лише на байдужість і формалізм. Вказаними діями позивачу спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у 50 000 грн. Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.02.2021 року було відкрито кримінальне провадження № 12016220470008415 за заявою ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Підставою для відкриття кримінального провадження стало звернення ОСОБА_1 з приводу того, що 18.05.2016 року вона за допомогою телефонного зв`язку замовила лікарські препарати. Приблизно через 2 години кур`єр привіз їй ці препарати, за які позивач сплатила 5 200, 00 грн. Однак, вказані препарати не є лікарськими і не допущені до продажу на території України. Таким чином, ОСОБА_1 була введена в оману, внаслідок чого невстановлені особи заволоділи її коштами в сумі 5 200, 00 грн. Постановою слідчого Московського ВП ГУНП в Харківській області від 26.11.2016 кримінальне провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України. Постановою заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №4 від 20.09.2021 постанову від 26.11.2016 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220470008415 від 01.11.2016 скасовано, кримінальне провадження направлено до Московського ВП ГУНП в Харківській області для подальшого розслідування. Підставою для скасування постанови про закриття кримінального провадження стало те, що вказана постанова є незаконною та необґрунтованою, не містить належного обґрунтування матеріалами кримінального провадження, досудове розслідування проведено не в повному обсязі, формально та поверхово. Так, слідчим при прийнятті рішення не виконано жодної слідчої дії з метою належного розслідування відповідного кримінального провадження, а саме не встановлено усіх можливих осіб, причетних до даної події та не допитано їх у якості свідків, не витребувано документів, що підтверджують право здійснювати реалізацію лікарських засобів, не встановлено чи відноситься дана продукція до категорії лікарських засобів, не підготовлено та не спрямовано до суду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме документів, які дозволяють здійснювати реалізацію лікарських засобів та займатися підприємницькою діяльністю. 17.02.2021 року слідчим Московського ВП ГУНП в Харківській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України. Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2017 скаргу ОСОБА_1 задоволено, вищевказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано. Зазначене судове рішення мотивовано тим, що в оскаржуваній постанові слідчий зазначає, що виконані слідчі дії, направлені на місцезнаходження свідків, яких просить допитати потерпіла, але встановити їх місцезнаходження не вдалося, що унеможливлює їх допит на даний час, а тому слідчий приймає рішення про закриття кримінального провадження. Такі мотиви прийняття постанови та їх обґрунтування суперечать одне одному, оскільки приймаючи заходи для встановлення місцезнаходження свідків, слідчий фактично визнав необхідність їх допиту, але закрив кримінальне провадження, не встановивши місцезнаходження свідків. 20.09.2021 року Московським ВП ГУНП в Харківській області було отримано вказівки Слідчим управлінням ГУ НП в Харківській області щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016220470008415 від 01.11.2016. Постановою слідчого Московського ВП ГУНП в Харківській області від 25.07.2018 кримінальне провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України. Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14.09.2018 скарга ОСОБА_1 була задоволена, постанова слідчого Московського ВП ГУНП в Харківській області від 25.07.2018 скасована. Підставою для скасування рішення слідчого про закриття кримінального провадження стало те, що постанова від 25.07.2018 повністю (за виключенням дати її складання) дублює постанову про закриття кримінального провадження від 01.12.2017, яка була скасована ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2017. В ухвалі про скасування постанови про закриття кримінального провадження слідчий суддя зазначив, що слідчий дійшов висновку про необхідність встановити й допитати певних свідків на яких, до речі, посилається й скаржниця, проте закрив кримінальне провадження не здійснивши цих слідчий дій. Неможливість встановити місцезнаходження свідків і, як наслідок, допитати їх, наряду з посиланням на цивільно- правовий характер відносин з приводу придбання ОСОБА_1 медичного препарату «Силокост», стали підставами для закриття кримінального провадження. Жодних слідчий дій, крім зазначених вище, які були проведені ще на час скасування попередньої постанови про закриття кримінального провадження, слідчим не виконано. Той факт, що в ході розслідування не вдалось виконати всі заплановані слідчі дії, в даному випадку допит свідків, не є приводом для закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка передбачає можливість закриття кримінального провадження в разі встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Не застосування слідчим всіх передбачених законом заходів для забезпечення ефективності досудового розслідування, насамперед не встановлення осіб, яких ОСОБА_1 підозрює у вчиненні злочину відносно неї, свідчить про передчасність висновку про цивільно- правовий характер правовідносин між цими особами та скаржником. З огляду на викладене слідчий суддя дійшов висновку, що оскаржувану постанову не можна вважати законною, а досудове розслідування ефективним, що дає підстави для задоволення скарги. При цьому, прокурором Харківської місцевої прокуратури № 4 були надані вказівки вих. б/н та б/д, № 04-32-8594-16 від 27.02.2019, № 04-32-4594-16 від 24.05.2019 по кримінальному провадженню № 12016220470008415 від 01.11.2016 в порядку п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України. 19.08.2020 року інспектором СД Московського ВП ГУНП в Харківській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 31.08.2020 скаргу адвоката Крячко О.В., діючого в інтересах потерпілої ОСОБА_1 , на постанову інспектора СД Московського ВП ГУІІП Харківської області капітана поліції Шкурко П.С. від 19.08.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220470008415 від 01.11.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України задоволено: постанову інспектора СД Московського ВП ГУНП Харківської області капітана поліції Шкурко П.С. від 19.08.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220470008415 від 01.11.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України скасовано; матеріали кримінального провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 повернуто до Московського ВП ГУНП Харківської області для продовження досудового розслідування. Скасовуючи рішення інспектора СД Московського ВП ГУНП Харківської області про закриття кримінального провадження слідчий суддя зазначив, що кримінальне провадження тривало з 01.11.2016 року, за цей час слідчим тричі виносились постанови про закриття кримінального провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність ознак кримінального правопорушення, які ухвалами слідчого судді Московського районного суду м. Харкова скасовувались, як невмотивовані, необгрунтовані та передчасні. Крім того, в матеріалах кримінального провадження містяться неодноразові вказівки прокурора Харківської місцевої прокуратури № 4 - процесуального керівника, з метою виконання вимог ст. 2 КПК України щодо повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання ним належної правової оцінки та прийняття законного процесуального рішення, виконати перелік необхідних процесуальних дій, постановити ряд процесуальних рішень. Однак, на час прийняття рішення про закриття кримінального провадження 19.08.2020 вказівки процесуального керівника належним чином та в повному обсязі слідчим не виконані. Крім того, з оглянутих у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході досудового розслідування слідчим проведено допит потерпілої ОСОБА_1 , яка повідомила обставини скоєних відносно неї шахрайських дій невідомими особами шляхом продажу їй лікарського препарату «Силокост». Допитаний у якості свідка ОСОБА_4 повідомив, що він за вказівками іншої особи заповнив пустий товарний чек із проставленою раніше печаткою, який знаходився у нього та продав ОСОБА_1 лікарський препарат. Надати відомості про те, яким чином розпорядився грошовими коштами, отриманими від потерпілої не зміг. Під час досудового розслідування проведено судову експертизу з дослідження речовин хімічних виробництв і спеціальних хімічних речовин, за висновками якої, якісний склад пігулок, наданих на дослідження в упаковках з написами «СПАЗМОФЛЕРОН», не відповідає переліку складових, зазначеному на їх (упаковках) поверхнях. Належна правова оцінка вказаній експертизі слідчим надана не була. Жодних інших слідчих дій під час розслідування не виконано, що вказує на передчасність ухвалення слідчим рішення про закриття кримінального провадження. З метою повного, всебічного та ефективного розслідування, слідчий мав би виконати вказівки прокурора Харківської місцевої прокуратури № 4 - процесуального керівника, встановити осіб, причетних до виготовлення і продажу лікарського препарату «Силокост», «Спазмофлерон», вирішити питання про причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 тощо. У постанові слідчого про закриття кримінального провадження необгрунтовано та не зазначено, на підставі яких проведених слідчих та процесуальних дій він дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. За таких умов досудове розслідування не можна вважати повним та ефективним, а оскаржувану постанову законною і обґрунтованою. 04.12.2020 інспектором СД Московського ВП ГУНП в Харківській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 15.01.2021 скаргу ОСОБА_5 , представника ОСОБА_1 , на постанову дізнавача СД Московського ВП ГУНП в Харківській області Шкурко П.С. від 04.12.2020 про закриття кримінального провадження № 12016220470008415 від 01.11.2016 за ч. 1 ст. 190 КК України задоволено, постанову від 04.12.2020 про закриття кримінального провадження скасовано. Скасовуючи рішення органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження слідчий суддя зазначив, що як проведене досудове розслідування не відповідає вимогам ефективності, так і оскаржувана постанова, яка повністю, за виключенням дати її складання, дублює раніше скасовану постанову про закриття кримінального провадження від 19.08.2020, не відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України. Так, в ході розслідування не встановлені особи, про необхідність встановлення й допиту яких йдеться як у вказівках прокурора, так і ухвалах слідчих суддів, якими скасовувались попередні постанови про закриття кримінального провадження. Якщо дізнавач дійшов висновку про відсутність необхідності у проведенні тієї чи іншої слідчої дії, на якій наполягає потерпіла, то відповідне судження, наряду з аналізом наявних доказів, має бути відображено у постанові про закриття кримінального провадження, чого не зроблено. З оскаржуваної постанови не зрозуміло, чому результати судово-хімічної експертизи стали підставою для висновку про наявність у виниклих правовідносинах ознак цивільно-правових. Жодних слідчих чи процесуальних дій після скасування попередньої постанови про закриття кримінального провадження, не виконано. Пункт 2 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачає можливість закриття кримінального провадження в разі встановлення відсутності в діянні конкретної особи складу кримінального правопорушення, проте такої особи не встановлено. Вказане вище свідчить про передчасність висновку про цивільно-правовий характер виниклих правовідносин та наявність підстав для закриття кримінального провадження, з огляду на що оскаржувану постанову не можна вважати законною, а досудове розслідування ефективним. Позивач вважає, що будучи особою похилого віку (1938 року народження), інвалідом 2 групи з 1992 року по життєво, тривалий час намагається отримати захист своїх прав у правоохоронних органах, які покликані цей захист здійснювати за її кошти, як платника податків, але на протязі більше чотирьох років натикається на байдужість та формалізм. Орган досудового розслідування та процесуальний керівник ігнорують ухвали слідчих суддів, вказівки свого керівництва, припускають численні помилки та тяганину у своїй роботі. Така поведінка представників правоохоронних органів глибоко травмувала позивача, порушувала її самопочуття та здоров`я. Також позивач зазначає, що не було проведення належного досудового розслідування, оскільки не було встановлено особу, яка продала потерпілій препарати. При цьому, під час досудового розслідування позивач надавала номер телефону, через який вона замовляла препарати, проте за весь час органом досудового розслідування так і не було встановлено власників чи користувачів вказаного номеру телефону, використаного під час злочину, що перешкодило належному виконанню завдань досудового розслідування. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. ч. 13 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В силу положень статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Положеннями ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Частиною 6 статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в ст. 1167 ЦК України. Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідно до роз`яснень, викладених в ч. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди. Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювана та спричиненою шкодою. Крім того, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( ст.76 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі судами встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016220470008415 за заявою ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України розпочато 01.11.2016 року і не закінчено на день ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (02.08.2021), тобто триває понад чотири роки, ОСОБА_1 неодноразово оскаржувала бездіяльність органів досудового слідства і прокуратури щодо неефективного проведення досудового розслідування та постанови про закриття кримінального провадження і слідчим суддею були підтверджені факти допущення такої бездіяльності та необгрунтованого закриття кримінального провадження. Частинами 1 та 2 ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження суд. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав свою позицію щодо проведення ефективного офіційного розслідування та дотримання розумних строків. Наприклад, у рішенні у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004року ЄСПЛ зазначив, що відлік перебігу розгляду кримінальної справи для вирішення питання щодо його "розумності" у сенсі ч.1 ст.6 Конвенції починається з моменту виявлення ставлення державних органів до особи як до підозрюваного або як до обвинуваченого у вчиненні злочину. Зокрема, відлік строку провадження може починатися з дня: взяття особи під варту; повідомлення її про порушення щодо неї кримінальної справи; початку досудового розслідування. Матеріали справи містять докази оскарження бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, та про те, що така бездіяльність визнана судом незаконною. Оскільки досудове розслідування, яке було розпочате 01.11.2016 року, продовжується на даний час, і не є закінченим, що суперечить положенням ч.ч.1 та 2 ст. 28 КПК України, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справі, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою надано достатньо доказів про наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення для покладання на відповідачів відповідальності щодо відшкодування завданої їй шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тривале неналежне проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні спричиняє позивачу відчуття: невизначеності, невпевненості, незахищеності; неможливість реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливість спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки; невизначеності у можливості реалізації своїх прав та законних інтересів, тощо. Вказане тривало протягом тривалого часу та триває і по даний час (протилежного не доведено) та потребує для позивача докладення додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки стосовно себе. Врахувавши обставини даної конкретної справи, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виявилась у душевних стражданнях, зумовлених тривалим та неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження . Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.01.2021 року у справі № 197/1330/14-ц, від 29.09.2021 року у справі № 757/33629/19. Колегія суддів також зазначає, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження ОСОБА_1 дій та бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури, а очевидно надмірна тривалість та неефективність досудового розслідування кримінального провадження, яке має виняткове значення для позивачки. Викладеним спростовані відповідні доводи апеляційних скарг Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , щодо безпідставного зменшення заявленого нею розміру відшкодування моральної шкоди із 50000 грн до 5000 грн, підлягають відхиленню, з огляду на таке. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, врахувавши практику ЄСПЛ, принципи розумності та справедливості, обставини встановлені у справі, обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у 5 000 грн. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди. Також в апеляційних скаргах Харківська обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції в Харківській області просять скасувати додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2021 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури, що позивачем понесені нею судові витрати на правову допомогу не підтверджені, оскільки надано лише договір про надання правової допомоги від 17.02.2021 року укладений між нею та адвокатом Боженко Г.В., додаток № 1 до нього та акт приймання-передачі правової допомоги №1 від 04.08.2021 до вказаного договору, а доказів підтвердження здійснення оплати фактично сплаченої суми гонорару та інших витрат, що має здійснюватися на підставі розрахунків/рахунків, а саме, платіжних доручень що підтверджують оплату наданих послуг або копій виписок з банківського рахунку про надходження коштів на виконання договору про надання правової допомоги від 02.02.2021 не надано, з огляду на таке. Зі змісту статті 58 ЦПК України убачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно ст. ст. 15,60 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З матеріалів справи убачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: - Договір про надання адвокатом правової допомоги від 02.02.2021, укладений між позивачем та адвокатом Боженко Ганною Валеріївною; 17.2.2021у Додаток № 1 до Договору про надання адвокатом правової допомоги від 02.02.2021; 17.02.2021 року Акт приймання-передачі правової допомоги № 1 від 04.08.2021 до Договору про надання адвокатом правової допомоги від 02.02.2021. Відповідно до п. 1 Договору про надання адвокатом правової допомоги від 20.09.2021 року укладеного між позивачем (клієнт) та Боженко Г.В. (адвокат), клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати клієнту наступну правову допомогу: консультування, складання і підписання процесуальних та інших документів, захист і представництво інтересів клієнта в цивільних, адміністративних та кримінальних провадженнях, а саме підготовка документів, збирання доказів, складення позовної заяви у справі, пов`язаної зі стягненням моральної шкоди, заподіяної неналежним досудовим розслідуванням за заявою ОСОБА_1 , а також складення інших заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом даної справи, представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції, у виконавчому провадженні, в правоохоронних органах, органах досудового розслідування, органах прокуратури, органах державної виконавчої служби та у приватних виконавців, установах банків, податкових органах, пенсійних органах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, в усіх державних, недержавних установах, організаціях та підприємствах незалежно від підпорядкування, форм власності та галузевої приналежності. Згідно з п.3 Договору, умови оплати гонорару адвоката, припинення або розірвання договору викладені в додатку № 1 до Договору, що є конфіденційним. Пунктом 1 додатку № 1 до договору про надання адвокатом правової допомоги від 02.02.2021 року передбачено, що адвокат надає правову допомогу клієнтові на оплатні основі. Гонорар адвоката розраховується з врахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, які затверджені рішенням Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018 року, і сплачується в наступному порядку: 17.02.2021 року у ознайомлення із документами клієнта, вивчення судової практики та формування правової позиції для участі в судовому засіданні 2000, 00 грн. У разі зміни опонуючого стороною змісту позовних вимог (відзиву, заперечень тощо) за необхідності проводиться повторне вивчення судової практики та формування правової позиції, вартість кожного такого повторного аналізу складає 1000, 00 грн; 17.02.2021 року складання процесуальних документів (заяв по суті справи, додаткових пояснень, клопотань тощо) 500, 00 грн за 1 сторінку; 17.02.2021 року участь у судовому засіданні суду першої інстанції 500, 00 грн за кожне засідання; 17.02.2021 року участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 1 000, 00 грн; 17.02.2021 року складення апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу 2000,00 грн. Строк надання правової допомоги починається з моменту підписання Договору та закінчується належним виконанням завдання. Договір може бути припинено сторонами з дотриманням вимог цивільного законодавства, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та правил адвокатської етики (п. 4 додатку № 1 договору від 02.02.2021). Відповідно до п. 2 Акту приймання-передачі правової допомоги № 1 додатку до договору про надання адвокатом правової допомоги від 02.02.2021, укладеного між ОСОБА_6 (клієнт) та ОСОБА_2 (адвокат), сторони узгодили, що адвокатом на момент складення акту надано наступну правову допомогу за договором: 17.02.2021 року ознайомлення із документами клієнта, вивчення судової практики та формування правової позиції для участі в судовому засіданні 2 000, 00 грн; складення процесуальних документів (позовна заява від 16.02.2021 10 ст., клопотання про прийняття письмових доказів від 15.03.2021 р. - 1 ст., клопотання про витребування доказів від 15.03.2021 1 ст., відповідь на відзиви від 18.04.2021 3 ст., клопотання про прийняття доказу від 14.07.2021 1 ст., додаткові пояснення щодо судової практики від 19.07.2021 3 ст., заява про додаткове рішення від 04.08.2021 4 ст.) 11500, 00 грн. (500 грн 1 сторінка); - участь у судових засіданнях (6 засідань) 3000, 00 грн (одне засідання 500 грн). При цьому, суд зазначає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16500, 00 грн перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, який викладений у позовній заяві (15000, 00 грн). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ЕСНR 2005 VII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вони є фактично понесеними. Висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а також відшкодування судових витрат, понесених на правничу допомогу відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційних скарг законних висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2021 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий суддя : Л.М. Хіль Судді: О.А. Лобов Л.І. Пилипчук