Ухвала КЦС ВС № 757/40544/21-ц

Ухвала 11 квітня 2023 року м. Київ справа № 757/40544/21-ц провадження № 61-4559ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь нараховані за договором вкладу проценти за період з 14 липня 2014 року по 02 червня 2021 року в розмірі 19 127,04 дол. США, 3 проценти річних за вказаний період в розмірі 6 203,37 дол. США, а також неповернуту частину вкладу в сумі 102,00 дол. США. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 нараховані проценти за вкладом за період з 01 січня 2017 року по 02 червня 2021 року в сумі 12 272,05 дол. США та 3 проценти річних за період з 01 січня 2017 року по 02 червня 2021 року в сумі 3 980,12 дол. США. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» 30 березня 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у вищевказаній справі, в якій просить скасувати оскаржуване судое рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні. Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з наведенням обґрунтувань таких доводів. Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції застосував статтю 10 Закону України «Про захист прав споживачів» без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц у подібних правовідносинах. Скаржник вважає, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % на день від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Разом із цим, з огляду на зміст судових рішень у цій справі, позивач не заявляв у позові вимоги про стягнення з банку неустойки з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», натомість просив стягнути з банку на свою користь: недоотриману частину заборгованості за договором банківського вкладу, нараховані проценти за вкладом, а також відповідно до статті 625 ЦК України три проценти річних. Таким чином посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду є такими, що приведені безвідносно до висновку суду апеляційної інстанції, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Тобто, вищевказана підстава касаційного оскарження не обґрунтована належним чином, а виключно цитування змісту постанови не є належним виконанням вимог статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги. Посилання на неправильну оцінку досліджених судом доказів зводяться до їх переоцінки, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Узагальнюючи наведене, оскільки представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. Ю. Гулейков