Ухвала КЦС ВС № 504/3870/21

Ухвала 11 квітня 2023 року м. Київ справа № 504/3870/21 провадження № 61-4614ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, про визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, про визнання недійсним і скасування державного акту на земельну ділянку від 11 грудня 2006 року № 272835 серія ЯА, виданого на ім`я ОСОБА_3 . Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1004 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2011 року укладеного з ОСОБА_4 , у свою чергу який був власником земельної ділянки на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку від 30 квітня 2010 року № 450960 серія ЯК, що зареєстрований у встановленому законом порядку, а земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 5122786400:02:001:2686. З 2020 року вказану земельну ділянку намагається захопити ОСОБА_3 , на ім`я якої видано державний акт серії ЯА № 272835. Вважав, що відповідачка незаконно отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 272835, оскільки вказаний документ отримано на підставі неіснуючих рішень сільської ради та під час оформлення державного акту ні до Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів, ні до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» оригінали цих рішень ОСОБА_5 не надавала, а тому просив відновити порушене право власності на спірну земельну ділянку шляхом визнання недійсним виданого 11 грудня 2006 року відповідачці державного акту № 272835 серія ЯА. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 грудня 2006 року № 272835 серія ЯА, виданого на ім`я ОСОБА_3 . Постановою Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернулася з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2022 року. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), як на підставу для відкриття касаційного провадження. Зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19 зробив правовий висновок про те, що у випадку касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі має бути зазначено норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, мав викласти належне обґрунтування такої підстави касаційного оскарження судового рішення. Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 686/17900/19 зазначив наступне: «обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Спірні правовідносини стосуються захисту права власності суміжних користувачів щодо належних їм земельних ділянок, зокрема в частині користування ними та встановленням їх меж. Вирішення спору залежить від обставин, встановлених судом.» У справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову з огляду на відсутність належних та допустимих доказів порушення права позивача щодо володіння, користування чи розпорядження придбаною ним земельною ділянкою, разом із цим зазначив, що висновок суду про визнання недійсним та скасування державного акту, яким посвідчено право власності відповідача на земельну ділянку суперечить фактичним обставинам справи та статті 155 ЗК України. Таким чином, саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без його обґрунтування, не свідчить про виконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції доказів у справі та не свідчать про існування такої проблеми у правозастосовчій практиці, що зумовлює нагальну потребу формування єдиної правозастосовчої практики. У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку, тому касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року підлягає поверненню. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, про визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. Ю. Гулейков