Постанова 4852 № 160/17048/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 березня 2023 року м. Дніпросправа № 160/17048/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2022 року в адміністративній справі №160/17048/22 за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №51334264 від 26.10.2020 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 51334264 від 26.10.2020 року, винесену державним виконавцем Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Демською Ганною Сергіївною з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 73 632,57 грн. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2022 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Правовбережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському районі та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в особі державного виконавця Демська Г.С. про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №51334264 від 26.10.2020 р., залишено без руху. Роз`яснено позивачу, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання до суду: доказів поважності пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, у відповідності до ст. ст. 118, 122, 287 КАС України; уточнену позовну заяву, з урахуванням норм ст.287 КАС України, та її копію, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи. 07.11.2022 р. позивачем до суду було подано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що адвокатом при складанні адміністративного позову було допущено описку у прохальній частині позовних вимог, адже 26.03.2020 р. державним виконавцем винесено постанову №51334264 про стягнення виконавчого збору, а вже 29.03.2020 р. державним виконавцем винесено постанову №63434420 про відкриття провадження щодо стягнення виконавчого збору. Отже, вірне зазначення прохальної частини полягає не у оскарженні постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме у: «Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору №51334264 від 26.10.2020 року, винесену державним виконавцем Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Демською Ганною Сергіївною з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 73 632,57 грн.» Постанова №51334264 від 26.10.2020 року винесена щодо стягнення виконавчого збору, а не про відкриття провадження, та вже після винесення постанови №51334264, державним виконавцем на підставі цього документу було винесено постанову №63434420 від 29.10.2020р. про відкриття провадження щодо стягнення виконавчого збору. Зазначена постанова щодо стягнення виконавчого збору була винесена у той же самий час, коли стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого листа, в свою чергу державний виконавець закрив основне виконавче провадження щодо стягнення заборгованості та повернув виконавчий лист стягувачу, а окремою дією виніс постанову про стягнення виконавчого збору, про існування якої не повідомив жодним належним чином будь яку із сторін виконавчого провадження. Позивач дізнався про виконавче провадження №63434420 відповідно до повідомлення у додатку «ДІЯ», адже жодної кореспонденції від виконавчої служби не надходило. Після цього адвокат ознайомився із виконавчим провадженням №63434420, та дізнався, що це провадження відкрито на підставі виконавчого документу яким у даній справі є постанова №51334264 від 26.10.2020 року про стягнення виконавчого збору. Зазначену постанову про стягнення виконавчого збору та її існування позивачу також було не відомо, адже жодної кореспонденції від державного виконавця позивач не отримував за увесь цей час. З урахуванням того факту, що про наявність постанови про стягнення виконавчого збору, позивачу стало відомо тільки після надання матеріалів виконавчого провадження, позивач просить суд поновити строк на її оскарження, адже жодним чином позивача, як сторону виконавчого провадження не було проінформовано про її існування, яке в свою чергу виходячи із системного аналізу діючого законодавства України, а також позиції Верховного Суду України, було винесено державним виконавцем із грубим порушенням, про що було більш детально вказано у позовній заяві. Позивач також зазначає, що про існування оскаржуваної постанови останньому стало відомо лише при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження №63434420, тобто 18.10.2022 р. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2022 року повернуто позовну заяву. Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що як було зазначено у позовній заяві та окремій заяві щодо поновлення строку на оскарження постанови, позивач дізнався про виконавче провадження №63434420 відповідно до повідомлення у додатку «ДІЯ», адже жодної кореспонденції від виконавчої служби не надходило. Після цього адвокат ознайомився із виконавчим провадженням №63434420, та дізнався, що це провадження відкрито на підставі виконавчого документу яким у даній справі е постанова №51334264 від 26.10.2020 року про стягнення виконавчого збору. У свою чергу зазначену постанову про стягнення виконавчого збору та її існування позивачу також було не відомо, адже жодної кореспонденції від державного виконавця позивач не отримував за увесь цей час. Згідно відповіді державного виконання від 28.02.2023 року за №55915/4 вбачається, що за виконавчим провадженням не було стягнуто жодних грошових коштів на депозитні рахунку державної виконавчої служби. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Між ОСОБА_1 (Позивач, за виконавчим провадженням - боржник) та Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Украгазбанк» (за виконавчим провадженням - Стягувач) був укладений кредитний договір, за яким у Позивача виникла заборгованість у зв`язку із фінансовими труднощами у 2014 році. ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до суду із позовною заявою, щодо стягнення заборгованості та відповідно до рішення суду по справі № 2/205/1323/15, відповідно до якого було задоволено позов в розмірі 29 943,85 доларів США, що еквівалентно 780 034,08 грн. На підставі зазначеного рішення ПАТ АБ «Укргазбанк» направлено заяву із виконавчим листом до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, де було відкрито виконавче провадження №51334264, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.06.2016р. У 2020 році стягувач повернув виконавчий лист, який на той час вже перебував на виконанні І у Новокодацького ВДВС м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, на підставі відповідної заяви, та звернувся до Приватного виконавця Русецької Оксани Олександрівни, яка в свою чергу відкрила виконавче провадження №64216198 від 21.01.2021р. 20.07.2021р. між стягувачем та боржником було погоджено реструктуризацію заборгованості та відповідний новий графік платежів. При цьому, 07.06.2016 року головним державним виконавцем Куцнецовой Ганною Геннадіївною Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №51334264. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Украгазбанк» заборгованості за кредитним договором №318/08/6 від 15.07.2008р. у сумі 29 943,85 доларів США, що еквівалентно 780 034,08 грн. 22.03.2017 року в рамках зазначеного виконавчого провадження була винесена постанова про арешт майна боржника. 22.03.2017 року державним виконавцем була винесена постанова про передачу виконавчого провадження до Новокодацького ВДВС м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. 18.04.2017 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Демською Ганною Сергіївною винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №51334264. 26.10.2020 року державним виконавцем була винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 73 632.57 грн. 26.10.2020 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувану за виконавчим провадженням №51334264. 29.10.2020 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Демською Ганною Сергіївні) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63434420, за постановою №51334264 від 26.10.2020р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 73 632,57 грн. Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору від 26.10.2020р., за виконавчим провадженням №51334264, незаконною та такою, що підлягає скасуванню огляду на наступне. Залишаючи без руху позовну заяву, суд виходив з того, що у суду є сумніви щодо визначення дати коли саме позивач дізнався про наявність відносно останнього постанови про відкриття виконавчого провадження № 51334264 від 26.10.2020 року. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов до висновку, що станом на 09.11.2022 року недоліки позовної заяви не були усунені позивачем у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Доказами, які свідчать про день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, є розписка про одержання рішення, докази відправки та отримання кореспонденції, акт про відмову одержати документ (надати пояснення), довідки, складені особами, у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112). У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11). Зазначене дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Відповідно до ч.1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, визначений частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме десять днів з дня винесення постанови або з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. З матеріалів справи вбачається, що 26.10.2020 року державним виконавцем була винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 73 632.57 грн. 29.10.2020 року державним виконавцем Новокодацького ВДВС м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Демською Ганною Сергіївні) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63434420, за постановою №51334264 від 26.10.2020р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 73 632,57 грн. Матеріали справи не містить жодних доказів надіслання та вручання позивачу вищезазначених постанов. З пояснень позивача вбачається, що позивач дізнався про виконавче провадження №63434420 відповідно до повідомлення у додатку «ДІЯ». Після ознайомлення адвоката із виконавчим провадженням №63434420, позивач дізнався, що провадження відкрито на підставі виконавчого документу яким у даній справі є постанова №51334264 від 26.10.2020 року про стягнення виконавчого збору. Згідно відповіді державного виконання від 28.02.2023 року за №55915/4, що за виконавчим провадженням не було стягнуто жодних грошових коштів на депозитні рахунку державної виконавчої служби. Порушення права позивача полягає саме у прийнятті відповідачем оскаржуваної постанови та стягнення виконавчого збору. Отже, день коли позивач дізнався про порушення свого права є днем коли позивач отримав постанову відповідача або дізнався про її існування та відповідно притягнення його до відповідальності. Матеріали справи не містять жодного доказу який би свідчив про повідомлення позивача щодо прийняття відповідачем оскаржуваної постанови. Доказів щодо вручення спірної постанови, відповідачем суду не надано, у тому числі до відзиву на апеляційну скаргу. Також відповідачем жодних пояснень щодо прийняття та надіслання оскаржуваної постанови також не наводить. Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позивач про порушення свої прав дізнався саме 18.10.2022р. Отже, позивачем визначений строк звернення до суду не пропущено. Також суд зазначає, що посилання суд першої інстанції в ухвалі про залишення позову без руху на пропуск строку звернення до суду без поважних причин з підстав сумніву щодо визначення дати коли саме позивач дізнався про наявність відносно останнього постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору, не ґрунтуються на об`єктивних доказах, а фактично є припущеннями. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах. Суд зазначає, що позовна заява може бути залишена без руху, як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і після відкриття провадження в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. У такому випадку, у разі встановлення судом обставин, що свідчать про порушення позивачем строку звернення до суду встановлені ст. 122 КАС України, суд застосовує до позову положення статті 123 КАС України. Отже, відкриття провадження по справі не позбавляє суд права застосувати до позову відповідні процесуальні наслідки. Таким чином, суд першої інстанції не був позбавлений можливості відкрити провадження у справі та під час розгляду справи витребувати необхідні документи у сторін, та у разі підтвердження обставин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, залишити його без руху. Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені обставини є важливими для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду. Проте, судом першої інстанції вказана обставина не досліджувалась. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для залишення без розгляду позовних вимог. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2022 року в адміністративній справі №160/17048/22 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2022 року в адміністративній справі №160/17048/22 - скасувати. Справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва суддя Н.А. Олефіренко