Ухвала КЦС ВС № 715/2838/20

Ухвала 11 квітня 2023 року місто Київ справа № 715/2838/20 провадження № 61-4100ск23 Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, постановлену колегією суддів у складі: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Постевка П. П. у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути із відповідача на його користь відшкодування майнової шкоди у розмірі 163 725, 00 грн та моральної шкоди - 50 000, 00 грн. Позов обґрунтовувався тим, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , який йому подарував батько ОСОБА_4 . Заявник зазначив, що приблизно десяти років він живе та працює в Італії, тому на прохання свого племінника ОСОБА_2 дозволив йому тимчасово мешкати у своєму будинку. Проте, позивачу стало відомо, що відповідач без дозволу демонтував його будинок, а на ділянці, призначеній для обслуговування його житлового будинку, побудував власний дім. За зазначеним фактом ОСОБА_1 звернувся до поліції, за результатами чого розпочато кримінальне провадження. Також зазначав, що внаслідок незаконного знищення майна йому завдано моральних страждань і хвилювань, вимушених змін у житті і суспільних стосунках, оскільки відповідач безпідставно порушив його право власності, внаслідок чого він був змушений витрачати свій час, кошти та фізичні сили на звернення до різних суб`єктів владних повноважень, правоохоронних органів. В результаті незаконних дій ОСОБА_2 позивач позбавлений можливості використовувати власний будинок за призначенням, а відповідач протягом цього часу не виявив будь-якого інтересу до усунення допущених ним порушень та байдуже ставиться до вирішення проблеми, у створенні якої він винен, що негативно впливає на стан позивача. Тож заявник звернувся до суду із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди. Рішенням від 07 квітня 2021 року Глибоцький районний суд Чернівецької області частково задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму відшкодування майнової шкоди у розмірі 163 725, 00 грн та моральної шкоди - 15 000, 00 грн. В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат. Суд першої інстанції на підставі оцінки показань свідків вважає доведеним факт завдання позивачем майнової шкоди ОСОБА_2 в результаті руйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 , у розмірі 163 725, 00 грн, що є ринковою вартістю цього майна. А тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування майнової шкоди сума 163 725, 00 грн. Також суд встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача, пов`язаних з пошкодженням ним майна ОСОБА_1 , позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, викликаних наведеними діями, порушенні його прав на володіння і користування належним йому майном, необхідністю докладати додаткові зусилля для їх відновлення. Додатковим рішенням від 26 квітня 2021 року Глибоцький районний суд Чернівецької області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн. Постановою від 07 липня 2021 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 квітня 2021 року та додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 квітня 2021 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Суд здійснив розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у матеріалах справи немає доказів та позивачем не доведено протиправності дій ОСОБА_2 щодо знесення будинку ОСОБА_1 , відповідач був безпідставно притягнутий до цивільно-правової відповідальності у виді відшкодування завданих позивачу збитків, тому суд зробив висновок про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди. Через брак належних доказів завдання саме відповідачем майнових збитків та їх реального розміру відповідач не може нести тягар відшкодування моральних і душевних страждань позивача. Стислий виклад позиції заявника ОСОБА_1 у січні 2023 року подав до суду апеляційної інстанції заяву про перегляд постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2021 року за нововиявленими обставинами. Заява обґрунтовувалася тим, що після постановлення зазначеного рішення суду апеляційної інстанції до нього звернулася ОСОБА_5 , яка письмово повідомила про обставини, які є істотними для справи і які не були та не могли бути відомими під час розгляду справи, а саме те, що ОСОБА_2 зніс житловий будинок, у якому народився і проживав позивач ОСОБА_1 ОСОБА_5 повідомила, що ОСОБА_2 особисто організував та взяв участь у знесенні спірного будинку, а показання свідків не відповідають дійсності. Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції Ухвалою від 16 лютого 2023 року Чернівецький апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2021 року за нововиявленими обставинами та залишив цю постанову в силі. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заява ОСОБА_1 не містить посилань на будь-які нововиявлені обставини, а містить доводи незгоди із судовим рішенням Чернівецького апеляційного суду та вимоги здійснити оцінку нового доказу, який, на думку заявника, буде підставою для постановлення законного рішення, що не може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що заявником не було наведено відомості про обставини, які можуть вважатися нововиявленими у цій справі і може бути підставою для перегляду постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2021 року за процедурою перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Доводи ОСОБА_6 , на які він посилається як на нововиявлені обставини, не відносяться до таких у розумінні статті 423 ЦПК України, а тому немає підстав для перегляду і скасування постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 20 березня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що ОСОБА_1 заяву про перегляд рішення суду апеляційної інстанції аргументував наявністю показань ОСОБА_5 , про яку позивач у зв`язку із постійним перебуванням в Італії не знав та не міг знати під час розгляду справи до того моменту, поки вона самостійно не звернулася до нього. ОСОБА_1 посилався на те, що нововиявленими обставинами є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав. Право, застосоване судом Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, після її перегляду в апеляційному порядку. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності. Такий висновок суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина четверта, п`ята статті 423 ЦПК України). Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. За змістом наведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам потрібно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення. Оцінка доводів касаційної скарги На переконання заявника, нововиявленою обставиною є свідчення ОСОБА_5 про обставини, які не були і не могли бути відомими під час розгляду справи, а саме те, що ОСОБА_2 особисто організував та брав участь у знесенні житлового будинку, де проживав позивач ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи ОСОБА_1 щодо наявності нововиявлених обставин, зробив висновок, що посилання заявника на отримання ним відомостей від ОСОБА_5 , яка є свідком організації та здійснення ОСОБА_2 руйнування будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1 , не є нововиявленими для справи обставинами, а є новими доказами. Оскільки такі дії ОСОБА_2 були предметом доказування у справі № 715/2838/20, тому не є новими обставинами у справі. Суд апеляційної інстанції вже надавав оцінку наявним доказам у справі, а також показанням свідків щодо винуватості відповідача у завданні майнової та моральної шкоди ОСОБА_1 , а тому відомості, повідомлені ОСОБА_5 щодо причетності ОСОБА_2 до руйнування будинку позивача, дійсно є новим доказом, який позивач не зміг надати суду, а не є нововиявленими обставинами. Верховний Суд погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції та додатково зазначає, що ОСОБА_1 , будучи позивачем у справі, на власний розсуд реалізує свої процесуальні права та обов`язки, тобто, обґрунтовуючи позов та надаючи письмові докази на підтвердження своїх доводів та міркувань, самостійно визначає межі позовних вимог та обсяг доказів на їх підтвердження. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позов та доводячи вину ОСОБА_2 у завданні йому майнової та моральної шкоди, зобов`язаний був надати усі наявні докази на підтвердження зазначених ним обставин. Доводи касаційної скарги не містять посилань на наявність перешкод у залученні ОСОБА_1 як свідка ОСОБА_5 у суді першої інстанції, а так само й під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції. За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що свідчення ОСОБА_5 про причетність ОСОБА_2 до знищення будинку позивача, отримані ОСОБА_1 після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, яким скасовано рішення суду першої інстанції, є новими доказами у справі, наявність яких не може бути підставою для перегляду судових рішень. Суд апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали правильно зазначив про невстановлення такої обов`язкової ознаки для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, як наявність нових обставин, істотних для справи. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що наведені заявником підстави та обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України та не можуть бути підставою для скасування судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Загальні висновки Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належно використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року є необґрунтованою. Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак