Постанова Північний апеляційний господарський суд № 916/1827/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" квітня 2023 р. Справа№ 916/1827/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Тарасенко К.В. Михальської Ю.Б. розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 (повний текст складено 28.11.2022) у справі № 916/1827/22 (суддя Пукас А.Ю.) за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" про стягнення 47 270,70 грн, ВСТАНОВИВ: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення загальної суми 47 270,70 грн, яка складається із заборгованості щодо сплати орендної плати за договором оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 в розмірі 6789,46 грн та неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди - 40 481,24 грн. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 відмовлено у задоволенні позову Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем права на отримання заявленої ним суми орендної плати за договором, а також недоведеності обставин припинення дії договору та безпідставного користування відповідачем об`єктом оренди. Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі № 916/1827/22. Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів Підставою для скасування оскаржуваного судового рішення позивач зазначає про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги нижче викладені обставини. По - перше, договором оренди у редакції додаткового договору № 1 від 16.04.2018 передбачено, що з 16.04.2018 відповідач перераховує орендну плату на поточний рахунок позивача, яким здійснюється розподіл щомісячної орендної плати та її подальше перерахування на рахунок балансоутримувача - третьої особи у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради. Таким чином, на переконання позивача, відповідач відповідно до умов договору оренди зобов`язаний сплачувати щомісячно орендні платежі до 15 числа поточного місяця у повному обсязі на поточний рахунок позивача, які надалі останній перерозподіляє відповідно до порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік. По - друге, третя особа не може вважатися належним кредитором (боржником) у договорах про зарахування зустрічних однорідних вимог, а доцільність укладення таких договорів на підставі існуючої заборгованості, що виникла на підставі договорів оренди об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, відноситься до виключної компетенції Одеської міської ради. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач є боржником перед позивачем, у зв`язку з невиконанням належним чином взятих на себе зобов`язань у частині повної та своєчасної сплати орендної плати, що є порушенням умов договору оренди. По - третє, додатковим договором № 1 від 16.04.2018 сторони продовжили термін дії договору до 01.06.2018, тобто, з огляду на дату укладення додаткового договору та термін його дії, сторонами погоджено строк дії договору на 47 календарних днів, з 16.04.2018 до 01.06.2018. Відтак, за твердженням позивача, враховуючи відсутність заперечення орендодавця та балансоутримувача об`єкта оренди щодо припинення або зміни умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, строк дії договору оренди №ТГО-294/13 від 18.07.2013 неодноразово було автопролонговано на 47 календарних днів, а саме, до 09.03.2020. Разом з цим, позивач посилався на те, що відповідно до вимог законодавства та положень договору він своєчасно повідомив відповідача про припинення терміну дії договору та відмову від продовження його дії. Втім, відповідач орендоване приміщення не повернув, відповідного акта приймання-передачі приміщення від орендаря до орендодавця між сторонами підписано не було. Короткий зміст відзиву третьої особи на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, третя особа зазначає про договірний обов`язок саме відповідача окремо сплачувати на користь третьої особи, як балансоутримувача, орендну плату в розмірі 95 % коштів за оренду майна, та окремо сплачувати орендну плату на користь позивача в розмірі 5% коштів за оренду майна. При цьому, третя особа наголошує на тому, що позивач, укладаючи 16.04.2018 додатковий договір № 1 до договору, погодився з наведеними в ньому умовами, а саме з порядком вказаним вище щодо сплати відповідачем орендної плати окремо позивачу та третій особі. Також, третя особа вказує на те, що проведення взаємозаліку між нею та відповідачем є законним та обґрунтованим, оскільки зустрічні однорідні вимоги останніх не підпадають під випадки, встановлені у ст. 602 Цивільного кодексу України. Окрім того, третя особа стверджує, що позовна вимога щодо стягнення заборгованості за договором у сумі 6789,46 грн є необґрунтованою, так як відсутній у договорі обов`язок відповідача сплачувати орендні платежі у 100 % розмірі на користь позивача. Разом з тим, на переконання третьої особи, дія укладеного договору оренди не припинена, тому відсутні жодні правові підстави для застосування ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України щодо сплати орендарем неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Узагальнений виклад позиції відповідача Відповідач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2023, апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі № 916/1827/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі № 916/1827/22 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи. Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 18.07.2013 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (третя особа, первісний орендодавець, баланспоутримувач об`єкта оренди) та Приватним акціонерним товариством "МТС Україна" (первісний орендар) укладено договір оренди № ТГО-294/13 (надалі - договір), за п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди загальною площею 2,0 кв.м, яке розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Корольова, 81 (Частина крівлі будівлі ЦТП № 73) (далі за текстом - об`єкт оренди). Відповідно до п. 1.2. договору передача в оренду об`єкта, зазначеного у п.1.1. цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, розпорядження міського голови від 11.07.2013 № 726-01р "Про передачу в оренду Приватному акціонерному товариству "МТС Україна" частини дахів центральних теплових пунктів, що розташовані в м. Одеса". В п. 1.3. договору встановлено термін його дії: з 18.07.2013 до 18.06.2016. Згідно положеннь п. 2.1. договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради. За орендоване нерухоме майно орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 402,70 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Орендна плата з урахуванням податку на додану вартість складає 483,24 грн, ПДВ 80,54 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства (п. 2.2. договору). Сторони у п. 2.4 договору погодили, що орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду об`єкт оренди згідно з п. 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами (п. 3.3. договору). Відповідно до п. 7.5. договору, його зміна або розірвання можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вноситься до договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається. Згідно положень п. 7.8. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 18.07.2013 між сторонами складено акт приймання-передачі до договору, відповідно до якого, третя особа передала, а Приватне акціонерне товариство "МТС Україна" прийняло в строкове платне користування частину покрівлі будівлі ЦТП № 73 площею 2,0 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Корольова, 81, та перебуває на балансі третьої особи, під розміщення телекомунікаційного обладнання. В подальшому, 16.04.2018 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір № 1 про внесення змін до договору (далі за текстом - додатковий договір № 1), згідно якого сторони, за взаємною згодою сторін домовились внести наступні зміни: 1.1. Керуючись рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 № 1962 - VII "Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 № 56-V "Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси", рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 № 2284 - VII "Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси", та на підставі акту приймання - передачі від 16.04.2018 у преамбулі та розділі "Місцезнаходження сторін" договору назву орендодавця змінено на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради". 1.2. У преамбулі цього договору назву орендаря змінено на "Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна". 1.3. Пункт 1.3. розділу "Предмет договору" доповнено наступним: "1.3. Продовжити термін дії цього договору до 01 червня 2018 року". 1.4. Підпункт 2.2. пункту

2. "Порядок розрахунків" договору доповнено наступним: "З 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату, у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: № 37326027001909, банк одержувача ГУДКСУ в Одеській області МФО 828011 код ЄДРПОУ 26302595". Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік. 1.5 Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. 1.6. Сплату фактичних витрат за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, а також земельною ділянкою орендар здійснює за вказаними балансоутримувачем банківськими реквізитами, на підставі наданих балансоутримувачем рахунків. Відповідно до п. 2 додаткового договору № 1 інші умови договору залишаються без змін. Згідно доводів позивача, враховуючи відсутність заперечення орендодавця та балансоутримувача об`єкта оренди щодо припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, строк дії договору автоматично пролонговано до 09.03.2020. Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції чинній до 01.02.2020), позивач 26.02.2020 претензією № 01-13/688 проінформував відповідача про те, що строк дії договору закінчується 09.03.2020 та запропонував останньому сплатити заборгованість з орендної плати та здійснити фактичне повернення об`єкта оренди за договором. Зазначений лист було отримано відповідачем 02.03.2020, однак вказані у цьому листі вимоги позивача станом на 08.12.2021 відповідачем не виконано. При цьому, посилаючись на положення п.п. 2.2. та 2.4. договору, позивач стверджував, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання у частині сплати орендної плати в повному обсязі, що є порушенням умов договору. В зв`язку з викладеним, у відповідача станом на дату закінчення строку його дії наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 6789,46 грн, яка є несплаченою станом на подання цього позову. Як зазначається позивачем у позові, 30.01.2020 на його адресу надійшло звернення третьої особи від 28.01.2020 № 02-01-01-37 стосовно підписання угод про зарахування зустрічних однорідних вимог між третьою особою та відповідачем за договорами оренди: від 02.11.2009 № ТГО-568/09, від 01.01.2010 № ТГО-74/10, від 18.07.2013 № ТГО-293/13, від 18.07.2013 № ТГО-294/13, від 18.07.2013 № ТГО-296/13, від 18.07.2013 № ТГО-297/13, від 18.07.2013 № ТГО-292/13, від 18.07.2013 № ТГО-291/13. Водночас, позивач зауважив на тому, що згідно з п. 25 рішення Одеської міської ради від 12.12.2018 № 3991-VII "Про бюджет міста Одеси на 2019 рік" та п. 26 рішення Одеської міської ради від 12.12.2019 № 5453-VII "Про бюджет міста Одеси на 2020 рік" у разі передачі в оренду Департаментом майна, балансоутримувачем якого є комунальне підприємство, загальна площа якого перевищує 200 кв.м на одного балансоутримувача, 95% коштів за оренду є джерелом доходів відповідного комунального підприємства та використовуються на поповнення власних обігових коштів підприємства балансоутримувача. Разом з тим, позивач, звертаючи увагу на положенням ч. 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та п. 6 ст. 45 Бюджетного кодексу України, наголошує, що відповідно до п. 1.3 статуту КП "Теплопостачання міста Одеси" засновником підприємства є Одеська міська рада, а діючим законодавством України заборонено зарахування зустрічних однорідних вимог у вигляді взаємозаліків у негрошовій формі. В свою чергу, позивач зазначив, що листом від 27.02.2020 № 01-13/718 третьою особою було повідомлено про те, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, а з 01.02.2020 - Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ, не передбачено прямої норми щодо можливості погашення заборгованості з орендної плати шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Таким чином, за твердженням позивача, відповідач є боржником перед позивачем за договором. Окрім того, наголошуючи що строк дії договору пролонговано до 09.03.2020, позивач вважає, що за період з 10.03.2020 до 30.11.2021 зазначений об`єкт оренди за договором використовувався відповідачем без належних правових підстав, у зв`язку з чим позивачем здійснено нарахування неустойки в розмірі 40 481,24 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 відмовлено у задоволенні позову Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно із ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України). Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором № ТГО-294/13 від 18.07.2013 між сторонами виникли орендні правовідносини. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орндну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу. Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Згідно із частиною третьою статті 285 Господарського процесуального кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. За змістом наведених норм договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі своєчасною сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору. Позивач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу в частині стягнення заборгованості з оплати орендної плати за договором оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013, посилався на те, що відповідач в порушення приписів законодавства та пунктів 2.2., 2.4. договору не виконує належним чином свої зобов`язання зі сплати орендної плати за користування об`єктом оренди, внаслідок чого у відповідача станом на дату закінчення строку дії договору існує заборгованість в сумі 6789,46 грн. Колегією суддів встановлено, що між учасникам справи виникли розбіжності стосовно розуміння п. 2.2. договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 (в редакції додаткового договору №1 від 16.04.2018), а саме: позивач наголошує на тому, що відповідач зобов`язаний сплачувати щомісячно орендні платежі у повному обсязі на поточний рахунок позивачеві, як орендодавця, які надалі останній перерозподіляє відповідно до порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік; в свою чергу, третя особа, вважає, що саме відповідач, як орендар, здійснює розподіл щомісячної суми орендної плати та перераховує її у визначених частинах окремо на рахунок орендодавця та балансоутримувача. У ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Так, під зміною умов договору слід розуміти чітко передбачену юридично-логічну послідовність дій, що виражається в різноманітних способах узгодження нових умов договору шляхом волевиявлення. Зміна договору означає, що при збереженні його сили в цілому та чи інша умова або кілька з них, в тому числі ті, котрі пов`язані з виконанням договірних зобов`язань, формулюються по-новому порівняно з тим, як це було зафіксовано початково при укладенні первісного договору. Зміна договору спрямована на зміну окремих його умов шляхом вчинення, як правило, обома сторонами відповідних юридичних дій, які фактично за своєю природою є правочином. Колегія суддів, дослідивши зміст п. 2.2. договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 (в редакції додаткового договору №1 від 16.04.2018), встановила, що у вказаному пункті сторони визначили, що з 01.01.2018 відповідач перераховує оренду плату у встановленому договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на поточний рахунок позивача, вказавши номер рахунку та інші платіжні реквізити орендодавця, а також узгодили умову про те, що розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік. З огляду на викладене, умови, погоджені сторонами в додатковому договорі № 1 від 16.04.2018, змінили договір оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 в частині порядку сплати орендарем орендної плати, при цьому сторони чітко висловили своє волевиявлення стосовно того, що саме орендар здійснює розподіл щомісячної суми орендної плати та перераховує її окремо на рахунок орендодавця та балансоутримувача у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік, а положення договору про перерахування з 01.01.2018 орендної плати на поточний рахунок позивача спрямовані на врегулювання відносин сторін в частині сплати орендної плати на конкретні платіжні реквізити позивача. Умова договору про розподіл коштів за оренду майна безпосередньо відсилає до рішень Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік. Так, згідно із п. 27 рішення Одеської міської ради № 2733-VІІ від 14.12.2017 "Про бюджет міста Одеси на 2018 рік" у разі, коли орендодавцем нерухомого майна є комунальні підприємства, засновником яких виступає Одеська міська рада, кошти за оренду майна, сумарна площа, якого на одне комунальне підприємство не перевищує 200 кв.м., є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів. Кошти за оренду майна, яке знаходиться на балансі бюджетних установ, організацій, сумарна площа якого на одну установу, організацію не перевищує 200 кв.м., є джерелом власних надходжень відповідних бюджетних установ, організацій. Також, вказаним вище рішенням Одеської міської ради встановлено, що у разі коли сумарна площа нерухомого майна, яке передається в оренду перевищує 200 кв.м., договори оренди укладаються Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, та орендні платежі розподіляються орендарем у наступному порядку: у разі, якщо балансоутримувачем є комунальні підприємства, засновником яких виступає Одеська міська рада, крім КП "Міжнародний аеропорт Одеса" (орендодавець-департамент комунальної власності Одеської міської ради): - 95 відсотків коштів за оренду майна, включаючи ПДВ, які є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів, орендар перераховує на рахунок комунального підприємства - балансоутримувача; - 5 відсотків, включаючи ПДВ, перераховуються орендарем на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, відкритий в управлінні Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області, в порядку, визначеному п. 26 даного рішення. Аналогічні за змістом положення також містяться у п. 25 рішення Одеської міської ради № 3991-VІІ від 12.12.2018 "Про бюджет міста Одеси на 2019 рік" та у п. 26 рішення Одеської міської ради № 5453-VІІ від 11.12.2019 "Про бюджет міста Одеси на 2020 рік". З урахуванням встановлених обставин, доводи скаржника стосовно того, що відповідний розподіл коштів з орендної плати, визначений рішеннями Одеської міської ради, повинен проводитися безпосередньо позивачем після перерахування відповідачем повної суми орендної плати на рахунок позивача, колегією суддів не приймаються, адже п. 2.2. договору оренди №ТГО-294/13 від 18.07.2013 (в редакції додаткового договору №1 від 16.04.2018), та нормативно-правовими актами місцевого самоврядування, якими регулюються спірні правовідносини, однозначно визначено, що саме орендарем проводиться відповідний розподіл. Як вбачається із розрахунку заборгованості за укладеним договором, наданим позивачем, та не заперечується сторонами у справі, відповідачем систематично сплачувалися 5% коштів за оренду майна на користь позивача. Натомість заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості складається з частини орендних платежів, які відповідач мав сплачувати на користь третьої особи в розмірі 95% орендної плати. При цьому, керуючись ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає належність доказів та предмет доказування, суд першої інстанції правильно зауважив, що форма проведення розрахунків відповідачем та третьою особою у негрошовій формі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не стосується предмету спору у даній справі, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання оцінки цим доводам сторін і третьої особи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 6789,46 грн, оскільки у відповідача відсутній обов`язок сплачувати орендні платежі у 100%-му розмірі на користь позивача, а також у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем щодо сплати належної йому частки в розмірі 5% орендної плати. Щодо заявленої позивачем позовної вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки у сумі 40 481,24 грн, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України). Виняток з наведеного правила передбачено ст. 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Також, згідно із ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Аналогічні положення містив Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна"), який діяв на час укладення договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013. Так, згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (до втрати ним чинності з 01.02.2020) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а за змістом ст. 27 вказаного Закону у разі закінчення строку договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, визначених у договорі оренди. За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин. Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Таким чином, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві та відповідно до якої якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. За змістом ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами ст. 610 Цивільного кодексу України та ст. 216 Господарського кодексу України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України). Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання. За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України). Тобто, неустойка згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди). Водночас, неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема, у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України), суд, у разі звернення з позовною заявою про стягнення неустойки, зобов`язаний встановити факт припинення дії договору оренди, а також факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди, поза межами дії договору без наявності на те правових підстав. Як свідчать матеріали справи, позивачем відповідача було проінформовано про закінчення строку дії договору та необхідність здійснити повернення об`єкта оренди. Також, на думку позивача, строк дії договору було пролонговано до 09.03.2020. За таких обставин, позивач вважає, що за період з 10.03.2020 до 30.11.2021 зазначений об`єкт оренди за договором, використовувався відповідачем без належних правових підстав, що в свою чергу стало підставою для нарахування спірної суми неустойки. Як правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами в пункті 1.3 Договору погоджено строк його дії з 18.07.2013 по 18.06.2016, отже строк дії договору становить 2 роки та 11 місяців. В подальшому, додатковим договором № 1 пункт 1.3 договору доповнено наступним змістом: "Продовжити термін дії цього договору до 01 червня 2018 року". При цьому, з огляду на відсутність, передбаченої п. 7.8. договору заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди, договір продовжено автоматично після 01.06.2018. Судова колегія зазначає, що з огляду на положення п. 7.8 договору автоматична пролонгація договору відбулась на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто до 02.05.2021, починаючи з 01.06.2018. Зазначеним вище спростовуються доводи позивача про продовження строку дії договору до 09.03.2020. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відсутність заперечення, передбаченого ст. 764 Цивільного кодексу України, може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Тому, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Враховуючи, що вищезазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. При цьому, місцевим господарським судом правомірно вказано те, що наявні в матеріалах справи докази не містять заперечень позивача щодо подальшого продовження договору, у зв`язку із закінченням строку його дії саме 02.05.2021, а надана позивачем претензія № 0113/688 від 26.02.2020 не є за своєю суттю таким запереченням, оскільки зі змісту останньої вбачається пропозиція відповідачу сплатити заборгованість та здійснити повернення об`єкта оренди за договором. Враховуючи відсутність доказів направлення позивачем повідомлення відповідачу саме на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку, договір вважається продовженим без обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Судовою колегією також враховано, що матеріали справи не містять доказів повернення об`єкту оренди за відповідним актом приймання - передачі, а відтак відповідач продовжує користуватися орендованим майном з огляду на автоматичну пролонгацію договору, що відповідно виключає можливість нарахування позивачем неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за визначений позивачем період, оскільки наразі відсутній обов`язок відповідача здійснити повернення орендного майна, з огляду на не припинення договору. Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Таким чином, доводи позивача з приводу неправильно судом першої інстанції норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. В свою чергу, викладені третьою особою у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами апеляційної скарги За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим. Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі № 916/1827/22 - без змін. Матеріали справи № 916/1827/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді К.В. Тарасенко Ю.Б. Михальська