Постанова 4873 № 925/379/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" квітня 2023 р. Справа№ 925/379/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Андрієнка В.В. суддів: Буравльова С.І. Шапрана В.В. секретар судового засідання - Прокопенко О.В. учасники справи: від позивача: не з`явився від відповідача: Мовчанюк М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 (повне рішення складено 26.09.2022) та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 (суддя Зарічанська З.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" про зобов`язання повернути зерно, передане на зберігання УСТАНОВИВ: До Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява від 03.05.2022 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" (далі - СТОВ "Агроспілка") з вимогою зобов`язати повернути передане на зберігання зерно пшениці. Позовну заяву позивач обґрунтовує неповерненням відповідачем за вимогою позивача зерна пшениці, переданого на зберігання за складською квитанцією № 1 від 24.07.2019. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №925/379/22 у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову судом було ураховано наступне: - складська квитанція не відповідає нормам чинного законодавства, не виготовлена на захищеному папері та має інші суттєві недоліки. Показники зерна, що передається на зберігання, зазначені у Складській квитанції та у посвідченні про якість зерна різняться. Враховуючи досліджене, суд доходить висновку, що такі документи самі по собі не підтверджують передачу зерна пшениці першого сорту позивачем відповідачу на зберігання; - фізична особа - підприємець ОСОБА_1. не довів належними доказами, що він мав у своїй власності у червні-липні 2019 року зерна пшениці першого сорту в кількості 1 000 000 кг урожаю 2019 року; - відсутні належні докази передачі зерна пшениці першого сорту в кількості 1 000 000 кг фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" на зберігання; - Договір складського зберігання зерна між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та СТОВ "Агроспілка" не укладений, всупереч посилання на нього у Складській квитанції; - СТОВ "Агроспілка" не є зерновим складом та не може надавати послуги зі зберігання зерна пшениці; суду не надані докази існування у відповідача зерносховища для зберігання 1 000 000 кг зерна пшениці першого класу; - відсутні докази отримання відповідачем плати за зберігання від позивача. 21.09.2022 від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив суд стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь СТОВ "Агроспілка" 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 17.10.2022 подав апеляційну скаргу, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №925/379/22 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. В обгрунутвання своєї скарги позивач зазначав, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Отже, на переконання позивача, складська квитанція, яка оформлена зберігачем СТОВ «Агроспілка» підтверджує факт укладання між сторонами договору зберігання майна, яке указане в цій квитанції, та дотримання сторонами форми договору зберігання. Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 без змін, на переконання відповідача рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи позивача наведені у скарзі є необґрунтованими та спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у справі №925/379/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В. 25.10.2022 на адресу суду від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження у справі №925/379/22. Також, не погодившись із прийнятим додатковим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 25.10.2022 подав апеляційну скаргу, у якій просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви СТОВ "Агроспілка" про стягнення судових витрат. В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що додаткове рішення суду першої інстанції є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення у справі №925/379/22 залишити без змін. При цьому відповідач зазначав, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування чи зміни додаткового рішення, передбачених ст.ст. 277-279 ГПК України не установлено. Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 31.10.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/379/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №925/379/22. 21.11.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/379/22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №925/379/22 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме, судом було установлено, до апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, як доказ надсилання копії скарги іншій стороні у справі, додано опис вкладення у цінний лист на ім`я СТОВ "Агроспілка", у графі "найменування предметів" якого зазначено: апеляційна скарга на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 по справі №710/1367/20 з додатками. Отже, зі змісту опису вкладення можна дійти висновку, що позивачем було надіслано на адресу відповідача апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №710/1367/20, тоді як позивачем у даній справі було подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №925/379/22. Ураховуючи вищенаведене, скаржником не надано доказів надсилання відповідачу апеляційної скарги з додатками у справі №925/379/22. За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 21.12.2022. 16.12.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке аргументоване тим, що апеляційна скарга на рішення від 16.09.2022 залишена без руху і подальший розгляд даної апеляційної скарги залежить від оскарження основного рішення. 21.12.2022 на адресу суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Смаглій В.М., в якій він зазначає про зупинення свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю до 05.01.2023 та неможливість повідомлення позивача про розгляд справи. У судове засідання, яке відбулось 21.12.2022 представники сторін не з`явилися. Розгляд справи відкладено на 25.01.2023. Колегія суддів зазначає, що ухвалу суду про залишення без руху апеляційної скарги позивача від 28.11.2022 та ухвалу від 21.12.2022 було направлено судом повторно 04.01.2023 поштою на адресу позивача: АДРЕСА_1 . Поштове відправлення під №04116 37255410, 16.02.2023 повернулось на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання». 09.01.2023 на адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 28.11.2022. При цьому апелянт зазначав, що із 26.02.2022 і по даний час перебуває на військовій службі і не мав можливості отримувати надіслані судом поштові відправлення. 05.01.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява про залишення апеляційної скарги без розгляду, оскільки на переконання останнього позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 28.11.2022 у зазначений у ній строк. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/379/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022. Об`єднано розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд справи призначено на 25.01.2023. У судове засідання, яке відбулось 25.01.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, причини неявки суд не повідомив. Розгляд справи було відкладено на 22.02.2023. Колегія суддів зазначає, що 31.01.2023 на адресу позивача було направлено ухвалу суду від 25.01.2023, однак поштове відправлення під №04116 36994321 повернулось на адресу суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою». 16.02.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява про повідомлення позивача про призначення справи до розгляду та про дату судового засідання з використанням засобів мобільного зв`язку, на номер мобільного, який зазначив сам позивач у своєму клопотанні. 21.02.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява, у якій відповідач зазначав, що позивач звільнився з військової служби 20.02.2023. У судове засідання, яке відбулося 22.02.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився. Колегія суддів зазначає, що на адресу суду повернувся конверт з поштовим вкладенням (ухвали суду від 25.01.2023), з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання". Судова кореспонденція направлялась судом на адресу позивача, яку останній зазначав у позовній заяві/апеляційній скарзі, а саме, АДРЕСА_1 . Представник відповідач у судовому засіданні клопотав перед судом про відкладення розгляду справи та надання останньому часу для можливості перевірки перебування чи не перебування ОСОБА_1 у лавах ЗСУ. Ураховуючи вищенаведені обставини, та з метою повного та всебічного розгляду справи і додержання вимог Конституції України про доступ до правосуддя, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи та про повторне направлення на адресу позивача ухвали суду про дату наступного судового засідання. Розгляд справи було відкладено на 15.03.2023. На адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 22.02.2023), де зазначено, що указане відправлення отримано позивачем 08.03.2023. Крім того, 07.03.2023 суд телефонограмою №64/23 повідомив позивача про дату судового засідання. 09.03.2023 на адресу суду надійшла заява від відповідача, у якій останній просив суд долучити докази - копію запиту від 22.02.2023 та копію відповіді Міністерства оборони України ІНФОРМАЦІЯ_2 Зі змісту запиту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" убачається, що Товариство просило надати ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, про перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України. Зі змісту відповіді убачаться, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковник ОСОБА_2 повідомив, що дану інформацію буде надано судовому органу. Ураховуючи вищенаведені обставини, відповідач просив суд витребувати докази перебування ОСОБА_1 у лавах ЗСУ. 15.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява відкласти розгляд справи у зв`язку із хворобою представника відповідача та задовольнити клопотання про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію про перебування чи не перебування ОСОБА_1 у лавах ЗСУ, оскільки на переконання відповідача позивач вже не перебуває у лавах ЗСУ. Крім того, з матеріалів справи убачається, що позивач звертався до суду із клопотанням про зупинення провадження у даній справу у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 у лавах ЗСУ, що підтверджується витягом з наказу МОУ від 26.02.2022. У судове засідання, яке відбулося 15.03.2023 учасники справи не з`явились, колегія суддів порадившись вирішила відкласти розгляд справи на 05.04.2023 та задовольнити клопотання відповідача, при цьому суд керувався наступним. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У відповідності ст. 2 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 1 ст. 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у установлений строк з причин, що не залежали від неї. З метою повного та всебічного розгляду справи, суд убачає підстави для витребування у Першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 МОУ інформації стосовно перебування молодшого сержанта ОСОБА_1 у лавах ЗСУ, оскільки відповідно до витягу з наказу МОУ від 26.02.2022 №36 ОСОБА_1 з 26.02.2022 приступив до виконання службових обов`язків за посадою "молодший сержант". 23.03.2023 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_3 МОУ надійшла відповідь, у якій ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 повідомив суд, що громадянин ОСОБА_1 26.02.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.20.22 №65/2022 призваний по мобілізації до Збройних Сил України в команду НОМЕР_1 . На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 20.02.2023 № 61 (по стройовій частині) молодший сержант ОСОБА_1 звільнений з військової служби, у запас за підпунктом «г» пункту « 2» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На військовому обліку сержантів та солдат запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин ОСОБА_1 знаходиться з 21.02.2023. 31.03.2023 на адресу суду повернулось поштове відправлення (ухвала суду від 15.03.2023), яке було направлено на адресу ОСОБА_1 з відміткою пошти «адресат відсутній». У судове засідання, яке відбулося 05.04.2023 з`явився представник відповідача, позивач чи його представник не з`явились. Колегія суддів, ураховуючи повідомлення позивача про усі судові засідання та відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 МОУ дійшла висновку про слухання справи за відсутності позивача чи його представника. Відповідач не заперечував щодо розгляду справи за відсутності позивача. Крім того, колегія суддів зазначає, що 27.01.2023 на адресу суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі, у зв`язку із перебуванням останнього в лавах ЗСУ. Суд зазначає, представник відповідача у судовому засіданні 05.04.2023 заперечував щодо задоволення клопотання про зупинення провадження, колегія суддів порадившись вирішила відхилити заявлене клопотання позивача про зупинення провадження у справі, оскільки позивач звільнений з військової служби, у запас за підпунктом «г» пункту « 2» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Заслухавши пояснення представника відповідача та розглянувши доводи наведені у апеляційних скаргах, колегія суддів після проведення наради у нарадчій кімнаті оголосила вступну та резолютивну частину постанови, якою апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 залишено без змін, при цьому суд апеляційної інстанції керувався наступним. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом установлено, що у матеріалах справи міститься документ під назвою "Складська квитанція на зерно № 1 "24" липня 2019 р." (далі - Складська квитанція), у якій зазначено, що нею підтверджується, що зерновий склад № 1, АДРЕСА_2 прийняв на зберігання від ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , ід.код НОМЕР_2 , на підставі договору складського зберігання від 17 липня 2019року № 1707-2019 відповідно до накладної № 37 зерно пшениці: Найменування зерна (клас) 1 Вага фізична, кг 1 000 000,00 Державний стандарт або нормативний акт ДСТУ 3768:2010 Зернова домішка 1,5% Зараженість не виявлено Зберігання: відокремлене знеособлене __________ Рік збирання врожаю 2019 Вага залікова, кг 1 000 000,00 Вологість 13,5% Сміттєва домішка 0,3% Інші показники якості Примітка ______________ Документ, що засвідчує якість зерна - якісне посвідчення №5 від 17.07.2019, виданий лабораторія СТОВ "Агроспілка" Ринкова вартість зерна пшениці станом на 24.07.2019 становить 4,90 грн за 1 кг, на суму 4 900 000,00 грн. Зерновий склад зобов`язується зберігати зерно в строк до закінчення строку дії Договору та видати ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , ід. код. НОМЕР_3 , зерно пшениці в кількості 1000 000,00 кг (Одна тисяча кг). Складська квитанція підписана директором СТОВ "Агроспілка" ОСОБА_5 Також у матеріалах справи міститься документ - посвідчення № 5 про якість зерна від "17" липня 2019 р. СТОВ "Агроспілка", підписане лаборантом Михальченко С.О. , у якому зазначено: Культура - пшениця; маса 1000000,00 кг; походження - пшеничне зерно; рік урожаю 2019; клас - І; вологість - 13,5%; колір властивий; запах властивий; домішки: сміттєва домішка 0,3%. Позивач стверджує, що за такою Складською квитанцією ним передано на зберігання СТОВ "Агроспілка" зерно в кількості 1 000 000 кг, така Складська квитанція є свідченням укладення сторонами Договору складського зберігання. Позивачем направлено на адресу відповідача Вимогу про повернення переданого на зберігання зерна пшениці від 07.07.2021 - до 25 липня 2021 року у кількості 1 000 000,00 (один мільйон) кг, згідно складської квитанції на зерно № 1 від 24.07.2019. Як зазначав позивач, що Відповідач на указану вимогу зерно не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся із даним позовом до суду. З поданих суду доказів установлено, що 26.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Віва Капітал" та ОСОБА_1 підписано Договір № 1045-Ш/ФО про надання фінансового кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії (для фізичних осіб) на загальну суму 2 500 000,00 грн строком на 12 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 32,0% річних від суми кредиту. 26.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Віва Капітал" (Заставодержатель) та фізичною особою ОСОБА_1 (Позичальник) підписано Договір застави № 1045-Ш/ФО З, відповідно до п. 5 якого, предметом застави за цим Договором є зерно на складі (надалі за текстом - Предмет застави), кількість яких визначені в Додатку 1 до цього Договору. Відповідно до п. 6, 7 Договору застави, у разі реалізації/використання в процесі виробничої діяльності зерна на складі (або їх частини), що є предметом застави, таке зерно на складі перестає бути предметом застави за даним договором з моменту його вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу. Після цього набуте Заставодавцем зерно такого ж виду, як передбачено в п. 5 даного договору, стають предметом застави з моменту виникнення на них у Заставодавця права власності. У разі відсутності у Заставодавця зерна, що передане в заставу за цим Договором, він зобов`язаний надати в заставу інше зерно, попередньо узгодивши його з Заставодержателем. Протягом строку дії даного договору Заставодавець повинен забезпечити наявність зерна на складі на загальну суму (виходячи з балансової вартості) не менше, ніж узгоджена Сторонами оціночна вартість предмету застави, зазначена в п. 11 даного договору. Предметом Договору застави була передача зерна пшениці у кількості 1 000 000,00 (один мільйон) кг. Відповідно до Договору застави, предмет застави повинен був зберігатись за адресою Шполянського хлібокомбінату: м. Шпола, вул. І. Піддубного, 10, яким керував ОСОБА_1 26.07.2019 між СТОВ "Агроспілка" (Поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Віва Капітал" (Кредитодавець) підписано Договір поруки № 1045-Ш/ФО П 2, за п. 1 якого, у відповідності до цього Договору Поручитель поручається перед Кредитодавцем за виконання Громадянином України ОСОБА_1 адреса реєстрації АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській обл., 14.11.2000 (далі "Позичальник"), зобов`язань за Договором про надання фінансового кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії № 1045-Ш/ФО від "26" липня 2019 року, укладеним між Кредитодавцем та Позичальником (далі - Основний договір). За повідомленнями обох сторін до 2020 року у складі СТОВ "Агроспілка" перебував виробничий підрозділ "Шполянський хлібокомбінат". Відповідно до наказу від 29.03.2013 № 28-к "Про переведення на іншу роботу" за підписом директора СТОВ "Агроспілка" ОСОБА_5 ОСОБА_1 30.03.2013 переведено на посаду директора ВП "Шполянський хлібзавод" СТОВ "Агроспілка". З матеріалів справи слідує, щл у своїй заяві свідка директор СТОВ "Агроспілка" ОСОБА_5 пояснював, що у 2019 році ОСОБА_1 звернувся до нього та попросив допомогти отримати йому кредит в ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ" в розмірі 2,5 млн. грн для його особистих цілей. Ураховуючи наявність особистих відносин з директором фінансової компанії, умовою надання кредиту ОСОБА_1 був виступ гарантом погашення цього кредиту саме ОСОБА_5 . У ОСОБА_5 були довірливі і дружні відносини із ОСОБА_1 , тому ОСОБА_5 погодився підписати для отримання позивачем договір поруки, в якому стороною поручителя виступало СТОВ "Агроспілка", в той же день ОСОБА_1 підписав кредитний договір та договір застави зерна. Як випливає зі змісту заяв свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка станом на дату видачі Складської квитанції перебувала на посаді головного бухгалтера СТОВ "Агроспілка", через декілька днів після підписання ОСОБА_1 вищевказаних договорів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 повідомили ОСОБА_5 , що для ТОВ "ФК "ВІВА КАПІТАЛ" необхідно підписати ще один документ, а саме: "складську квитанцію №1 від 24.07.2019", який вони разом підготували і надали йому на підпис, він підписав цей документ, бо вважав це формальністю, адже договір застави зерна ОСОБА_1 вже підписав, а враховуючи розподіл господарської діяльності між ним та ОСОБА_1 , він не втручався в діяльність хлібокомбінату, і не знав і не міг знати, яке там зерно, в якій кількості реально знаходилось на складі в м. Шпола. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Зі змісту рішення суду першої інствнції убвчається, що позивач, ознайомившись із заявами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не заявив клопотання про виклик таких свідків, відтак позивач не вважав, що обставини, викладені свідками у заявах суперечать іншим доказам у справі. На перерконання позивача, Складська квитанція є достатнім та належним доказом укладення між ФОП ОСОБА_1 та СТОВ "Агроспілка" Договору зберігання 1 000 000 кг зерна пшениці першого сорту і позивач має право на повернення зі зберігання такого зерна. Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути установлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування. Згідно з ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. За ч. 1 ст. 961 ЦК України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво. Питання укладення договорів зберігання зерна та, відповідно, видачі складських документів унормовані спеціальним законом, який регулює відносини у сфері зберігання зерна - Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (тут і далі в редакції станом на дату Складської квитанції), дія якого, відповідно до ст. 3 поширюється на всіх суб`єктів ринку зерна. Суб`єктами ринку зерна є: суб`єкти виробництва зерна; суб`єкти зберігання зерна; Аграрний фонд та інші суб`єкти державних заставних закупівель зерна та державної аграрної інтервенції; акредитовані біржі; Аграрний страховий пул створений відповідно до Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"; Гарантійний фонд; інші суб`єкти господарювання, які діють на ринку зерна. (ст. 5 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні") Беручи до уваги наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначене спростовує доводи позивача, що, ураховуючи відсутність у відповідача статусу зернового складу, до правовідносин між сторонами з приводу зберігання зерна не застосовуються такі спеціальні норми. Згідно з п. 15, 16 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно; зерносховище - спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо). З урахуванням вищенаведених норм можна дійти висновку, що зберігати зерно можна лише на товарних/зернових складах. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо підприємства відповідача, станом на червень 2019 року, видами його діяльності є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід, 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів, 01.45 Розведення овець і кіз, 01.46 Розведення свиней, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 01.62 Допоміжна діяльність у тваринництві, 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 81.29 Інші види діяльності із прибирання, 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах, 47.30 Роздрібна торгівля пальним, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Отже, серед видів діяльності, якими може займатися підприємство відповідача не передбачено права на зберігання товарів. Позивач, який тривалий час працював на керівній посаді СТОВ "Агроспілка" мав достатньо можливостей дізнатися про відсутність у СТОВ "Агроспілка" статусу зернового складу та неможливість здійснення зберігання зерна у приміщеннях СТОВ "Агроспілка" на підприємницькій основі. Наданий відповідачем витяг із технічного паспорту на будівлі не доводить наявності на території ВП "Шполянський хлібокомбінат" СТОВ "Агроспілка" спеціально обладнаних приміщень для зберігання зерна. Так, серед переліку споруд в досліджуваному технічному паспорті зазначені: прохідна, вагова, ВНС, матеріальні склади, склад зберігання солі, головний корпус, ремонтний бокс, заправка, мазутне відділення, КНС. Суд звертає увагу, що для зберігання солі передбачено окреме приміщення, проте для зберігання зерна такого приміщення не визначено. Отже, висновки суду першої інстанції, що поданий доказ не підтверджує наявність у відповідача будівлі (приміщення) для зберігання зерна в кількості 1000 000 кг. Згідно з ч. 1-3 ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Відповідно до ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, установленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не установлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред`явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк. За ст. 35-36 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання. Зернові склади зобов`язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання. Вимоги до реєстру зерна та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України. Ч. 1, 2, 5, 10 ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відносини, що виникають при обігу складських документів, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням встановлених цим Законом особливостей. У ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" установлено, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України. Також за ст. 45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно. Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року № 1569 "Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" затверджено Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - Порядок, тут і далі - в редакції на дату Складської квитанції). Відповідно до п. 1, 2, 6 Порядку, реєстрація складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, здійснюється з метою проведення моніторингу ринку зерна і забезпечення його стабільного функціонування, надання юридичним та фізичним особам інформації про прийняте на зберігання зерно та про видані складські документи. Основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - основний реєстр), є електронною базою даних, що формується на основі інформації реєстрів, які ведуться на зернових складах (далі - реєстр зернового складу), через електронну мережу. Реєстр зернового складу ведеться в електронному вигляді та у письмовій формі (книга реєстрації). Інформація в електронному реєстрі та книзі реєстрації повинна бути ідентична. Форму і порядок ведення електронного реєстру та книги реєстрації затверджує держатель реєстру. До реєстру зернового складу вноситься за порядковим номером інформація про складський документ. Такий же порядковий номер зазначається у відповідній графі першого і другого примірників документа. Перший примірник передається особі, що здала зерно на зберігання, а другий примірник підшивається у книзі реєстрації. Власник зерна (уповноважена ним особа), якому видано складський документ, ставить підпис у книзі реєстрації. Доказів внесення до Реєстру зернового складу інформації про складський документ - Складську квитанцію суду не подано. Позивач стверджує, що відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Проте, як досліджено вище, питання щодо того, яка саме має бути квитанція про отримання на зберігання зерна регулюється спеціальним Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Стосовно наданої позивачем складської квитанції на зерно від 24.07.2019 № 1, судом було зазначено, що вимоги до форми такого документа відповідно до ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" установлено Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 року № 510 (тут і далі - в редакції на дату Складської квитанції), відповідно до п. 2, 11 якого, бланки, а також копії складських документів, виданих зерновими складами, зберігаються на складі. Інформація про складські документи вноситься до реєстру складських документів на зерно (далі - реєстр) у порядку, що установлений Кабінетом Міністрів України. Держпродспоживслужба видає бланки складських документів протягом трьох днів після реєстрації замовлення. Згідно з п. 7, 8, 13 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, Кожний примірник бланків складських документів повинен мати номер і серію. Номер складається із шести цифр, а серія - з двох літер. На бланках подвійного складського свідоцтва (частини А і Б) номер і серія повинні бути ідентичними. Бланки складських документів (як і кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва) виготовляються в двох примірниках на спеціальному захищеному та високоякісному папері - оригінал і копія, які мають різні кольори. У складських документах повинні бути заповнені всі передбачені реквізити. У разі застави зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, зазначаються відомості про найменування юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи, номер свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи, ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності, документ, що посвідчує фізичну особу. Інші записи у складських документах, не передбачені діючим законодавством та цим Порядком, не допускаються. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що надана позивачем складська квитанція на зерно від 24.07.2019 № 1 не виготовлена на спеціальному бланку та не відповідає вимогам, установленим Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам до такого первинного документу як складська квитанція, а саме: відсутні серія та номер складської квитанції на зерно, складська квитанція не виготовлена на спеціальному бланку, що видається Держпродспоживслужбою, не включена до Реєстру, відсутні показники клейковини (кількість) і клейковини (якість), відсутнє посилання "на відпуск видано наказ від 20 р. №", відсутній підпис головного бухгалтера зернового складу, в порушення вимог Порядку, вказана "ринкова вартість зерна пшениці". На переконання суду першої інстанції, оскільки Складська квитанція на зерно №1 від 24.07.2019 не виготовлена на спеціальному бланку і на захищеному та високоякісному папері, в ній не зазначені всі передбачені реквізити, вона не містить номер і серію, в ній є інші записи, не передбачені чинним законодавством, інформація про цей документ не внесена до реєстру складських документів на зерно, то Складська квитанція не є належним підтвердженням того, що за таким документом передано зерно на зберігання, з чим і погоджується апеляційна інстанція. Позивачем, окрім Складської квитанції, яка не відповідає вимогам до такого документа надано лише якісне посвідчення. Якщо порівняти відомості, наведені в якісному посвідченні, з якого мали бути указані якісні показники пшениці до Складської квитанції на зерно №1 від 24.07.2019, то у складській квитанції з`явились показники, які відсутні в якісному посвідченні: показники зернової домішки 1,5%, показники зараженості (не виявлена). На перерконання суду, жодних належних доказів на підтвердження укладення Договору зберігання зерна в кількості 1 000 000 кг в порядку, передбаченому Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" між сторонами суду не надано (зокрема витягу з реєстру складських документів щодо зберігання зерна (пшениця) про виписку та реєстрацію на ім`я позивача будь-якого зерна). Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід ураховувати, що фактичне здійснення господарської операції повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 19.02.2019 у справі № 911/5309/14. Позивач на підтвердження наявності у нього зерна надає накладні виписані ним самим в односторонньому порядку, що не є достатнім підтвердженням купівлі зерна в дійсності. Судо першої інстанції у своєму рішенні зазначалось, що у своїх показаннях, безпосередньо в судовому засіданні, свідок ОСОБА_7 зазначив, що ОСОБА_1 , як безпосередньо керівник хлібокомбінату, купував у нього зерно за готівку; працівник хлібокомбінату домовлявся про зважування зерна свідка на елеваторі, а не ОСОБА_1 як ФОП чи його працівник; лабораторні висновки щодо якості зерна здійснювалися безпосередньо на хлібокомбінаті, саме лаборант хлібокомбінату відбирав зразки для аналізу. Із показань свідка ОСОБА_7 дійшов висновку, що такий громадянин продавав зерно не ФОП ОСОБА_1., а СТОВ "Агроспілці", зокрема його відокремленому підрозділу "Шполянський хлібокомбінат" в особі його директора ОСОБА_1 . Жодних доказів продажу зерна ОСОБА_7 саме ОСОБА_1 , як фізичній особі - підприємцю суду не надано. Далі, у своїх показаннях свідок позивача ОСОБА_8 , які нею надані безпосередньо у судовому засіданні, повідомила, що дійсно приїжджали машини з зерном на територію Шполянського хлібокомбінату, зерно купувалося для переробки на борошно, оскільки у підприємства не було своїх ресурсів, не було з чого випікати хлібобулочні вироби і хліб. Про якусь діяльність ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця на території комбінату свідку невідомо. Відтак суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин завезення зерна, що належало саме ФОП ОСОБА_1. на територію Шполянського хлібокомбінату, відокремленому підрозділу СТОВ "Агроспілка". Також заслуговують на увагу доводи відповідача, що надані позивачем накладні про купівлю зерна 2019 року у червні - на початку липня 2019 року у селян-одноосібників не є належними доказами купівлі такого зерна, з огляду на період збирання врожаю пшениці у Черкаській області, оскільки на Черкащині пшеницю починають збирати наприкінці липня. Указане також опосередковано підтверджується свідченнями свідка позивача ОСОБА_7 , наданими у судовому засіданні. Щодо першого класу зерна пшениці, то у поданих позивачем накладних взагалі не зазначено - якого класу зерно пшениці, що купується. Отже на переконання суду в матеріалах справи відсутні належні докази передачі зерна пшениці першого класу в кількості 1 000 000 кг позивачем відповідачу на зберігання. Навпаки свідчення свідків самого позивача спростовують обставину, що зерно, яке завозилося на територію ВП "Шполянського хлібокомбінату" СТОВ "Агроспілка" купувалося фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, більш вірогідними є обставини купівлі такого зерна ОСОБА_1 , як директором ВП "Шполянського хлібокомбінату" СТОВ "Агроспілка". Сам позивач повідомив про невирощення ним самостійно зерна, відсутність відповідних земельних ділянок, техніки тощо. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів існування зерна пшениці першого класу у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. станом на червень-липень 2019 року. Позивач також зазначав про відсутність у нього Договору складського зберігання від 17 липня 2019 року № 1707-2019 та накладної № 37, на які міститься посилання в Складській квитанції, оскільки йому не передано такі документи відповідачем. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не установлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. (ч. 3 ст. 639 ЦК України) Відтак, ураховуючи зазначення існування такого договору у складській квитанції, сторони домовилися про його укладення в письмовій формі, позивач мав би особисто під час передачі на зберігання зерна підписувати такий договір. Твердження про ненадання йому такого договору, за умови зазначення його в Складській квитанції, свідчить саме про неукладення його між сторонами. Відповідач у своїх поясненнях та свідок відповідача - головний бухгалтер указують про відсутність на підприємстві Договору складського зберігання від 17 липня 2019 року № 1707-2019. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Проте, враховуючи зазначення номеру та дати відповідного Договору складського зберігання у Складській квитанції суд доходить висновку, що, в разі дійсності укладення такого договору та передачі зерна на зберігання, такий договір мав бути підписаний сторонами, окрім видачі Складської квитанції. Також суд зазначає, що позивачем не надано суду і накладну № 37, відповідно до якої, як зазначено в Складській квитанції, передано зерно на зберігання. На переконання суду, сама Складська квитанція не є свідченням укладення Договору складського зберігання, оскільки вона не відповідає вимогам законодавства, про що зазначено вище. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення установлюються договором зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі. Крім того, суд дослідивши статут відповідача, установив, що останній не містить умов щодо безоплатного зберігання зерна, а існування договору зберігання зерна, на який є посилання у складській квитанції, сторони не підтвердили. Безоплатність факту зберігання зерна відповідачем протягом двох років - до дати виставлення Вимоги і трьох років - на теперішній час, також свідчить про малоймовірність такого зберігання зерна, враховуючи, крім очевидних затрат на таке зберігання, також необхідність великої площі та відповідних параметрів для зберігання зерна пшениці першого класу. Підсумовуючи викладене, судом було ураховано, що - складська квитанція не відповідає нормам чинного законодавства, не виготовлена на захищеному папері та має інші суттєві недоліки. Показники зерна, що передається на зберігання, зазначені у Складській квитанції та у посвідченні про якість зерна різняться. Враховуючи досліджене, суд доходить висновку, що такі документи самі по собі не підтверджують передачу зерна пшениці першого сорту позивачем відповідачу на зберігання; - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1. не довів належними доказами, що він мав у своїй власності у червні-липні 2019 року зерна пшениці першого сорту в кількості 1 000 000 кг урожаю 2019 року; - відсутні належні докази передачі зерна пшениці першого сорту в кількості 1 000 000 кг фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Агроспілка" на зберігання; - Договір складського зберігання зерна між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та СТОВ "Агроспілка" не укладений, всупереч посилання на нього у Складській квитанції; - СТОВ "Агроспілка" не є зерновим складом та не може надавати послуги зі зберігання зерна пшениці; суду не надані докази існування у відповідача зерносховища для зберігання 1 000 000 кг зерна пшениці першого класу; - відсутні докази отримання відповідачем плати за зберігання від позивача. Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що докази на підтвердження неукладення Договору складського зберігання та непередачі зерна пшениці першого класу в кількості 1 000 000 кг урожаю 2019 року позивачем відповідачеві є більш вірогідними ніж докази надані позивачем на підтвердження нібито передачі такого зерна ним відповідачеві на зберігання. На перерконання суду, позивачем не доведено передачу ним зерна пшениці першого класу в кількості 1 000 000 кг урожаю 2019 року відповідачеві на зберігання, а тому відсутні правові підстави для повернення такого майна, отже у задоволенні позову належить відмовити. Стосовно оскарження позивачем додаткового рішення суду першої інстанції у справі №925/379/22, колегія суддів зазначає наступне. 21.09.2022 від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення з доказами направлення її копії позивачу, в якій останній просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь СТОВ "Агроспілка" 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та долучити в якості доказів до матеріалів справи копії документів: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 12/06/22 від 12.06.2022, копію акту наданих послуг від 19.09.2022. Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. За приписами ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Згідно із частинами 4, 8 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 ГПК України установлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України). Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Ураховуючи те, що представником відповідача до закінчення судових дебатів оголошено відповідну усну заяву, у відповідача наявні правові підстави для звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу. Відповідачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано документи: Договір від 12.06.2022 № 12/06/22 про надання правової (правничої) допомоги, Акт приймання-передачі наданих юридичних послуг (правової допомоги). Дослідивши матеріали справи, господарський суд установив, що 12.06.2022 Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспілка", в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту (далі - клієнт), з однієї сторони та адвокатом Мовчанюком Максимом Миколайовичем (далі - адвокат), з іншої сторони підписано Договір № 12/06/22 про надання правової (правничої) допомоги. (далі - Договір) Відповідно до п. 1.1 Договору, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Згідно з п. 1.2, 2.1.1, 2.1.2 Договору, адвокат приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги: на підставі довіреності (цього Договору або ордера) здійснити представництво інтересів клієнта в Господарському суді Черкаської області у справі № 925/379/22, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами під час здійснення представництва інтересів клієнта; на підставі довіреності (цього Договору або ордера) та доручення клієнта скласти, підписати, подати та отримати від імені та в інтересах клієнта документи та інформацію у зв`язку з представництвом інтересів клієнта. У п. 3.1.3 Договору передбачено обов`язок клієнта сплатити гонорар та відшкодувати адвокату витрати, понесені ним у зв`язку із наданням правової (правничої) допомоги на підставі цього Договору. У розділі 4 Договору сторони узгодили гонорар адвоката, порядок оплати. Відтак, відповідно до п. 4.1 Договору, за надання правової допомоги за цим Договором клієнт сплачує адвокату фіксований розмір гонорару в розмірі 50000,00 грн (п`ятдесят тисяч грн 00 коп.). Сторони дійшли згоди, що Послуга складається з наступних складових: - ознайомлення та правовий аналіз матеріалів позовної заяви, вироблення стратегії, опитування працівників та / або колишніх працівників, засновників, поточного учасника клієнта щодо обставин, зазначених в позовній заяві; - підготовка відзиву на позовну заяву до господарського суду Черкаської обл. у справі № 925/379/22; - підготовка будь-яких заяв, клопотань по справі у суді першої інстанції (господарському суді Черкаської обл.) у справі № 925/379/22; - участь в судових засіданнях у справі № 925/379/22 в інтересах і на боці клієнта. Згідно з п. 4.2 - 4.5, 4.7 Договору, витрати адвоката, пов`язані із наданням правової допомоги за цим Договором відшкодовуються клієнтом в повному обсязі на підставі документів, що підтверджують суми витрат. Гонорар за надання правової допомоги визначеної в цьому Договорі, сплачується клієнтом протягом 20-ти робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Клієнт також бере на себе зобов`язання по сплаті судових витрат (в тому числі, але не виключно, витрат на проведення судових експертиз, виклику свідків тощо). Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється готівкою, про що адвокат видає клієнту відповідну довідку. Факт надання послуг за цим Договором підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг. У п. 7.1 Договору визначено, що цей договір укладений по 31.12.2022 р. та набирає чинності з моменту його підписання. Відповідно до Акту приймання-передачі наданих юридичних послуг (правової допомоги) від 19.09.2022 (далі - Акт), відповідно до умов Договору про надання правової допомоги від 12.06.2022 року (далі за текстом - Договір), адвокатом клієнту надані в повному обсязі наступні юридичні послуги (правова допомога), які надалі іменуються - Послуги: - ознайомлення, правовий аналіз матеріалів позовної заяви, вироблення стратегії, опитування працівників та / або колишніх працівників, засновників, поточного учасника клієнта щодо обставин, зазначених в позові; - підготовка відзиву на позовну заяву до господарського суду Черкаської обл. у справі № 925/379/22; - підготовка будь-яких заяв, клопотань по справі у суді першої інстанції (господарському суді Черкаської обл.) у справі № 925/379/22; - участь в судових засіданнях у справі № 925/379/22 в інтересах і на боці клієнта. Розмір гонорару адвоката становить 50000,00 грн (п`ятдесят тисяч грн 00 коп.) Згідно з п. 2, 3 Акту, клієнт засвідчує, що позовна заява, а також усі заяви у справі № 925/379/22 були підготовлені адвокатом та підписані клієнтом і направлені до іншої сторони по справі і до суду або подані і підписані адвокатом особисто. Сторони одна до одної претензій не мають. Також у матеріалах справи міститься Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.01.2019 серія ПТ № 2540, та Довіреність від 12.06.2022, якою СТОВ "Агроспілка" уповноважено адвоката Мовчанюка М.М. бути представником Товариства, в тому числі в судах, зокрема в господарських справах/провадженнях. Ця Довіреність дійсна до 31.12.2022. З аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" випливає, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19). Отже, встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги від 12.06.2022 № 12/06/22 гонорару у фіксованому розмірі (50 000 грн), не передбачає необхідності зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта в суді, оскільки розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, він не змінюється залежно від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України) Ураховуючи п. 4.3. Договору, зміст якого наведено вище, строк оплати вартості наданої правничої допомоги на момент ухвалення даного додаткового рішення не настав. У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Зазначеної позиції дотримується Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019. Позивач не надав суду заперечень щодо заявленого розміру судових витрат. Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч.1 ст.901 та ч.1 ст.903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Цивільний кодекс України, а саме глава 63, яка присвячена договору про надання послуг, не вимагає обов`язкового оформлення акта на підтвердження надання послуг. Даний документ складається у тих випадках, коли потрібно в документальній формі зробити підтвердження факту виконаних робіт тією стороною, яка є виконавцем за договором. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Північний апеляційний господарський суд зазначає, що витрати у розмірі 50 000 грн, понесені відповідачем підтвердженні доказами і у їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - ОСОБА_1 у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 та додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для їх скасування, відсутні. Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №925/379/22 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22 залишити без змін.

4. Поновити дію додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2022 у справі №925/379/22.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2022 у справі №925/379/22 покласти на ОСОБА_1 .

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 11.04.2023. Головуючий суддя В.В. Андрієнко Судді С.І. Буравльов В.В. Шапран