Постанова 4872 № 916/287/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/287/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г. секретар судового засідання: Герасименко Ю.С. За участю представників сторін: від ТОВ ВДС Інвест адвокат Боднар А.М. від СТОВ Мрія- адвокат Папуша А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 по справі №916/287/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія про стягнення 4648102,28 грн ВСТАНОВИВ Товариство з обмеженою відповідальністю ВДС Інвест звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія про стягнення грошових коштів в розмірі 4648102,28 грн, з яких: 3000000,00 грн, сплачених відповідачу за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 № б/н; 269765,55 грн 3% річних та 1378336,73 грн інфляційних втрат. 01.02.2023 позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про забезпечення в якій просив: 1) накласти арешт на 14 об`єктів нерухомого майна згідно з вказаним позивачем у заяві переліком, що належать відповідачу на праві власності; 2) накласти арешт на грошові кошти в розмірі 4648102,28 грн, які знаходяться на банківських рахунках відповідача у банківських установах та інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову; 3) заборонити державним реєстраторам проводити будь-які реєстраційні дії щодо 14 об`єктів нерухомого майна, на які позивач просить суд накласти арешт; 4) заборонити відповідачу вчиняти дії, спрямовані на проведення видаткових операцій в межах ціни позову на всіх рахунках СТОВ Мрія в будь-яких банківських установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також заборонити усім банківським установам вчиняти будь-які видаткові операції в межах ціни позову за рахунками СТОВ Мрія, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Обґрунтовуючи необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідачу є вигідним вдатися до штучного зменшення кількості і вартості власних ліквідних активів, переведення прав і обов`язків по існуючим правочинам на третіх осіб, створення штучної заборгованості перед іншими суб`єктами господарювання з метою виведення коштів з рахунків підприємства, оскільки розрахуватись з позивачем на існуючій стадії тривалого порушення господарського зобов`язання означає для відповідача понести значні втрати майнового характеру, які він не мав наміру здійснювати. Позивач наголошує, що якщо відповідачем до прийняття господарським судом рішення про захист прав та інтересів позивача будуть вчинені дії щодо виведення коштів з рахунків підприємства та відчуження майна (в тому числі врожаю), що спричинить настання для позивача негативних наслідків, для відновлення прав та законних інтересів позивачу необхідно буде оскаржувати вчинені відповідачем дії, звертатись до суду з вимогою до відповідача про повернення майна, відшкодування шкоди, звернення стягнення на майно, що знаходиться у третіх осіб тощо. Крім того, як наголошує позивач, захист прав та законних інтересів позивача в цьому випадку буде відкладено на значний час, що невідворотно позначиться на результатах господарської діяльності позивача за відповідний період. За вищевикладених обставин, позивач наголошує, що застосування заходів забезпечення позову відповідно до поданої ним заяви унеможливить переоформлення відповідачем речових прав на нерухоме майно, а також виведення грошових коштів із банківських рахунків на користь третіх осіб. При цьому позивач вважає, що заборона вчиняти певні дії та накладення арешту на кошти і об`єкти нерухомого майна у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ ВДС Інвест про забезпечення позову. В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що заява позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях позивача щодо можливого відчуження відповідачем належному йому на праві власності нерухомого майна та грошових коштів, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у цій справі, у разі задоволення / часткового задоволення позову судом. Водночас, за твердженням суду першої інстанції, позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про наявність у відповідача наміру вчинення чи вчинення ним дій, спрямованих, зокрема, на відчуження належному йому майна, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо, а також інших доказів, з якими діюче законодавство пов`язує необхідність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду або ефективного захисту чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, в разі невжиття таких заходів. Місцевий господарський суд також відзначив, що позивач в заяві просить суд вжити заходи забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення арешту на належні відповідачу об`єкти нерухомого майна, разом з цим, ці об`єкти нерухомості не є предметом спору у даній справі, адже вимоги позивачем заявлені до відповідача про стягнення грошових коштів, при цьому позивач не вказує і не доводить суду обставину співмірності накладення арешту на 14 об`єктів нерухомості з ціною позову позивача, а також обставину відсутності у відповідача грошових коштів для здійснення розрахунків. Також, на переконання суду першої інстанції, застосування заходу забезпечення позову у виді заборони державним реєстраторам проводити будь-які реєстраційні дії щодо 14 об`єктів нерухомого майна може призвести до втручання у господарську діяльність відповідача та інших осіб, оскільки відповідач фактично буде позбавлений можливості передавати це майно в оренду тощо та отримувати прибуток. Також, оцінюючи визначений позивачем у заяві захід забезпечення позову у виді заборони відповідачу та усім банківським установам вчиняти дії, спрямовані на проведення видаткових операцій в межах ціни позову на всіх рахунках СТОВ Мрія, суд першої інстанції зазначив, що позивач не враховує, що такий захід забезпечення позову унеможливить навіть проведення відповідачем обов`язкових платежів до бюджету, виплату працівникам заробітної плати тощо. При цьому, як наголошено місцевим господарським судом, при вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову суд враховує, що наявність грошових вимог позивача до відповідача та подання позову автоматично не свідчить про ухилення відповідача від погашення боргу, а є, в першу чергу, свідченням про наявність спору між сторонами, а наявність / відсутність обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, в тому числі наявність / відсутність спірного боргу, суд буде встановлювати лише на стадії розгляду справи по суті. Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просять скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 по справі №916/287/23 та задовольнити заяву ТОВ ВДС Інвест про забезпечення позову у повному обсязі. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою у зв`язку з неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи, а також власне через неправильно установлені обставини, які мають значення для справи. Так, за твердженням апелянта, відповідач тривалий час не виконує свої зобов`язання і не вчиняє дії, які б підтвердили ймовірність сплати боргу в майбутньому. Зокрема, як стверджує апелянт, за результатами розгляду справи за позовом СТОВ Мрія до позивача, визнано недійсним договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, укладений між сторонами, а тому, у розпорядженні відповідача знаходяться грошові кошти позивача, які були отримані відповідачем шляхом перерахування грошових коштів у вигляді передплати на виконання умов Договору, який судом визнано недійсним та останній такі кошти позивачеві не повертає. При цьому, як зазначає скаржник, грошове зобов`язання, яке виникло за наслідками визнання договору недійсним, не забезпечено заставою, порукою або гарантією, що дозволяло б позивачеві задовольнити свої вимоги за рахунок майна відповідача або отримати суму боргу від іншої особи. Позивач також відзначає, що зважаючи на історію взаємовідносин між сторонами, а також враховуючи той факт, що грошові кошти позивача знаходиться у користуванні відповідача, не існує жодних об`єктивних обставин, які передбачають добровільне повернення грошових коштів позивачеві відповідачем або ж не створення будь-яких штучних перешкод відповідачем в ході розгляду цієї судової справи. Вищенаведені обставини, на переконання апелянта, і є достатньо обґрунтованими припущеннями, які передбачають застосування заходів забезпечення позову. Скаржник також відзначає, що Господарським судом Одеської області не надана оцінка щодо застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти. Так, необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача, як вважає апелянт, пов`язана із прямим безпосереднім зв`язком між обраним заходом забезпечення (накладенням арешту на грошові кошти відповідачів) та заявленими позовними вимогами (стягнення безпідставно набутих коштів, відсотків річних та інфляційних втрат). Вжиття таких заходів, на думку скаржника, сприятиме забезпеченню збалансованості інтересів сторін, запобігатиме порушенню прав позивача на час вирішення спору судом та фактичному виконанню рішення суду у разі задоволення позову, а також не порушить права та охоронювані законом інтереси відповідача. Адже арештовані кошти не будуть виведені з володіння відповідача. Натомість такий захід запровадить тимчасові обмеження у використанні коштів на банківських рахунках відповідача, а також не перешкоджатиме здійсненню господарської діяльності товариством. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що відповідні заходи забезпечення позову призведуть до зупинення господарської діяльності відповідача та є порушенням його прав щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у відповідній справі та виникнення у відповідача обов`язку його виконання. Щодо висновків суду першої інстанції про неможливість застосування заходу забезпечення позову у вигляді заборони проводити видаткові операції, зокрема, обов`язкові платежі до бюджету, виплату працівникам заробітної плати, апелянт зазначає, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Зважаючи на вищезазначене, скаржник вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на наведені у заяві про забезпечення позову аргументи та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову у цій справі. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ВДС Інвест на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 по справі №916/287/23 та призначено справу до розгляду на 05.04.2023. Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що позивач не надав суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. За твердженням відповідача, жодних доказів вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо) позивачем не надано. Натомість, як вважає відповідач, скаржник лише посилається в апеляційній скарзі на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, що не може бути підставою для застосування заходів забезпечення позову. На переконання відповідача, матеріалами справи не підтверджено вчинення СТОВ «Мрія» дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після подання позову до суду, в тому числі і дій спрямованих на безпідставне витрачання ними коштів чи приховування активів тощо. Відповідач також зауважив, що у справі № 916/1397/18, яка стала джерелом виникнення спірних відносин, та із моменту початку розгляду якої СТОВ «МРІЯ» стало відомо про існування редакції договору поставки від 04.11.2010, позивач не заявляв вимог про стягнення суму попередньої оплати в розмірі 3 000 000 грн. Також, на переконання відповідача, з урахуванням встановленого судовим рішенням у справі № 910/13106/20 факту заміни аркушів договору поставки від 04.11.2010, визнаного недійсним, існування такого договору лише в одному примірнику в розпорядженні ТОВ "ВДС Інвест", використання позивачем цього примірнику договору для штучного перетворення заборгованості, ТОВ "ВДС Інвест" здійснив зловживання своїми правами, спотворення доказів для протиправного набуття прав на майно СТОВ "МРІЯ". Як вважає відповідач, обставини справ №916/1397/18 та №910/13106/20, а також встановлені у рішенні про визнання недійсним договору від 04.11.2010 преюдиційні факти, свідчать про те, що така обставина справи, як вчинення ТОВ "ВДС Інвест" цілеспрямованих дій, направлених на спотворення умов недійсного договору від 04.11.2010 шляхом заміни його аркушів, має вважатись доведеною. Таке спотворення, на переконання відповідача, було здійснено із метою заподіяння СТОВ "МРІЯ" шкоди у значному розмірі шляхом використання спотвореного договору для протиправного набуття прав на грошові кошти відповідача за судовим рішенням. Відповідач також наголошує, що матеріалами справи не підтверджено вчинення СТОВ «Мрія» дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після подання позову до суду, в тому числі і дій спрямованих на безпідставне витрачання ними коштів чи приховування активів тощо. Навпаки, як вважає відповідач, дії ТОВ «ВДС Інвест» є недобросовісними, оскільки спочатку товариство звернулась через 8 років до суду з заміненими аркушами договору та намагалась стягнути майже 50 млн грн штрафних санкцій, потім систематично ухилялись від проведення судових експертиз щодо встановлення давності договору. Надалі, як зазначає відповідач, після прийняття судових рішень не на користь позивача, останній згадав про безпідставне перерахування коштів на користь відповідача, однак, строк позовної давності за вимогами про повернення цих коштів вже був пропущений майже на 13 років. Під час судового засідання від 05.04.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17. Отже, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Так, у даному випадку, позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 4 648 102,28 грн, оскільки вважає, що відповідач безпідставно утримує такі кошти, з огляду на прийняття рішення суду про визнання недійсним договору, за яким відповідач допустив порушення господарського зобов`язання. В обґрунтування необхідність вжиття заявлених заходів забезпечення позову позивач вказує, що відповідачу є вигідним вдатися до штучного зменшення кількості і вартості власних ліквідних активів, переведення прав і обов`язків по існуючим правочинам на третіх осіб, створення штучної заборгованості перед іншими суб`єктами господарювання з метою виведення коштів з рахунків підприємства, оскільки розрахуватись з позивачем на існуючій стадії тривалого порушення господарського зобов`язання означає для відповідача понести значні втрати майнового характеру, які він не мав наміру здійснювати. Позивач наголошує, що якщо відповідачем до прийняття господарським судом рішення про захист прав та інтересів позивача будуть вчинені дії щодо виведення коштів з рахунків підприємства та відчуження майна (в тому числі врожаю), що спричинить настання для позивача негативних наслідків, для відновлення прав та законних інтересів позивачу необхідно буде оскаржувати вчинені відповідачем дії, звертатись до суду з вимогою до відповідача про повернення майна, відшкодування шкоди, звернення стягнення на майно, що знаходиться у третіх осіб тощо. Крім того, як наголошує позивач, захист прав та законних інтересів позивача в цьому випадку буде відкладено на значний час, що невідворотно позначиться на результатах господарської діяльності позивача за відповідний період. За вищевикладених обставин, позивач вважає, що застосування заходів забезпечення позову відповідно до поданої ним заяви унеможливить переоформлення відповідачем речових прав на нерухоме майно, а також виведення грошових коштів із банківських рахунків на користь третіх осіб. При цьому позивач вважає, що заборона вчиняти певні дії та накладення арешту на кошти і об`єкти нерухомого майна у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку позивачем не надано, а у наявних матеріалах справи відсутні, належні та допустимі докази, які б достеменно свідчили про те, що вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача та такі заходи забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, існує конкретний зв`язок між відповідним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, тож такі заходи забезпечення позову спроможні забезпечити належне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, відповідачеві на праві власності належить нерухоме майно, у тому числі те щодо якого позивач просить вжити заходи забезпечення позову. Однак, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє та/або має на меті вчинити будь-які дії задля відчуження такого майна та ухилення, у майбутньому, від виконання рішення суду. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що у даному випадку немає зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору, однак у даній справі предметом спору є не майно відповідача, щодо якого позивач просить вжити заходи забезпечення позову, а стягнення грошових коштів. Слід також відзначити, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору. Проте, у даному випадку, обрані позивачем види заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на нерухоме майно, заборони державним реєстраторам проводити будь-які реєстраційні дії щодо такого майна, є безумовно не адекватними та не співмірними заявленим позовним вимогам, які спрямовані на стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 4 648 102,28 грн. Відсутні у матеріалах справи, а позивачем не надані, й докази на підтвердження того, що відповідач має на меті позбутись активів (грошових коштів), зокрема, але не виключно, шляхом укладення договір позики, поруки, застави, займу, тощо, або шляхом перерахування грошових коштів на рахунок третіх осіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у цій справі, у разі задоволення або часткового задоволення позову судом. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин. Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України наведені також у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, в яких зазначено, що забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. На переконання колегії суддів, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивача, у даному випадку, не відповідають вимогам щодо адекватності, оскільки їх застосування фактично призведе до блокування (припинення) господарської діяльність відповідача, оскільки останнє буде позбавлене будь-якої можливості здійснювати платежі на виконання своїх господарських зобов`язань. Заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що твердження позивача про необхідність застосування заходів забезпечення позову, які запропоновані останнім, ґрунтуються на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому, як вже було вказано вище, жодних належних доказів на підтвердження того, що відповідачем вчиняються дії спрямовані на ухилення від виконання рішення суду в майбутньому, позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В порушення вищезазначеному, позивач не навів та не довів суду, яким чином невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів на його користь з відповідача. Колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання, щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, а тому суд апеляційної інстанції залишає поза увагою доводи сторін, які ґрунтуються на обставинах виникнення спору між сторонами та мають бути дослідженні судом під час вирішення справи по суті. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду з приводу недоведеності позивачем необхідності вжиття запропонованих останнім заходів забезпечення позову. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2023 у справі №916/287/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 10.04.2023. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Таран С.В. Суддя Філінюк І.Г.