Ухвала КАС ВС № 620/5858/22

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 10 квітня 2023 року м. Київ справа №620/5858/22 адміністративне провадження № К/990/12072/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів. Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ради щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. В решті позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задоволено. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятою постановою, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої та підпункти "а", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес. Скаржник зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на постанову Кабінету Міністрів від 07.05.2022 № 540 як на акт, який регулює розмір разової грошової допомоги до 05 травня, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки норми підзаконних нормативно-правових актів, чим є в даному випадку постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540, не має вищої юридичної сили над положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якими передбачено розмір допомоги до 05 травня для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни вісім мінімальних пенсій за віком. Отже, розмір разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, визначений Постановою №540, не відповідає розмірам, установленим статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.12.2022 у справі №580/2869/22, та вказав, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня має здійснюватися у розмірах, визначених в додатку до Порядку, затвердженого Постановою №

540. При цьому скаржник вказує на необхідність відступити від таких висновків у справі № 580/2869/22, оскільки, на думку скаржника, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" не введено обмежень прав і свобод громадян України, зокрема в частині розміру одноразової грошової допомоги до 05 травня, яка передбачена статтями 12-16 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому в спірних правовідносинах не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540. Верховний Суд звертає увагу, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Водночас скаржник фактично обґрунтовує необхідність відступу від такого висновку потребою здійснити правову переоцінку Верховним Судом спірних правовідносин. Таким чином, покликання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу відкриття касаційного провадження є безпідставним та не приймаються до уваги Судом. Отже, викладені обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Я.О. Берназюк Суддя Т.Г. Стрелець