Постанова Хмельницький апеляційний суд № 677/132/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2023 року м. Хмельницький Справа № 677/132/22 Провадження № 22-ц/4820/732/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору міни недійсним, припинення права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області в складі судді Гладій Л.М. від 31 січня 2023 року. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У січня 2022 року ОСОБА_1 , звертаючись з цим позовом до відповідача, вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік ОСОБА_4 . Шлюб між ними був укладений 06.06.1996 року, а 06.07.2006 року шлюб розірвано. За час шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час спільного подружнього життя вона з ОСОБА_4 придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору міни жилими будинками від 15.08.1996 року. Після розірвання шлюбу у них із ОСОБА_4 збереглися нормальні відносини і він обіцяв цю спільну квартиру залишити їхньому синові, тому жодних спорів щодо розподілу спільного майна подружжя між ними не було. ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги мав успадкувати вказану квартиру, але після смерті батька ОСОБА_4 з`ясувалося, що квартира була відчужена. Під час передачі їй документів рідною сестрою померлого ОСОБА_4 , позивачці стало відомо, що на підставі договору міни від 17.11.2021 року, зареєстрованого в реєстрі № 903, останній відчужив вказану квартиру на користь невідомої особи, ОСОБА_2 . Вказана квартира площею 52,0 кв.м. була обміняна без доплати на однокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 , загальною площею 34,6 кв.м. ОСОБА_4 останні дні проживав у брудному, не придатному для проживання бараку без зручностей, в який його виселили за дивних обставин, а ОСОБА_2 при укладенні договору міни скористався безпорадним станом ОСОБА_4 , який тривалий час до смерті зловживав спиртними напоями і перебував на обліку у закладі охорони здоров`я. Оскільки квартира АДРЕСА_1 , була придбана під час спільного подружнього життя, позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про виділення їй 1/2 частини частки спільно нажитого майна згідно ст. 60 СК України. ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом після смерті свого батька також подав заяву про прийняття спадщини. Таким чином її право на виділення належної їй 1/2 частки в спільно нажитому майні після смерті ОСОБА_4 порушено, оскільки майно, на яке вона претендує, відчужене ОСОБА_2 на підставі договору міни від 17.11.2021 року незаконно. Даний договір позивачка вважає таким, який був вчинений без додержання вимог ст. 203 ЦК України. Приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Паршенко М.В. не перевірила, чи була квартира спільною сумісною власністю подружжя, хоча стосовно іншого учасника договору було відібрано згоду дружини на укладення правочину відповідно до п. 14 Договору. Враховуючи наведене, позивачка просила визнати недійсним договір міни укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 17.11.2021 року зареєстрований в реєстрі за №903, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Паршенко М.В., та припинити право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 31.01.2023 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору міни недійсним, припинення права власності, відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та задовольнити позов. Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була набута у власність ОСОБА_4 в результаті відповідного правочину міни житловими будинками, за рахунок належного йому особистого майна, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому ОСОБА_4 є її єдиним власником. Проте із копії трудової книжки померлого ОСОБА_4 вбачається, що з 1994 року він був вчителем у різних навчальних закладах, а тому без спільних сімейних зусиль самостійно не мав можливості придбати квартиру. Щодо доходів, за рахунок яких було придбано та утримувалося спільне майно, то більшість коштів надавалися саме позивачкою, оскільки вона весь час працювала, а чоловік певні періоди був безробітним. Спірна квартира з 1996 року по 2006 рік за час спільного подружнього життя ремонтувалася, поліпшувалася та утримувалася за спільні кошти подружжя. Позивачка 10 років перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 та постійно працювала, а тому висновок суду про її незначну заробітну плату є безпідставним. Скільки коштів саме позивачкою було вкладено у придбання і ремонт квартири не має значення, оскільки після розірвання шлюбу спору щодо розподілу майна між нею та ОСОБА_4 не було. Нотаріус не перевірила, чи була відчужувана померлим ОСОБА_4 квартира спільною сумісною власністю, чи його особистою. Суд безпідставно не взяв до уваги зазначені доводи щодо порушення нотаріусом процедури оформлення договору, посилаючись на належність спірної квартири ОСОБА_4 на праві приватної власності. Також, суд першої інстанції безпідставно вказав, що приватизована колишнім чоловіком позивачки за час шлюбу земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 була особистою приватною власністю ОСОБА_4 , оскільки станом на 1996 рік Кодекс про шлюб та сім`ю не містив норми про те, що майно набуте одним із подружжя на підставі приватизації є його с особистою приватною власністю. Посилання суду на правові позиції щодо застосування норм СК України вважає помилковими. В засіданні апеляційного суду представник апелянтки підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній мотивів. Представниця відповідача просила відхилити апеляційну скаргу як безпідставну. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено, що з 06.06.1996 року по 06.07.2006 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі. Третя особа ОСОБА_3 є сином позивачки та ОСОБА_4 ОСОБА_4 належав житловий будинок АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, посвідченого Красилівською держнотконторою 05.06.1996 року за № 1930 та зареєстрований в Красилівському бюро технічної інвентаризації 05.06.1996 року за № 3889. Рішенням Красилівської міської Ради народних депутатів № 333 від 26.07.1996 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства за адресою АДРЕСА_3 (у рішенні міститься описка адреси земельної ділянки, а саме замість « АДРЕСА_3 » зазначено помилково « АДРЕСА_4 ). Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії ХМ 02603 від 01.08.1996 року ОСОБА_4 набув у приватну власність земельну ділянку площею 0,147 га для обслуговування житлового будинку 0,10 га та ведення особистого підсобного господарства 0,047 га, яка розташована на території Красилівської міської Ради. 15.08.1996 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_4 обміняв належні йому вказані житловий будинок і земельні ділянки на належну ОСОБА_5 на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_5 . Обмін квартири на жилий будинок з земельною ділянкою здійснено без грошової доплати. Даний договір посвідчений зав. Старокостянтинівської держнотконтори в.о.Красилівської ОСОБА_6 . 15.11.2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі договору міни жилими будинками від 15.08.1996 року, а ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_6 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. За згодою сторін міна квартир здійснена без грошової доплати. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Паршенко М.В. Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1 не належала до спільної сумісної власності подружжя, а була особистою приватною власністю ОСОБА_4 . Останній розпорядився цим майном на свій розсуд, обмінявши її на інше житло. Тому відсутні підстави для визнання недійсним договору міни від 15.11.2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , і посвідченого нотаріально з дотриманням закону, як і підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на набуту квартиру. Доводи апеляційної скарги про помилковість цих висновків суду та неналежність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя є безпідставними. Так, згідно з статтею 22 КпШС України, чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України). За статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Суд першої інстанції правильно констатував, що спірна квартира АДРЕСА_1 не належала до спільної сумісної власності подружжя, а була особистою приватною власністю ОСОБА_4 . Так, ОСОБА_4 ще до шлюбу набув у власність житловий будинок АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 05.06.1996 року. Отже, цей житловий будинок згідно з ст. 24 КпШС був особистою приватною власністю ОСОБА_4 . Доводи про спільну власність подружжя на земельну ділянку також є безпідставними. Так, ОСОБА_4 , приватизувавши земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні для обслуговування будинку і ведення підсобного господарства, реалізував своє право на отримання її безоплатно із земель комунальної власності відповідно до ч.ч.1, 5-7 ст. 17 Земельного кодексу України 1990 року. В свою чергу 15.08.1996 року, через 1,5 місяця після укладення шлюбу, ОСОБА_4 обміняв належні йому на праві приватної власності будинок та земельну ділянку на належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Отже, спірна квартира набута за рахунок особистого майна ОСОБА_4 , а не створена спільними зусиллями чи працею подружжя. Відтак ця квартира стала особистою приватною власністю ОСОБА_4 . За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з статтею 25 КпШС якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічну норму містить ч.1 ст. 62 СК України - якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Доводи апелянтки про істотне поліпшення житлового будинку подружжям під час шлюбу до його міни на спірну квартиру не ґрунтуються на жодних достатніх та допустимих доказах. В свою чергу всупереч положенням ст.ст.12, 81 ЦПК України позивачка не довела достатніми та допустимими доказами, що набута ОСОБА_4 в порядку обміну квартира істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Так, за змістом ч.1 ст. 62 СК України підлягала доказуванню вартість спірної квартири на час її набуття ОСОБА_4 , обсяг та зміст проведених поліпшень квартири, а також її вартість на час розірвання шлюбу. Жодна з цих обставин не доведена належними та достатніми доказами, а отже, позивачка не довела, що спірна квартира належить до спільної сумісної власності подружжя і вона має право на частку в цій квартирі. За таких обставин твердження апелянтки про порушення її права, недотримання процедури нотаріального посвідчення спірного договору міни за відсутності її письмової згоди на обмін житла є безпідставними. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Ухвала суду прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року. Судді Л.М. Грох Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк