Постанова 4811 № 450/3896/20

Справа № 450/3896/20 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О. Провадження № 22-ц/811/228/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р. Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. З участю: представника позивача-адвоката Мартиневича Ю.О., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу №450/3896/20 з апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Сенька Миколи Миколайовича на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,- в с т а н о в и в : 17 листопада 2020 року з врахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог від 28 січня 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 травня 2018 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 , укладено нотаріально посвідчений договір позики відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 778 260,00 грн., що становить 106 000,00 дол. США, які позичальник зобов`язувався повернути до 17 серпня 2018 року. Зазначає, що на момент укладення договору позики відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , договір позики укладено й використано грошові кошти в інтересах сім`ї, а тому згідно з положенням ч. 4 ст. 65 СК України відповідачі відповідають за невиконання зобов`язання у солідарному порядку. З метою забезпечення виконання зобов`язань за даним договором між ОСОБА_2 та ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» 17 травня 2018 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є приміщення магазину по АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики, позивач 02 листопада 2020 року звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував за собою право власності на такий, у зв`язку з чим зобов`язання відповідачів за договором позики було виконано частково на суму еквіваленту 80 229,00 дол. США. Згідно розрахунку заборгованості непогашена заборгованість відповідачів станом на 27 січня 2021 року становить 499 817, 00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 14 007 445,80 грн. Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17.05.2018 року у розмірі 14 077 445, 00 грн. (чотирнадцять мільйонів сімдесят сім тисяч чотириста сорок п`ять гривень). Вирішено питання судових витрат. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року залишено без задоволення. Заочне рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 -адвокат Сенько Микола Миколайович. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не повідомив відповідача про час та місце судового розгляду, а також відповідач не отримав копії позовної заяви, доданих до неї матеріалів та заяви збільшення позовних вимог. Звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_3 проживає за іншою адресою ніж ОСОБА_1 та вони не спілкуються між собою. Також судом не було досліджено, чи позика отримана одним з подружжя була використана в інтересах сім`ї. Просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволені позовних вимог. Відповідно до ст.360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу не подано, однак його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач ОСОБА_3 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з захворюванням її адвоката Шийки І. І., однак судом таке відхилено, оскільки до матеріалів справи не додано доказів про надання правничої допомоги ОСОБА_3 адвокатом Шийкою І.І. Повноваження адвоката Шийки І.І. в матеріалах справи відсутні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника позивача-адвоката Мартиневича Ю.О., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до частин 1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено такі обставини. 17 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики грошових коштів, за яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 778 260,00 грн., (два мільйони сімсот сімдесят вісім тисяч двісті шістдесят гривень), що згідно курсу НБУ станом на 17 травня 2018 року становить 106 000, 00 дол. США., які позичальник зобов`язувався повернути до 17 серпня 2018 року частинами, а саме: - до 17 червня 2018 року 952 314,14 грн., що згідно курсу НБУ становить 36334,00 доларів США; - до 17 липня 2018 року 926 077,93 грн., що згідно курсу НБУ становить 35333,00 доларів США; - до 17 серпня 2018 року - 899867,93 грн., що згідно курсу НБУ становить 34333,00 доларів США. Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2630 (а.с.4). Згідно з п.4 Договору у разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені договором позичальник зобов`язаний сплатити відповідну грошову суму та сплатити пеню у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання. На момент укладення договору позики позичальник перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.6). 17 травня 2018 року дружина позичальника, ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на укладення договору позики, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою-згодою від 17 травня 2018 року № 2617. У заяві згоді ОСОБА_3 підтвердила, що вказаний договір, з текстом якого вона ознайомлена відповідає інтересам їх сім`ї, укладенй ОСОБА_1 в інтересах сім`ї, на попередньо узгоджених з нею умовах, які вони з чоловіком вважають вигідними для них і укладення договору позики відповідає їх спільному волевиявленню (а.с.5). 17 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2631, предметом якого є приміщення магазину площею 59,7 кв.м. в буд. АДРЕСА_1 (а.с.28-28). У встановлений строк ОСОБА_1 свого зобов`язання не виконав, грошових коштів не повернув. У зв`язку з неповерненням боргу у встановлені договором позики строки, позивач зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки вартістю 80 229,00 дол. США (а.с.29-30). За рахунок вартості предмета іпотеки погашено вимоги позивача щодо стягнення 3% річних на суму 7571,95 дол. США; пеня за період з 12.11.2019 року по 02.11.2020 року на суму 72657,05 дол. США. Непогашений розмір заборгованості станом на 27.01.2021 року становить 499 817, 00 дол. США, з яких 106 000,00 дол. - основний борг, 74,05 дол. США 3% річних, 393 742, 95 дол. США пеня, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 27.01.2021 року розмір становить 14 077 445,80 грн. (499 817, 00 дол. США ? 28,1652 грн.) Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеним укладення відповідачем ОСОБА_1 договору позики в інтересах сім`ї, а тому дійшов висновку, що позичальник та його дружина ОСОБА_3 , несуть відповідальність перед позивачем за вказаним зобовязанням як солідарні боржники. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідачі в апеляційній скарзі не заперечують факту укладення договору позики та отримання коштів в розмірі 106000 доларів США від позивача, не надали доказів повернення коштів, розрахунку щодо суми заборгованості не оспрюють, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення є законним та обгрунтованим. Аргументи апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено, чи позика отримана одним з подружжя була використана в інтересах сім`ї є безпідставними , оскільки судом першої інстанції дано належну оцінку заяві згоді відповідачки ОСОБА_3 , в якій вона ствердила, що договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім`ї (а.с.5). Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя, останнє відповідає усім своїм майном. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-72цс19,який суд першої інстанції врахував відповідно до вимог ст.263 ЦПК України. Суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12. Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на зазначені норми закону, саме відповідач зобов`язаний надати докази того, що кошти були використані не в інтересах сім`ї, однак таких доказів матеріали справи не містять. Відповідно до частин1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Оскільки відповідачі не надали доказів, що отримані ОСОБА_1 як позика кошти були витрачені не в інтересах сім`ї, а в його особистих цілях, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі як подружжя несуть солідарний обов`язок з повернення грошових коштів за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . З огляду на викладене аргументи апеляційної скарги з цього приводу, не спростовують висновків судів першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надіслав відповідачам копію позовної заяви та належним чином не повідомив про розгляд справи є безпідставними, враховуючи наступне. Як вбачається з відомостей про реєстрацію місця проживання, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с.15). Цю адресу відповідач ОСОБА_1 вказав у апеляційній скарзі як місце свого проживання (а.с.109). На зазначену адресу , суд першої інстанції надіслав відповідачу позовну заяву з додатками , однак конверт повернувся з відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК україни , днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 (а.с.16) та копію позовної заяви їй вручено 22 січня 2021 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.19) . Позовну заяву про збільшення та уточнення позовних вимог надіслано на адреси відповідачів 28 січня 2021 року, що стверджується накладними про відправку цінних листів та описами вкладень (а.с. 31-34). Про судове засідання призначене на 31 травня 2021 року, в якому ухвалено оскаржуване рішення, відповідач ОСОБА_3 повідомлена належним чином, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.61), а відповідач ОСОБА_1 вважається таким, що отримав повістку в силу вимог п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України (а.с.62). Крім цього, відповідач ОСОБА_3 повідомлявся на сайті суду про дату,час та місце судового засідання. Відтак, суд першої інстанції не допустив процесуальних порушень щодо повідомлення відповідачів про дату, час та місце судового засідання. Також , апеляційний суд звертає увагу, що висловити свої заперечення на позов, а також щодо незаконності рішення, відповідачі мали змогу в апеляційній скарзі. Враховуючи наведене підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1,375,383,384,389-391 ЦПК України , суд апеляційної інстанції , - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Сенька Миколи Миколайовича залишити без задоволення. Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складений 07 квітня 2023 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк