Постанова 4813 № 523/14175/18

Номер провадження: 22-ц/813/1472/23 Справа № 523/14175/18 Головуючий у першій інстанції Аліна С. С. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.04.2023 року м. Одеса Одеського апеляційного суду у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., за участі секретаря Хухрова С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрової Альони Миколаївни на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Аліної С.С., у цивільній справі за позовною заявою Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Зілковської Катерини Леонідівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: громадська організація «Причал №193 «Ярмарочна», державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» про витребування з незаконного володіння нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, встановив: 10.10.2018 року Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Зілковської К.Л., треті особи: Громадська організація (далі ГО) «Причал №193 «Ярмарочна», Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт (далі ДП «ОМТП»), в якому просило суд: - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Держави Україна, в особі Міністерства інфраструктури України, нерухоме майно у вигляді 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 1,1443 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:35:012:0006, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м. - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.10.2015 року з індексним номером 25342554, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л. щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 у вигляді 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 1,1443 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:35:012:0006, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 27.12.2012 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради (далі ВК ОМР) видано ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал № 193, загальною площею 3293,3 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 року у справі № 916/882/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2016 року, свідоцтво про право власності на вищенаведене нерухоме майно від 27.12.2012 року серії НОМЕР_2 за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» визнано недійсним (т.1, а.с.16-31, 32-34). Вищевказаними постановами судів апеляційної та касаційної інстанції по справі № 916/882/13 встановлено наступне: «Майно, право власності на яке посвідчене спірним свідоцтвом, належить до державної власності та закріплене за ДП «ОМТП» на праві господарського відання. Про факт належності цього майна до державної власності також свідчить Витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна станом на 07.08.2014 р., згідно якого майно, а саме: майстерня бази відпочинку, дворовий туалет, дорога асфальтова ширина 7м, дорога бетонна ширина 7м, будівля двоповерхова (вахтова), будівля двоповерхова (побутові), будівля одноповерхова (бокси) належать до державної власності, орган управління Міністерство інфраструктури України, балансоутримувач - ДП «ОМТП». Представник позивача зазначив, що відповідно до ст. 4, ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 5, п. 18 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України приймає рішення про передачу відповідно до закону об`єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об`єктів з комунальної в державну власність. Уповноважені органи управління, якими є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, відповідно до покладених на них завдань погоджують передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об`єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук. Отже, передача майна, права власності на яке посвідчене спірним свідоцтвом, із державної до комунальної власності потребує першочергового ухвалення відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, яке має бути погоджене з Міністерством інфраструктури України як уповноваженим органом управління. Однак, докази прийняття таких рішень в матеріалах справи відсутні. Належність усіх нежитлових будівель та споруд спортивно-човнової бази на праві державної власності Міністерству інфраструктури України встановлено також рішенням Господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року по справі № 916/887/17 (т.1, а.с.39-45). Однак, під час розгляду справи № 916/882/13 у судах господарської юрисдикції державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко О.С. на підставі визнаного пізніше недійсним свідоцтва про право власності на спірне майно від 27.12.2012 року серії САЕ № 797810, прийнято рішення від 12.05.2015 року № 21220382, яким зареєстровано за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» право приватної власності на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал № 193, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та за результатами державної реєстрації видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 на ГО «Причал № 193 «Ярмарочна». Підставою зміни адреси спортивно-човнової станції з « АДРЕСА_2 » на « АДРЕСА_1 » стало розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 23.01.2015 року № 15р., яким затверджено технічний висновок щодо можливості поділу нежитлових будівель спортивно-човнової станції з присвоєнням їм саме вищезазначеної адреси. Позивач зазначив, що вищевказане розпорядження Суворовської районної адміністрації ОМР скасовано рішенням Виконавчого комітету ОМР від 27.10.2016 року № 322 «Про скасування розпорядження Суворовської районної адміністрації ОМР від 23.01.2015 року № 15р «Про впорядкування адреси та затвердження висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , з подальшим встановленням нумерації (ГО «Причал № 193 «Ярмарочна»)» (т.1, а.с.71). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017 року, адміністративний позов ДП «Одеський порт» було частково задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно РС ОМУЮ Антоненко О.С. від 12.05.2015 року з індексним номером 21220382 про державну реєстрацію за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права приватної власності на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал № 193, за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.56-60, 61-66). На даний час постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 року реалізовано ДП «Одеський порт» та 22.08.2017 року скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» право приватної власності на нежитлові будівлі та споруди спортивно-човнової станції Причал № 193, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2017 року № 95277116. Проте, незважаючи на підтвердження судами господарської та адміністративної юрисдикції усіх інстанцій факту належності нерухомого майна спортивно-човнової станції до державної власності та незаконності існування у ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права приватної власності на нього, вищевказаною ГО протягом періоду часу з 27.08.2015 року по 08.06.2016 року відчужено частки нерухомого майна державної форми власності на користь фізичних осіб. Так, 16.10.2015 року між ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» і відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 1815, за яким продавець передає у власність, а покупець приймає у власність 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.74-77). Відповідно до пункту 1 Договору за заявою власника відчужується 45/10000 часток нежитлових будівель, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м. В подальшому, на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу, рішенням приватного нотаріуса Зілковської К.Л. від 16.10.2015 року № 25342554 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на зазначені 45/10000 нежитлових будівель. Пунктом 2 договору купівлі-продажу вказано, що підставою виникнення у ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права власності на вказане нерухоме майно визначено Свідоцтво про право власності від 12 травня 2015 року серії СТА № 715708, видане на підставі рішення державного реєстратора Проте, як вже було вказано, пізніше це Свідоцтво було визнано незаконним та скасовано судами адміністративної юрисдикції в межах справи № 815/1348/17. Крім того, факт вибуття 45/10000 часток нежитлових будівель, придбаних відповідачем у ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» з державної власності поза волею Міністерства інфраструктури України вбачається також із мотивувальної частини Одеського апеляційного господарського суду, та в подальшому - Вищого господарського суду України по справі № 916/882/13, що пов`язано також з неприйняттям Кабінетом Міністрів України за погодженням з Міністерством інфраструктури України відповідного рішення про відчуження нежитлових будівель та споруд спортивно-човнової станції Причал № 193, до складу яких входить частка ОСОБА_2 . Разом з тим, позивач вважав, що саме по собі витребування належних ОСОБА_2 45/10000 часток нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , не буде достатнім для повного захисту майнових прав держави на таке майно, оскільки набрання законної сили судовим рішенням про витребування майна на користь його законного власника не позбавить ОСОБА_2 права власності на таке майно, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже не позбавить його можливості розпоряджатись таким майном та відчужувати його на користь третіх осіб, що також порушить майнові права Міністерства на спірне нерухоме майно. У зв`язку з цим, Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовною заявою, вимагаючи не тільки витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 , а й скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Зілковської К.Л. від 16.10.2015 року № 25342554, на підставі якого у відповідача виникло право приватної власності на спірні нежитлові приміщення державної форми власності з метою скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року позов Міністерства інфраструктури України було задоволено (т.3, а.с. 243-263). Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь Держави Україна, в особі Міністерства інфраструктури України, нерухоме майно у вигляді 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 1,1443 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:35:012:0006, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.10.2015 року з індексним номером 25342554, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л. щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 у вигляді 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 1,1443 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:35:012:0006, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Держави Україна, в особі Міністерства інфраструктури України, судовий збір у розмірі 3524,00 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Петрова А.М. ставить питання про скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.4, а.с. 1-19). У відзивах на апеляційну скаргу ДП «ОМТП» та представник Міністерства інфраструктури України, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін (т.4, а.с. 77-92, 121-129). Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання (а.с. 158-164). Колегія суддів враховує, що представник Міністерства інфраструктури України Шевчук Д. у відзиві на апеляційну скаргу просить розглянути справу без участі представника позивача (т. 4, а.с. 129). Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, розгляд даної справи здійснений 22.03.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 03.04.2023 року. Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції фактично півтора року (т.4, а.с.52), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, оскільки на думку колегії суддів, позовні вимоги Міністерства інфраструктури України в повному обсязі знайшли своє підтвердження в матеріалах справи і не спростовуються додами апеляційної скарги, виходячи з наступного. Так, заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Воронюк М.О. в своїх письмових запереченнях посилався на те, що враховуючи обгрунтування позивача та положення ч.1 ст.388 ЦК України (правова підстава позову), до предмета доказування по даній справі входить встановлення наявності наступних фактів: - придбання майна відповідачем за відплатим договором; - добросовісність набувача; - майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати; - майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом. При цьому всі вищезазначені факти повинні існувати на момент відчуження майна на користь відповідача ОСОБА_2 , тобто укладення договору купівлі-продажу. З цього приводу представник відповідача вказав, що на момент вчинення правочину з відчуження спірного майна існували наступні обставини: в господарському суді Одеської області розглядалась справа №15/158-09-5429 за позовом Міністерства транспорту та зв`язку України (правонаступником є позивач по цій справі) до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача ДП «ОМТП», про визнання за державою, в особі Міністерства транспорту та зв`язку України, права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме; майстерню бази відпочинку (інвентар. № 100170), вуличний туалет (інвентар. № 100174), дорогу асфальтовану шириною 7 м (інвентар. № 100175), дорогу бетонну шириною 7 м (інвентар. № 100176), будівлю двоповерхову (бокси) (інвентар. № 100179), загальною площею приміщень 2322,10 кв.м та 420 п.м, із закріпленням вказаних об`єктів на праві господарського відання за ДП «ОМТП». Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_3 також зазначив, що під час вирішення даної справи, було встановлено наступні факти. Земельна ділянка, на якій розмішені спірні об`єкти, була надана Одеському судноремонтному заводу «Україна» ім. 50-річчя Радянської України рішенням ВК ОМР № 252 від 16.05.1974 року строком на 2 роки без права капітальної забудови під човнові причали на підставі затвердженого проектного подання будівництва човнового причалу. В рішенні ВК ОМР № 738 від 1981 року також зазначено, що земельна ділянка площею 0,6 га була надана строком на 2 роки без права капітальної забудови організації човнового причалу секції рибалок-любителів. Але проектна документація на організацію причалів станом на 1981 року не була надана. Одеський судноремонтний завод «Україна» ім. 50-річчя Радянської України надану йому земельну ділянку площею 0,6 га і земельну ділянку площею 0,2 га надану Одеській гідрогеологомеліоративній експедиції - всього 0,8 га передав групі громадян - членів секції рибалок-любителів (130 чоловік), які самовільно побудували на ній індивідуальні будівлі для літнього проживання по 12,5 кв.м площі на 1 людину, а також причальне облаштування на 70 човнів. Як вказано в даному рішенні, всі ці будівлі і облаштування підлягають знесенню за рахунок фактичних забудовників відповідно до Постанови РМ УРСР від 30.12.1980 року № 4153. При цьому, п.1 рішення Одеському судноремонтному заводу «Україна» ім. 50-річчя Радянської України надано в тимчасове користування на строк до реконструкції району, але не більше 5 років, фактично зайняту земельну ділянку площею 0,8 га в районі стадіону заводу Жовтневої революції без права подальшого розвитку будь-якого будівництва, із тимчасовим збереженням самовільно побудованих будівель і облаштувань. Підпунктом «а» п. 2 цього рішення, зобов`язано судноремонтний завод після спливу 5-річного строку всі самовільно побудовані на ділянці будівлі і споруди знести за рахунок забудовників і здати ділянку міськвиконкому. Будь-яких доказів здійснення судноремонтним заводом ім. 50-річчя Радянської України, а в подальшому - судноремонтним заводом «Україна», будівництва спортивно-човнової станції з дотриманням вимог діючого на час будівництва законодавства, яким були врегульовані правовідносини щодо будівництва нерухомою майна, позивачем не надано. При цьому доданий позивачем до позову лист Департаменту архівної справи та діловодства ОМР від 22.06.2009 р. № 813-01-09 свідчить про відсутність документів щодо вводу в експлуатацію будівель та споруд спортивно-човнової станції, а саме: будівлі майстерні, вуличного туалету, будівлі вахтової 2-поверхової, будівлі побутової 2-поверхової, будівлі боксів 1-поверхової. Знаходження майна на балансі підприємства не є безумовною ознакою права власності підприємства, оскільки відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, баланс є зведеною формою бухгалтерської звітності, що заповнюється на підставі інших документів та не може підтверджувати обгрунтованість отримання майна балансоутримувачем. Отже, виходячи з викладеного, представник відповідача виходив із того, що спірні об`єкти не були введені в експлуатацію, докази, які б спростовували такі обставини, в матеріалах справи відсутні, що на думку представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 свідчить про те, що судноремонтним заводом в 1976 році за рахунок державних коштів ніякого будівництва на земельній ділянці площею 0,6 га по АДРЕСА_2 не здійснювалося, а наявні станом на 1981 рік на цій земельній ділянці споруди і будівлі - є самовільним будівництвом громадян (рибалок-любителів). Посилаючись на зазначені обставини, та виходячи з того, що доказ реєстрації спірних об`єктів нерухомості в БТІ відсутні, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, так як доводи позивача про наявність у нього права державної власності на спірне майно, є безпідставними. Представник відповідача ОСОБА_2 також вказав, що із договору купівлі-продажу від 16.10.2015 р., реєстровий номер 1815, вбачається відплатність придбання спірного майна. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 пересвідчився у наявності права відчужувати майно у Продавця, шляхом перевірки правовстановлюючих документів та запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності, у зв`язку з чим будь-яких сумнівів в наявності у продавця прав на відчуження майна у відповідача ОСОБА_2 не виникало і не могло виникнути, оскільки для цього не було жодної підстави, що свідчить про добросовісність відповідача. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. За змістом ч.1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, якими він користується на власний розсуд. Крім того, ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України регламентовано принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. У відповідності до ч. 1 ст. 386 та ч. 1 ст. 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності, у тому числі шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Частиною 1 ст. 388 ЦК України визначено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Крім того, п.п. 21, 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. При цьому, відповідно до положень ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було обгрунтовано встановлено, що з технічного паспорту на будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_2 , користувач ДП «ОМТП», який було виготовлено 04.02.2009р. КП «ОМБТІ та РОН», вбачається наявність у складі господарських будівель та споруд приміщень боксів (т.2, а.с. 142-160). 19.12.2012р. Інспекцією ДАБК зареєстровано декларацію №ОД20212509952 про готовність до експлуатації об`єкта: «Будівництво спортивно-човнової станції Причал №193, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 100», код ДК 1265.9, II категорії складності, який складається з літ А 87,9 кв.м., літ. Б 504,9 кв.м., літ В 69,7 кв.м., літ Д 313,4 кв.м., літ Е 93,7 кв.м., літ Ж 265,7 кв.м., літ. З 137,5 кв.м., літ. К 406,1 кв.м., літ. Л 238,9 кв.м., літ. М 289,1 кв.м., літ Н 282,3 кв.м., літ О 81,0 кв.м., літ П 81,0 кв.м., літ. Р 81,0 кв.м., літ. С 81,0 кв.м., літ Т 81,0 кв.м., літ У 81,0 кв.м., літ. Ф 81,0 кв.м., літ. Г 31,0 кв.м., літ. Х 9,1 кв.м.. Зазначена декларація зареєстрована на замовлення ГО «Причал №193 «Ярмарочна» на підставі договору оренди землі від 23.04.2010р., укладеного між ГО «Причал №193 «Ярмарочна» та ОМР. При цьому, у декларації зазначено, що будівництво об`єктів нерухомості здійснювалось у 2008-2009 роках. 27.12.2012р. на підставі вказаної декларації виконкомом ОМР видано ГО «Причал №193 «Ярмарочна» свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал №193, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які в цілому складаються з будівель: літ. А, літ. Б, літ. В, літ. Д, літ. Е, літ. Ж, літ. З, літ. К, літ. Л, літ. М, літ. Н, літ. О, літ. П, літ. Р, літ. С, літ. Т, літ. У, літ. Ф, літ. Г, літ. Х, загальною площею 3293,3 кв.м., основною площею 1824,3 кв.м., відображених у технічному паспорті від 19.10.2012р. Державну реєстрацію прав на означені нежитлові будівлі здійснено 28.12.2012р. Разом з тим, вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26.05.2014р. у справі №522/8039/14-к за обвинувальним актом по кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12014160030000180 від 15.04.2014р. по обвинуваченню ОСОБА_4 (працівник МБТІ, який виробив технічний паспорт 19.10.2012р.) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів) визнано винним і призначено покарання (т.1., а.с. 35-36). Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2016р. (№916/882/13) встановлено, що згідно довідки ДП «ОМТП» від 29.07.2013р. №20/2-812 станом на 01.07.2013р. на балансі останнього числяться такі об`єкти державної власності основні засоби: майстерня бази відпочинку (інв. №100170), дворовий туалет (інв. №100174), дорога асфальтова, ширина 7 м (інв. №100175), покриття бетонне, ширина 7 м (інв. №100176), будівля двоповерхова (вахтова) (інв. №100177), будівля двоповерхова (побутові) (інв. №100178), будівля одноповерхова (бокси) (інв. №100179). Наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. №163 реорганізовано державні підприємства морського транспорту шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури та утворено ДП «Адміністрація морських портів України», яке є правонаступником в частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2015р. у справі № 815/7121/14, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015р. позов ДП «ОМТП» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (далі - ДАБК) в Одеській області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ГО «Причал №193 «Ярмарочна», ОМР, за участю прокуратури Одеської області, про визнання протиправною та скасування декларації, зобов`язання скасувати реєстрацію декларації задоволено частково; скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД20212509952, виданої Інспекцією ДАБК в Одеській області 19.12.2012р., у задоволенні решти позову відмовлено. Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.03.2016р. у справі № 815/7121/14 (№К800/297/16) ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015р. скасовано та справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 року було скасовано постанову Одеського окружного суду від 23.05.2017 року із закриттям провадження у справі, оскільки даний спір має вирішуватись не за правилами адміністративного судочинства. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року вищевказана ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 року була залишена без змін. З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 1,1443 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:35:012:0006, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м., оскільки він не знав та не мав можливості знати, що особа, якій передано дану нерухомість у користування, не мала права його відчужувати. В той же час, є підстави для застосування дії п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки судом обгрунтовано встановлено, що спірне нерухоме майно, яка складова частина нерухомого майна, що належала Державі, вибуло з її володіння не з її волі, а незаконним шляхом, що підтверджується вищенаведеними обставинами. Що стосується зміни адреси спортивно-човнової станції з « АДРЕСА_2 » на « АДРЕСА_1 », то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для зміни адреси слугувало розпорядження Суворовської районної адміністрації ОМР від 23 січня 2015 року № 15р., яким затверджено технічний висновок щодо можливості поділу нежитлових будівель спортивно-човнової станції з присвоєнням їм саме вищезазначеної адреси. Однак, наведене розпорядження Суворовської районної адміністрації ОМР скасовано рішенням Виконавчого комітету ОМР від 27 жовтня 2016 року №

322. Більше того, вищевказаною постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, адміністративний позов ДП «Одеський порт» до Юридичного департаменту ОМР та Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора; про зобов`язання внести запис про скасування рішення державного реєстратора було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно РС ОМУЮ Антоненко О.С. від 12 травня 2015 року з індексним номером 21220382 про державну реєстрацію за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права приватної власності на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал № 193, за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року реалізовано ДП «Одеський порт» та 22 серпня 2017 року скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права приватної власності на нежитлові будівлі та споруди спортивно-човнової станції Причал № 193, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 серпня 2017 року № 95277116. Проте, незважаючи на підтвердження судами господарської та адміністративної юрисдикції усіх інстанцій факту належності нерухомого майна спортивно-човнової станції до державної власності та незаконності існування у ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права приватної власності на нього, Громадською організацією протягом періоду часу з 27 серпня 2015 року по 08 червня 2016 року відчужено частки нерухомого майна державної форми власності на користь фізичних осіб. Так, як було вказано вище, 16.10.2015 року між ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі- продажу, зареєстрований в реєстрі за № 1815, за яким продавець передає у власність, а покупець приймає у власність 45/10000 часток нежитлових будівель спортивно-човнової станції Причал № 193, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1 Договору за заявою власника відчужується 45/10000 часток нежитлових будівель, які складаються з боксу № НОМЕР_1 в літері «Б» у складі приміщень: І поверх - 17 веранда площею 6,6 кв.м., 18 основне площею 8,2 кв.м., загальною площею 14,8 кв., основною площею 8,2 кв.м. Рішенням приватного нотаріуса Зілковської К.Л. від 16.10.2015 року № 25342554 за ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу зареєстровано право приватної власності на зазначені 45/10000 нежитлових будівель. Таким чином, оскільки підставою виникнення у ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права власності на вказане нерухоме майно визначено свідоцтво про право власності від 12 травня 2015 року серії НОМЕР_3 , видане на підставі рішення державного реєстратора, визнаного пізніше незаконним та скасованого судами адміністративної юрисдикції в межах справи № 815/1348/17, Міністерство інфраструктури України звернулось до суду із цією позовною заявою з метою захисту права державної власності на придбане ОСОБА_2 вищенаведене нерухоме майно. При цьому захист права власності повинен бути здійснений не лише шляхом витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 , а й шляхом скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Зілковської К.Л. від 16.10.2015 року № 25342554, на підставі якого у відповідача виникло право приватної власності на спірні нежитлові приміщення державної форми власності з метою скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Представник ОСОБА_2 посилався на те, що позовна заява не містить будь-якого обгрунтування та доказів того, що бокс відповідача № НОМЕР_1 входить до складу майна, який належить позивачу на праві власності, оскільки технічні характеристики об`єктів нерухомості не дають змоги встановити їх тотожність, шо виключає можливість його витребування. Також, представник відповідача ОСОБА_2 вказав, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Однак, на думку представника заявника апеляційної скарги у даному випадку відсутні інтереси суспільства, які дозволяли б позбавити права власності особу, яка набула спірний об`єкт нерухомості за дійсним договором купівлі-продажу. Разом з тим, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, представник Міністерства інфраструктури України зазначив, що свідоцтво про право власності від 27 грудня 2012 року серії НОМЕР_2 , яким визнано право власності за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» визнано недійсним постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року у вищенаведеній справі № 916/882/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 липня 2016 року, про що було вказано вище. Що стосується свідоцтва про право власності від 12 травня 2015 року серії НОМЕР_3 , яке стало підставою до укладення договору купівлі-продажу майна ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» на користь відповідача ОСОБА_2 , то воно також втратило юридичну силу на підставі рішення Господарського суду?Одеської області від 08 листопада 2017 року у справі № 916/887/17, залишеному без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року, в силу скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» на будівлі та споруди спортивно- човнової станції Причал № 193, в результаті чого скасовано саме право власності ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» на вказане нерухоме майно. Вищевказані обставини встановлені у рішенні господарського суду Одеської області від 13.10.2017р. по справі № 916/887/17, а також в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. по цій же справі № 916/887/17 (т.1, а.с.39-45, 46-55). Даними рішеннями також було встановлено, що під час розгляду позовних вимог ДП «ОМТП» у межах справи №916/882/13, майно, право власності на яке посвідчувалося свідоцтвом НОМЕР_2 від 27.12.2012р., належить до державної власності, органом управління якого є Міністерство інфраструктури України та закріплене за ДП «ОМТП» на праві господарського відання. Наявні в матеріалах справи докази, а саме розпорядження Суворовської районної адміністрації №15р від 23.01.2015р. та рішення виконавчого комітету ОМР від 27.10.2016р. за №322, дозволили суду дійти обґрунтованого висновку про те, що об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та адресою: АДРЕСА_1 , є тотожними. Зазначеними обставинами спростовуються доводи заявника апеляційної скарги з приводу того, що позивачу ніколи не належало на праві приватної власності нежитлові будівлі спортивно-оздоровчої станції Причал 193, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а тому він їх і не може витребувати у добросовісного власника. Крім того, зазначені обставини свідчать про те, що нерухоме майно у вигляді будівель та споруд спортивно-човнової станції Причал № 193, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло з державної власності поза волею власника - Держави Україна, в особі Міністерства інфраструктури України, а тому позивач має право витребувати 45/10000 часток вказаного нерухомого майна, придбаних ОСОБА_2 у ГО «Причал № 193 «Ярмарочна». При цьому слід зазначити, що вищевказаною постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2017р. по справі №815/1348/17, яка була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2017р., позовні вимоги ДП «ОМТП» до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, юридичного департаменту Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 та ГО «Причал № 193 «Ярмарочна», було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 12.05.2015р. про державну реєстрацію за ГО «Причал № 193 «Ярмарочна» права приватної власності на нежитлові будівлі спортивно-човнової станції Причал №193, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 56-60, 61-66). При вирішенні справи суд першої інстанції також обгрунтовано вказав, що втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати, аналізуючи сумісності втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) можна вважати пропорційним визначеним цілям. Ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм та повинно бути виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ. Тобто, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статей 387, 388 ЦК України у зв`язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном територіальної громади. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, ухваленого судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Що стосується застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про застосування якого просив представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Петрова А.М. в своєму клопотанні (т.3, а.с.199-200), то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Петровою А.М. не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування заяви про застосування строку позовної давності, а саме не надано доказів про те, що саме з квітня 2013р. позивач - Міністерство інфраструктури України дізнався про порушення його прав. Що стосується посилання в апеляційній скарзі на рішення господарського суду Одеської області від 24 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2010 року, та постановою Вищого господарського суду України від 05 липня 2010 року, справа № 15/158-09-5429 (т.2, а.с. 17-28), та якими було відмовлено Міністерству транспорту та зв`язку України у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що у вказаних справах ставилось питання про визнання права власності позивача на об`єкти нерухомості, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , то колегія суддів зазначає, що у вказаних судових рішеннях і в даному випадку різні предмети спору і підстави набуття права власності, а тому зазначені судові рішення не можуть вплинути на законність і обгрунтованість судового рішення по даній справі. Посилання заявника апеляційної скарги на судове рішення, яке ухвалено Суворовським районним судом м. Одеси у справі № 523/15769/17, за позовом Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, то колегія суддів зазначає, що вищевказаним судовим рішенням від 24 грудня 2019 року позовні вимоги Міністерства інфраструктури України в цій частині були задоволені. Вищевказане судове рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року. Також безпідставним є доводи заявника апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 не викликався в судове засідання, в якому було ухвалено судове рішення, тобто на 123.05.2021 року. так як зазначені доводи спростовуються наявними у справі доказами сповіщення осіб про час і місце судового засідання, призначеного на 12.травня 2021 року, на 10.00 год. (т.3, а.с.197-198). При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог, передбачених ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представнику учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрової Альони Миколаївни залишити без задоволення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03.04.2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький