Постанова 4805 № 295/1725/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/1725/23 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М. Категорія 82 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого - судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Богунського районного суду м.Житомира Зосименка О.М. від 14 лютого 2023 року у цивільній справі №295/1725/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профіт Капітал" про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, - в с т а н о в и в: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 26.12.2019 №2612-01, укладений між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» і ТОВ «Вердикт-Капітал», в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №014/7802/73/135244 від 17.06.2008, укладеним між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» і ОСОБА_1 . Ухвалою судді Богунського районного суду м.Житомира від 14 лютого 2023 року цивільну справу №295/1725/23 передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва. У поданій через свого представника Кудіну Марію Геннадіївну апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. На думку апелянта, ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що предметом договору відступлення права вимоги є вимоги по споживчому кредитному договору, права по якому набув ТОВ «Вердикт Капітал». А тому вона має право на захист як споживач банківських послуг, відповідно до Закону України «Про захист прав споживача». Вказує, що оскаржуваною ухвалою порушено її право на судовий захист як споживача за місцем свого зареєстрованого проживання. Крім того вказує, що дане питання вже було предметом апеляційного розгляду в межах справи № 295/2122/21. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 9 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 17.06.2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/7802/73/135244, згідно з яким позичальнику надано кредит в розмірі 17 236,26 доларів США (а.с.11). Відповідно до договору відступлення права вимоги №2612-01 від 26.12.2019 року ТОВ ФК «Профіт Капітал» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» свої права вимоги, набуті на підставі договору відступлення права вимоги №114/2-28 від 18.12.2019, що укладено з АТ «ОКСІ Банк» та договору відступлення права вимоги № 114/12-28 від 18.12.2019, що укладено з АТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.21-33). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 у позовній заяві просить визнати недійсним, зокрема, договір відступлення прав вимоги №2612-01 від 26.12.2019, укладений між ТОВ ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «Вердикт Капітал» в частині передачі прав по кредитному договору № 014/7802/73/135244 від 17.06.2008, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та нею. Позивач посилалась на ту обставину, що кредитний договір №014/7802/73/135244 від 17.06.2008 року розірваний судом 05.04.2011, а тому вважає, що зобов`язання за цим договором припиненні на підставі ч.2,3 ст.653 ЦК України і не можуть бути предметом договору відступлення права вимоги. Позови, що виникають із кредитних правовідносин, пред`являються до суду за загальними правилами підсудності. При цьому суд має враховувати право споживача на пред`явлення позову також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування цієї особи або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (стаття 28 ЦПК України). Відповідно до ч.3 п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином - підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємства. Абзацом другим п.2 цієї постанови Пленуму встановлено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема ті, що виникають із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пп.22,23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 Закону у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Так, з дати набрання чинності спеціального Закону України "Про споживче кредитування", а саме з 17 червня 2008 року, відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування регулюються спеціальним Законом України "Про споживче кредитування". Положеннями ст.3 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що він регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Між тим, згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. На час укладення оспорюваного договору стаття 11 Закону викладена в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Відповідно до ст.3 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносини, що виникають у зв`язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг клієнтам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. Відносини, що виникають у зв`язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. За Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі №1-26/2011 держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч.1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Отже, є очевидним, що до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ним регулюються відносини між споживачами товарів і послуг та продавцями товарів і надавачами послуг, визначається механізм захисту прав споживачів товарів і послуг, а при вирішенні спорів, що виникають між учасниками таких правовідносин, цей Закон підлягає застосуванню нарівні з іншими актами цивільного законодавства України, що регулюють ті самі питання. Відтак, позивач, як споживач фінансових послуг, визначивши на власний розсуд місце пред`явлення позову в цивільній справі про визнання договору відступлення права вимоги за договором споживчого кредитування недійсним, пов`язаний із укладенням кредитного договору, а саме, пред`явивши позов за місцем проживання, скористалася своїм абсолютним правом, передбаченим ст.28 ЦПК України. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про передачу позовної заяви до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю у зв`язку з непідсудністю справи Богунському районному суду м. Житомира. Хоча ст.12 ЦПК України зобов`язує суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, суд підійшов до вирішення цього питання формально та безпідставно передав за територіальною підсудністю справу на розгляд іншому суду. За таких обставин та враховуючи, що спірні правовідносини виникли на стадії виконання договору про надання споживчого кредиту, зокрема щодо відступлення прав вимоги за ним, ОСОБА_1 , мала право на пред`явлення позову за зареєстрованим місцем проживання чи перебування (ч.5 ст.28 ЦПК України). Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 на час пред`явлення позову була адреса: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Богунського районного суду міста Житомира. Відповідно до ч.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги про необґрунтованість постановленої судом ухвали. А тому ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,379,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Богунського районного суду м. Житомира від 14 лютого 2023 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий: Судді: