Постанова 4854 № 420/14696/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/14696/22 Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г.В. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту: 30.11.2022 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі ГУПФ) України в м. Києві про: - визнання протиправними дій ГУПФ України в м. Києві, щодо відмови в переведенні на пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі Закон №1058-IV) з моменту звернення за переведенням на пенсію, а саме з 14 вересня 2022 року; - зобов`язання ГУПФ України в м. Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст. 114 Закону №1058-IV, а саме з 14 вересня 2022 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що по досягненню пенсійного віку звернулась до ГУПФ України в м. Києві з заявою встановленого зразка та необхідними документами за призначенням пенсії на пільгових умовах. Однак, відповідач листом від 29 вересня 2022 року повідомив, що в призначені пільгової пенсії за віком відмовлено у зв`язку з недосягненням 45-річного віку та відсутності стажу та не надання документів для підтвердження пільгового стажу, що у свою чергу і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що ОСОБА_1 звернулася до ГУПФ України в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону №1058-IV. Листом Управління від 29 вересня 2022 року вих.№2600-0208-8/124539 за результатами розгляду заяви позивача повідомлено, що підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є передусім, надання довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та документи про проведення атестації робочих місць. Позивачем до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 не надано жодного із перелічених документів. Отже, відповідач вважав, що дії ГУПФ України в м. Києві є правомірними, Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в м. Києві про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ України в м. Києві протиправними, щодо відмови в переведенні на пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст. 114 Закону №1058-IV з моменту звернення за переведенням на пенсію, а саме з 14 вересня 2022 року. Зобов`язано ГУПФ України в м. Києві повторно розглянути заяву від 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 , з урахуванням висновків викладених у судовому рішенні. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ГУПФ України в м. Києві ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги: - при досягнення пенсійного віку, визначеного п.1 ч. ст. 114 Закону №1058-IV та відповідному зверненні за призначенням пенсії за віком па пільгових умовах за Списком №1 необхідно надати довідку (додаток 5) до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637) та документи, па підставі яких попа видана. Отже, дії ГУПФ України в м. Києві є правомірними. Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства; - необґрунтованим є стягнення з ГУПФ України в м. Києві витрат по сплаті судового збору, оскільки згідно зі ст. 73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу суду апеляційної інстанції не надходило. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року іншими учасниками справи не оскаржено. Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в м. Києві, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи та з 01 лютого 2020 року отримує пенсію по інвалідності. Позивач по досягненню пенсійного віку звернулась з заявою до ГУПФ України в м. Києві про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. Закону №1058-IV. Відповідач листом від 29 вересня 2022 року повідомив позивача, що в призначені пільгової пенсії за віком відмовлено, оскільки право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років 6 місяців з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року. Вік позивача на дату звернення 48 років і 2 місяці, загальний страховий стаж становить 21 рік 10 місяців 26 днів та позивач не надала довідки про підтвердження наявного пільгового стажу та документи про проведення атестації робочих місць, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а тому позивачу не призначена пенсія за віком на пільгових умовах. Також в листі зазначено, що відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 №18-6 (далі Порядок №18-6), у разі якщо громадянин вважає, що орган, який призначає пенсію прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межи його компетенції встановленої законом, він має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня або в судовому порядку. Не погодившись з відмовою ГУПФ України в м. Києві в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду із вказаною позовною заявою. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що матеріли справи свідчать, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (14 вересня 2022 року) позивач досягла віку 45 років, а саме: відповідач у відзиві зазначає, що вік позивача на дату звернення 48 років 2 місяці. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови в переведені позивача на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст. 114 Закону №1058-IV з посиланням на недосягнення нею необхідного пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу є протиправними. Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції керувався тим, що ст. 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Оскільки до компетенції суду не належить призначення, переведення, розрахунок та виплата пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд з метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 14 вересня 2022 року про переведення її на пенсію за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції частково правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, 132, 139 КАС України, ст. 13, ч.2 ст. 14, п.п."б"-"г" ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, п.п.20, 23, 24 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Відповідно п."б" ч.1 ст. 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону №213-VIII від 02 березня 2015 року, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 51 рік з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз.1 ч.1 ст. 5 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року. До внесення змін Законом №213-VIII у ст. 13 Закону №1788-XII встановлювалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Тобто, Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року набували право на пенсію по досягненню 54 років. В свою чергу, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (далі Закон №2148-VIII), Закон №1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян". Так, зокрема, згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців з 01 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік з 01 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців з 01 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки з 01 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців з 01 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки з 01 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців з 01 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки з 01 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців з 01 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років з 01 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Разом з цим, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ у новій редакції викладено п.2 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року. Водночас, Конституційним Судом України прийнято рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII". У вказаному рішенні Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Конституційний Суд України вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII . Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Таким чином, ст. 13, ч.2 ст. 14, п.п."б"-"г" ст. 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII , якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч.1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Колегія суддів з урахуванням правової позиції викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 доходить висновку, що з 23 січня 2020 року (з моменту прийняття цього рішення Конституційним Судом України) існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п"б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII та п.2 ч.2 ст. 114 Закону №2148-VІІІ. Колегія суддів акцентує увагу, що вищевказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років за п."б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, та 55 років за ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ. Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції враховує принцип адміністративного судочинства верховенство права, відповідно до якого, згідно ч.1 ст. 6 КАС України саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ). Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці ЄСПЛ. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Враховуючи практику ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема п."б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, та п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для особи підхід. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у даному адміністративному провадженні перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, зокрема п."б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, відповідно до якого на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про безпідставність твердження відповідача про виникнення права позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 після досягнення нею віку 45 років. Крім того, згідно п.10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку №637. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Відповідно до п.п.23, 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів. З матеріалів справи вбачається, зокрема, з копії трудової книжки позивача та копії довідок про підтвердження наявного трудового стажу за Списком №1 для призначення пенсії, ОСОБА_1 працювала в Комунальній лікувально-профілактичній установі Донецьке обласне клінічне територіальне медичне об`єднання на посаді сестрою медичною хірургічного відділу з 13 серпня 2007 року; переведена з 01 квітня 2012 року рентгенлаборантом відділу комп`ютерної та магнітно-резонансної томографії. За період роботи з 01 квітня 2012 року до 16 жовтня 2014 року. Знаходилась повний робочий день у зоні іонізуючого випромінювання, за професією, посадою: у відділі комп`ютерної та магнітно-резонансної томографії ренгенталаборанта. З 10 грудня 2015 року по 22 вересня 2020 року позивач працювала в ДУ "Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМНУ" на посаді ренгенлаборанта рентгенхірургічного відділення, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками та записами в трудовій книжці позивача. Крім того, позивач працювала з 01 жовтня 2020 року по 07 жовтня 2020 року в ТОВ "Центр медицини" на посаді рентгенлаборанта. З 15 жовтня 2020 року позивач працювала в ТОВ "Медікон" на посаді рентгенлаборанта, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача. Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, передбачено, що не рідше одного разу на 5 років проводиться атестація безпосередньо робочих місць, які є на підприємстві, в установі чи організації з метою, у тому числі, врегулювання відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на пільгове пенсійне забезпечення працівників. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 45 років. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи, зокрема, трудовою книжкою, підтверджено те, що позивач працювала за професією, робота на якій дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в м. Києві витрат по сплаті судового збору з посиланням на Закон №2262-ХІІ, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальною правовою нормою і тому підлягає застосуванню. Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 04 квітня 2023 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.