Постанова Київський апеляційний суд № 757/46554/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/46554/21-ц Головуючий у 1 інстанції: Хайнацький Є.С. провадження №22-ц/824/3297/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 03 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про визнання договору частково недійсним, - в с т а н о в и в : У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «ФК «Фінілон» з позовом про визнання договору частково недійсним. У листопаді 2022 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи № 199/3152/20. Клопотання обґрунтовував тим, що правовідносини у цивільній справі №757/46554/21-ц є подібними та знаходяться у безпосередньому взаємозв`язку з юридичними фактами та обставинами, які будуть остаточно встановлені під час розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду рішення у цивільній справі №199/3152/20 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Бардаченко Володимир Володимирович, до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення трьох відсотків річних та пені. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 з посиланням на порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаргу обґрунтовує тим, що Печерський районний суд міста Києва при постановленні оскаржуваної ухвали не в повній мірі дослідив усі обставини справи №199/3152/20, №757/46554/21 та не перевірив правильність доводів відповідача, зазначених у клопотанні про зупинення провадження у справі на підставі п.10 ч.1 ст. 252 ЦПК України. Більше того, відповідачем у вказаному клопотанні не зазначено, чому фактичні обставини у справі №757/46554/21 та №199/3152/20 є подібними та навіть аналогічними, окрім наведення загальних формулювань «склад учасників відносин, зміст правовідносин, предмет спору та розгляду, аргументованість Банку у процесі, встановлення та перевірка судами фактичних обставин відносно переведення боргу коштів». В ухвалі Печерського районного суд міста Києва від 02.11.2022 року у справі №757/46554/21 суд так само обмежився загальними формулюваннями. На думку позивача, суд не в повній мірі дослідив усі обставини справи та постановив ухвалу, якою безпідставно зупинив провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», про визнання договору частково недійсним. Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено, що до Касаційного цивільного суду у справі №199/3152/20 АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з наведенням ґрунтовного підтвердження того, що судами України по різному надається правова оцінка Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року з застосуванням одних і тих самих норм матеріального права та судами наводяться взаємовиключні висновки (договір нікчемний/оспорюваний). Отже, підставою передачі справи стало те, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у справах з подібними правовідносинами за відсутності однозначної позиції щодо визнання нікчемними «мовчазних» змін до письмового договору банківського вкладу. Вважають за доцільне звернути увагу суду апеляційної інстанції на зміст ухвали колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №199/3152/20, якою постановлено передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення трьох відсотків річних та пені за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року. У вказаному судовому рішенні Верховного Суду, яке стало підставою для прийняття оскаржуваної ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2022 року у справі №757/46554/21-ц вказано, що застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19) спосіб визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб - споживачів банківських послуг. У мотивувальній частині вказаної вище ухвали у справі №199/3152/20 зазначено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження №14- 64цс19), а також у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. (У вказаній постанові у справі №761/26293/16-ц Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Вказує, що в ухвалі колегії судців Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №199/3152/20 зазначено: що стосується клопотання АТ КБ «ПриватБанк», яке було надіслане до Верховного Суду після подання банком касаційної скарги, про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення питання щодо можливості визнання/встановлення судом факту нікчемності правочину (в даному випадку - договору про переведення боргу), коли на рівні закону відсутня пряма вказівка про таку нікчемність, то з огляду на передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з інших наведених вище підстав колегія судців Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з того, що зазначені в касаційній скарзі доводи заявника щодо вказаного питання застосування норм матеріального права мають бути оцінені судом касаційної інстанції при вирішенні цієї справи по суті. Вказане свідчить про те, що виключною правовою потребою є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про повернення грошових коштів, розміщених за договорами банківського вкладу, щодо нарахування пені за несвоєчасне повернення цих грошових коштів вкладнику (клієнту), а не визнання/встановлення судом факту нікчемності правочину. Вважає, що правовідносини у справі №757/46554/21-ц та №199/3152/20 не є подібними, оскільки відрізняються предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судом фактичні обставини справи. Як наслідок, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2022 року у справі №757/46554/21-ц неправомірно зупинено провадження у вказаній справі. Той факт, що судом касаційної інстанції у справі №199/3152/20 буде, зокрема, розглянуто питання щодо можливості визнання/встановлення судом факту нікчемності правочину відповідно до фактичних обставин справи, не може слугувати підтвердженням того, що розгляд справи №757/46554/21-ц неможливий, оскільки суду надані усі докази, які дозволяють оцінити обставини, які є предметом розгляду. Отже, суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що існуючий спір можна вирішити на підставі наявних у справі доказів. Правовідносини у справі №757/46554/21-ц та №199/3152/20 не є подібними, оскільки відрізняються: предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судом фактичні обставини справи. Передача справи №199/3152/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду пов`язана з необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про повернення грошових коштів, розміщених за договорами банківського вкладу, щодо нарахування пені за несвоєчасне повернення цих грошових коштів вкладнику (клієнту), а не визнання/встановлення судом факту нікчемності правочину (як помилково визначив суд першої інстанції). Таким чином, на думку сторони позивача, провадження у справі № 757/46554/21-ц зупинено неправомірно і всупереч ст.252 ЦПК України. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з вимогами ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. За ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі (п.14 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у справі №199/3152/20 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Бардаченко В.В., до АТ КБ «Приватбанк», про стягнення трьох відсотків річних та пені, що знаходиться на перегляді судом касаційної інстанції та правовідносини у даній цивільній справі є подібними. Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з вимогами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства,- до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. За п.5 ч.1 ст.253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу,- до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли у іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі. Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення у цій справі має значення для цивільної справи, яка розглядається, а неможливість її розгляду до вирішення іншої справи. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 62 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є Конституційної гарантією (ст.129 Конституції України), що передбачено ст.12 ЦПК України. На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За приписами ст.210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Відповідно до висновків, зазначених у постанові Верховного Суду України №6-1957цс16 від 01 лютого 2017 року, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з`ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі №357/10397/19 (провадження №61-5752сво21) вказано, що: «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом з тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду». Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа ТОВ «ФК «Фінілон», з позовом про визнання договору частково недійсним. Вимоги обґрунтовувала тим, що АТ КБ «ПриватБанк» було переведено борг за депозитним договором №SAMDN25000735520316 від 29 травня 2013 року з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», проте ОСОБА_2 згоди на таке переведення не надавала та не надає, тому вважає, що в силу ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України спірний договір є недійсним. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції зазначав, що правовідносини у справі №199/3152/20 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Бардаченко В.В., до АТ КБ «Приватбанк», про стягнення трьох відсотків річних та пені, що знаходиться на перегляді судом касаційної інстанції та правовідносини у даній цивільній справі є подібними. Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що правовідносини у справі №757/46554/21-ц та №199/3152/20 не є подібними, оскільки відрізняються предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи. Апеляційний суд вважає, що заслуговують також на увагу доводи апелянта про те, що передача справи №199/3152/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду пов`язана з необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про повернення грошових коштів, розміщених за договорами банківського вкладу, щодо нарахування пені за несвоєчасне повернення цих грошових коштів вкладнику (клієнту), а не визнання/встановлення судом факту нікчемності правочину (як помилково визначив суд першої інстанції). Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зупинення провадження у справі, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.379 ЦПК України, оскільки перешкоджає подальшому провадженню, і постановлена з порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 , скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року про зупинення провадження у справі та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року про зупинення провадження у справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: