Ухвала КГС ВС № 907/310/22

УХВАЛА 05 квітня 2023 року м. Київ cправа № 907/310/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Селіваненка В. ПБ., розглянувши матеріали касаційної скарги Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» (далі - ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія», скаржник) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, прийняту за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, прийняту за результатами апеляційного перегляду на додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22 за позовом Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» до Державного підприємства спеціального зв`язку про стягнення 669 182, 46 грн, ВСТАНОВИВ: Повне товариство «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» 18.03.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 зі справи №907/310/22 в силі, а також скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 та залишити додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 зі справи №907/310/22 в силі. Крім того скаржник у прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на подання касаційної скарги. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №907/310/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненко В. П. Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22 позов задоволено та стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку (далі - Підприємство) на користь ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» 669 182, 46 грн компенсації суми оголошеної вартості втраченого цінного відправлення та 10 037, 74 грн в повернення сплаченого судового збору. Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано зобов`язання з доставки одержувачу цінного відправлення №746 від 23.02.2022, надане виконавцю за договором на послуги спеціального зв`язку за №17 від 03.03.2010 відповідно до реєстру №1 від 23.02.2022 та акту на виконання послуг спецзв`язку за 23.02.2022 по причині його крадіжки з виробничого приміщення виконавця (відповідача) невстановленими особами, за фактом якої органами досудового розслідування 09.03.2022 зареєстроване кримінальне провадження №12022100170000053, в якому відповідач визнаний потерпілим, відповідно до частини першої статті 55 Кримінального процесуального кодексу України (лист територіального управління ДБР, розташоване у м. Києві від 05.07.2022). При цьому, судом вказано, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності надзвичайних і невідворотних обставин, яким виконавець не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Отже, визначення розміру збитків вартістю втраченого цінного відправлення повністю відповідає абзацу 2 частини першої статті 225 Господарського кодексу України. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» до Підприємства про стягнення 669 182, 46 грн. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції покладено на позивача та стягнуто з ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» на користь Підприємства 15 056, 61 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що обумовлена пунктом 4.1 договору на послуги спеціального зв`язку за №17 від 03.03.2010 відповідальність передбачена за повну втрату цінного відправлення, однак, як встановлено матеріалами та обставинами справи, цінне відправлення, про яке зазначає позивач, не було втрачено Підприємством, його було викрадено невстановленими особами, в результаті незаконного проникнення до виробничої будівлі відповідача. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням скаржника, що вина, як підстава відповідальності за порушення господарського зобов`язання, в діях виконавця (відповідача) відсутня. Отже, з врахуванням обставин та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції встановив відсутність вини відповідача у невиконанні умов договору, а відтак й відмовив у задоволенні позовних вимог . Додатковим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22 стягнуто з Підприємства на користь ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» 10 000, 00 грн витрат на правничу допомогу. В решті вимог відмовлено. Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції вважав обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 10 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу відповідно до звіту від 30.08.2022 в якості компенсації за надані адвокатом Бойко Б.Б. позивачу послуги професійної правничої допомоги. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви позивача від 30.08.2022 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу. Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 в даній справі та прийнято нове рішення про відмову в позові, то відповідно і додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області 09.09.2022 в даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача від 30.08.2022 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України. Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним. За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у справі №907/310/22 є стягнення 669 182, 46 грн вартості втраченого цінного відправлення за неналежне виконання відповідачем умов договору на послуги спеціального зв`язку №17 від 03.03.2010, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2022 рік - 1 240 500, 00 грн). Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія», обґрунтовуючи право на касаційне оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22, наводить випадки з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у поданій касаційній скарзі вважає, що: - фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики полягає в тому, що обставини даної справи стосуються пов`язування причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні і поведінкою сторони договору яка обґрунтовує дану подію як причину своєї бездіяльності, зупинку роботи, не забезпечення схоронення матеріальних цінностей, що перебували у відповідача та повинні були бути доставлені в Державну скарбницю. Розгляд даного питання матиме вирішальне значення при вирішенні спорів з ідентичними обставинами, які ще перебувають на розгляді судів нижчих інстанцій та дозволить усім учасникам подібних правовідносин розраховувати на правову визначеність. У скарзі перераховані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, яким суперечить оскаржувана постанова апеляційного суду. Також слід звернути увагу на те, що обставини які мають місце в даних правовідносинах стосуються події (військової агресії рф), яким Верховним Судом ще не була надана належна оцінка і відповідні висновки на даний час відсутні. Суд касаційної інстанції повинен дійти до нових висновків з врахуванням обставин бойових дій, обстрілів, паніки населення та простих працівників і їх безпосередній вплив на поведінку сторони договору, яка посилається на це як форс-мажорну обставину; - що стосується значного суспільного інтересу, скаржник звертає увагу на те, що збитків пов`язаних невиконанням зобов`язань відповідача зазнало не лише ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія», а цілий ряд інших клієнтів Підприємства, матеріальні збитки яких в сукупності можуть становити десятки мільйонів гривень. Відповідач у своєму відзиві вказує, що Підприємство надало вичерпну інформацію органу досудового розслідування про відправлення, зміст яких було викрадено, найменування відправників зазначає у листі слідчому ТУ ДБР від 19.04.2022 №11-02/389. Скаржник зазначає, що всі ці відправники, які зазнали збитків через невиконання Підприємством своїх обов`язків не зможуть відшкодувати завдану їм шкоду, що буде зумовлено набуттям законної сили - незаконної оскаржуваної постанови апеляційного суду. ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу для оскарження спірної постанови апеляційного суду зі справи, зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що полягає у незастосуванні статей 906, 924 Цивільного кодексу України, статей 216- 218, 224- 226 Господарського кодексу України та з застосуванням положень статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», яка не підлягала до застосування у спірних правовідносинах, та не врахував висновків Верховного Суду викладених у постановах від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 щодо звільнення сторони від відповідальності в силу форс-мажорних обставин. Скаржник також визначає й підставу для оскарження судового рішення передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України, що охоплюється її пунктом 4, та зазначає на порушенні норм процесуального права статті 269 ГПК України, про те, що суд апеляційної інстанції прийняв від відповідача додаткові докази, які ще не існували на час прийняття рішення суду першої інстанції від 25.08.2022 та прийняття на основі таких, очевидно недопустимих доказів оскаржувану постанову в цій справі (відсутність існування листа Шевченківського управління поліції ГУ НПУ у м. Києві від 31.08.2022 №9728/125/56-22, запиту відповідача від 31.08.2022 №02-04/1084, листа Виробничого підрозділу Вокзал станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська кампанія» АТ «Українська залізниця» від 14.09.2022 №939, листа ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві від 16.09.2022 №7101-4146/7109, сертифіката Київської торгово-промислової палати від 12.10.2022№3000-22-1096). Щодо постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22 скаржник у касаційній скарзі з посиланням на статті 123, частину першу, другу статті 126 та частину четверту статті 129 ГПК України зазначив, що у випадку скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22, то відповідно і додаткове рішення повинно бути залишено в силі. Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20. Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника. Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям. Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі щодо оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22 має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22 фактично зводяться до незгоди позивача з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Верховний Суд окремо відзначає, що як свідчить зміст судових рішень, які містяться в ЄДРСР, убачається, що позивач вважає, що йому завдана шкода у зв`язку з викраденням цінного відправлення, що сталося до 24.02.2022 і ним подана позовна заява у зв`язку з неналежним, на його думку, виконанням обов`язку відповідача, щодо збереження листів, що сталися до війни, а тому покликання скаржника на фундаментальність у зв`язку зі збройною агресією є іншою фактичною підставою позову (як позадоговірне), а відтак відхиляється судом Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі щодо оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що в силу статті 300 ГПК України не є компетенцією Суду, як «суду права». А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані. Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача з огляду на заявлений ним предмет та підстави позову, яким він аргументував підстави щодо позову, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції. Таким чином, подана касаційна скарга на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22 не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ. Водночас касаційна скарга на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22 взагалі не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ. Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20. Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями апеляційного суду не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження судів щодо розгляду справи. Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваної постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22, а також постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22, не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції. Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя. Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПТ «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №907/310/22 якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2022 у справі №907/310/22 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 якою скасовано додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2022 у справі №907/310/22, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Водночас до Верховного Суду від Підприємства надійшли заперечення про відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» на постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №907/310/22, відповідно до яких просить відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №907/310/22 за позовом Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» до Державного підприємства спеціального зв`язку про стягнення 669 182, 46 грн. Ураховуючи вище вказане в цій ухвалі, доводи та заперечення на відкриття касаційного провадження вказані у запереченнях приймаються в тій частині в якій відповідають вище викладеним міркуванням. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Повного товариства «Міський ломбард Зеньковець С.М. і компанія» на постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №907/310/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя В. Селіваненко