Постанова Полтавський апеляційний суд № 545/2303/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/2303/21 Номер провадження 22-ц/814/2239/23Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л. І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Чумак О. В. за участю секретаря: Ракович Д. Г., Гречка Є. В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2022 року у складі судді Стрюк Л. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна сумісною власністю та його поділ, в с т а н о в и в: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати спільною сумісною власністю сторін житловий будинок з надвірними побудовами та приватизованою земельною ділянкою за адрескою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1/2 частину даного житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 1997 року він проживав із відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання вони вели спільний побут, мали спільний бюджет та були пов`язані взаємними правами та обов`язками. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 , а тому для забезпечення побутових потреб родини було прийнято рішення про необхідність придбання житлового будинку. Вказував, що після народження сина відповідачка не мала змоги працювати, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а тому він своєю працею заробляв кошти для утримання родини, частину з яких заощаджував з метою придбати житловий будинок у с. Микільське, Полтавського району, Полтавської області. 12 травня 2000 року у період проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за договором купівлі-продажу АВК № 010983 вони придбали житловий будинок з надвірними побудовами та приватизованою земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів, отриманих сторонами спільною працею, в сумі 12 416 грн. На час оформлення договору він надав згоду на те, щоб оформленням усіх документів стосовно придбання нерухомості для родини займалася ОСОБА_2 . Зазначав, що після купівлі будинку їх родина у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 постійно проживала у вказаному будинку. 09 грудня 2003 року вони з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, а 25 лютого 2015 року вказаний шлюб був розірваний заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області. З часу придбання будинку і до моменту звернення до суду з позовом він постійно проживав у спірному будинку, обслуговував будинок та господарські будівлі і споруди, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, сплачував комунальні платежі, ніс витрати по проведенню поточного та капітального ремонту будинку, модернізації та реконструкції інженерних мереж будинку, забезпечував благоустрій прилеглої території. З 2014 року відповідач ОСОБА_2 залишила родину і тривалий час перебувала в Італійській Республіці, а їх син за її відсутності проживав разом з ним у спірному будинку. У зв`язку з тим, що зазначене майно було набуто сторонами внаслідок спільної праці за спільні кошти, вважає спірний будинок об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому його частка, виходячи з принципу рівності часток, становить 1/2. 07 липня 2021 року він отримав лист від представника ОСОБА_2 про те, що його право власності на житловий будинок заперечується і відповідач має намір виселити його з будинку, який є об`єктом їх спільної сумісної власності. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що беручи до уваги факт спільного постійного мешкання з відповідачем з 1996 року, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, а також ту обставину, що спірне майно було придбано внаслідок спільної праці, вказаний будинок є об`єктом спільної сумісної власності. Вказує, що матеріали справи містять беззаперечні докази того, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, які не взяті судом до уваги, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дробаха А. Е. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено та не заперечується сторонами, що з 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , про що в Книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний запис № 7, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане виконкомом Митченківської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області 01.08.1998 (а. с. 15). Згідно з договором купівлі-продажу від 12.05.2000 серії АВК № 010983, який посвідчений державним нотаріусом Полтавської районної державної нотаріальної контори Замулко Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 428, ОСОБА_4 придбала житловий будинок з надвірними побудовами та приватизовану земельну ділянку розміром 0,11 га, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 6-7). На підставі вказаного договору 24.05.2000 у Полтавському МБТІ за ОСОБА_4 зареєстровано право особистої власності на даний житловий будинок з господарським будівлями, про що вчинено запис в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 93 та 20.12.2017 державним реєстратором КП «Реєстратор» Полтавської обласної ради зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324083901:01:001:0473 площею 0,1128 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.05.2018 за № 122760678 та від 27.12.2017 за № 109182233 (а. с. 163, 164). 09 грудня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у виконкомі Микільської сільської ради Полтавського району, про що вчинено актовий запис № 10 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 19). Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2015 року шлюб між сторонами було розірвано (а. с. 20-21). За інформацією Терешківської сільської ради № 2286 від 12.07.2021 згідно земельно-кадастрової книги Терешківської сільської ради (колишньої Микільської) за гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рахується земельна ділянка загальною площею 1,1128 га, з них: для ведення особистого селянського господарства - 1,0000 га в с. Микільське та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,1128 га в АДРЕСА_1 (а. с. 16). Згідно із довідками Терешківської сільської ради № 2287 та № 2288 від 12.07.2021 ОСОБА_1 з 26.10.1998 по 25.02.2004 був зареєстрований в АДРЕСА_2 у домоволодінні сім`ї ОСОБА_5 , разом із ним за цією адресою були зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які 19.12.2000 вибули в АДРЕСА_1 ; із 25.02.2004 по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 , у домоволодінні ОСОБА_2 (а. с. 17). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на час придбання спірного будинку, у травні 2000 року, діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України, норми якого не передбачали виникнення права спільної сумісної власності на майно за фактом його придбання у період спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу. Такі норми були введені Сімейним кодексом України, що набрав чинності 01 січня 2004 року, яким визначено поняття сім`ї (стаття 3 СК) та поширено режим права спільної сумісної власності подружжя, встановлений главою 8 цього Кодексу, на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (стаття 74 СК). Оскільки Кодекс про шлюб та сім`ю такого поняття не мав та аналогічних норм не містив, норми Сімейного кодексу України (стаття 74) не застосовуються щодо відносин фактичного подружжя до 1 січня 2004 року. Тобто майно можна визнати спільною сумісною власністю фактичного подружжя лише при умові, що таке майно було набуте після 1 січня 2004 року. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24.01.2020 року у справі № 546/912/16-ц. Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність», що діяв на час придбання відповідачем спірного будинку, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09. 2015 року у справі № 6-1026цс15). Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); мета придбання. За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, що переглядається, тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності на майно, придбане внаслідок спільної праці або спільних доходів членів сім`ї, покладається на позивача, який заявляє такі вимоги, оскільки презумпція права спільної сумісної власності подружжя на набуте за час шлюбу майно на спірні правовідносини не поширюється. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що спірний житловий будинок, який придбаний відповідачем 12.05.2000, є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки у травні 2000 року він був членом сім`ї ОСОБА_7 у розумінні приписів статей 6, 12, 13, 22, 95, 96 КпШС УРСР, а майно придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, у підтвердження чого він вказував на наявність у нього постійного місця роботи та заробітку, а також на показання свідків щодо факту їх спільного проживання з відповідачем. Проте надані позивачем докази не можна визнати належними, допустимими та достатніми для висновку про придбання житлового будинку з надвірними побудовами та земельної ділянки площею 0,11 га для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1 та області за спільні кошти сторін. Довідка про дохід позивача, одержаний у ПАТ «Будівельне управління № 9 «Полтаванафтогазбуд» за період з 05.11.1998 по 22.03.2001 у розмірі 4 529,10 грн, розрахункові листи за 2010 рік в сумі 4 960,97 грн та за 2011 рік у сумі 2 431,41 грн, а також довідка про роботу ОСОБА_1 у цьому товаристві з 05.11.1998 по 16.03.2011 (а. с. 22-25), самі по собі не свідчать, що вказані кошти були внесені позивачем у спільний бюджет сторін та були спрямовані для набуття спірного нерухомого майна, оскільки саме об`єднання спільних або особистих доходів членів сім`ї з метою придбання спільного майна, має правове значення по справі. Інші докази, у тому числі показання свідків, не підтверджують заявлених позивачем вимог. Лише факт його спільного проживання з відповідачкою та народження у них дитини, а також реконструкція системи газопостачання, перевірки вентиляційний каналів та встановлення засобів вимірювальної техніки АТ «Полтавагаз» у 2021 році, а також будь-які витрати, понесені на обслуговування та утримання житлового будинку, у якому позивач проживає та зареєстрований з 25.02.2004 як член сім`ї власника будинку вже після укладення шлюбу з ОСОБА_7 , не вказує на спільність дій сторін щодо придбання будинку у спільну власність. Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірного житлового будинку внаслідок праці позивача та вкладення ним коштів по справі не надано, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у визнанні майна спільною сумісною власністю сторін та його поділу колегією суддів апеляційного суду не вбачається. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, посилання на обставини, що становлять предмет доказування у справі, та докази, що їх підтверджують, не містять, а тому апеляційна скарга позивача залишається апеляційним судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Чумак