Постанова Полтавський апеляційний суд № 630/12/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 630/12/20 Номер провадження 22-ц/814/1109/23Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Лобов О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником адвокатом Тучковим Геннадієм Івановичем, на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 червня 2021 року, постановлене суддею Аркатовою К.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, в с т а н о в и в: 02.01.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_2 на його користь заборгованість у розмірі 151 130,34 грн. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 13.09.2011 між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, зареєстрований державним нотаріусом Другої ДНК Харківського району Харківської області за реєстровим №1-192, за умов якого він позичив ОСОБА_3 96 000,00 грн. 16.12.2011 державним нотаріусом Другої ДНК Харківського району Харківської області Омельницькою Н.В. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 невиплачених в строк за період із 13.09.2011 по 13.11.2011 на підставі договору позики від 13.09.2011 грошових коштів у сумі 96 000,00 грн. Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 24.03.2015 (справа №630/81/15-ц) із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики у загальному розмірі 55 130,34 грн., із яких: 24 586,55 грн. заборгованість за тілом позики, 9 334,36 грн. - 3% річних за час прострочення зобов`язання та 21 209,43 грн. пеня. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та 30.10.2015 із заявою про прийняття спадщини після його смерті до Державного нотаріуса Харківської районної ДНК Харківської області у м.Люботин Харківської області звернулась ОСОБА_2 , дочка спадкодавця. 03.05.2019 та 22.08.2019 він звертався до нотаріуса із претензіями за позикою до спадкоємців ОСОБА_3 , які були долучені до спадкової справи та доведені до відома спадкоємця ОСОБА_2 . У позасудовому порядку відповідачем, як спадкоємцем позичальника, залишаються не виконаними, тоді як станом на дату смерті ОСОБА_3 утворилась заборгованість за позикою в розмірі 96 000,00 грн. та згідно рішення суду у справі №630/81/15-ц - 55 130,34 грн., а всього151 130,34 грн., які просить стягнути із відповідача. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 15.06.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано неможливістю стягнення заборгованості зі спадкоємця суми боргу, яка стягнута зі спадкодавця на підставі рішення суду та виконавчого напису, а тому відсутніми є підстави для захисту прав позивача у обраний ним спосіб. Позивач, в інтересах якого діє адвокат Тучков Г.І., оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Із підстав, раніше викладених у позовній заяві, доводить належність обраного ним способу захисту порушеного права. Зазначає, що постанову про закриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа він, позивач, не отримував, та вже під час розгляду справи судом йому стало відомо від Міськрайонного ВДВС про закриття ВП №46601085 відносно боржника ОСОБА_3 за п.3 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». Наголошує, що так і не отримав від позичальника ні суму основного боргу, ні заборгованості згідно рішення суду, а тому в порядку ст.1282 ЦК України, заявляє їх до стягнення із відповідача, як спадкоємця ОСОБА_3 . Вважає, що помилково поза увагою суду першої інстанції залишилися відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, щодо наявності зареєстрованого за ОСОБА_3 станом на 19.04.2019 нерухомого майна, вартість яких відповідає сумі боргу. Просить врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у справі №587/381/15-ц від 04.02.2021, за змістом якої предметом доказування у справі про стягнення заборгованості померлого зі спадкоємців необхідним є з`ясування коло спадкоємців, встановлення належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо-визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.08.2021 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником адвокатом Тучковим Г.І., на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15.06.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 10.09.2021. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.09.2022 прийнято справу до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в порядку ч.ч.11,13 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч.2 ст.371 цього Кодексу, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.09.2011 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений державним нотаріусом Другої ДНК Харківського району Харківської області за реєстровим №1-192, за умов якого позивачем надано ОСОБА_3 у позику 96 000,00 грн. строком до 13.11.2011./а.с.4-5/ 16.12.2011 державним нотаріусом Другої ДНК Харківського району Харківської області Омельницькою Н.В. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 невиплачених в строк за період із 13.09.2011 по 13.11.2011 на підставі договору позики від 13.09.2011 грошових коштів у сумі 96 000,00 грн./а.с.62/ Постановою державного виконавця ВДВС Люботинського МУЮ Харківської області від 24.02.2012 відкрито ВП №31417012 із примусового виконання виконавчого напису від 16.12.2011 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 96 000,00 грн./а.с.63/ Заочним рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 24.03.2015 (630/81/15-ц) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 24 586,55 грн., 3% річних за час прострочення зобов`язання у розмірі 9 334,36 грн. та 21 209,43 грн. пені, а всього 55 130,34 грн./а.с.6/ ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини до Другої ДНК Харківського району Харківської області звернулася його дочка ОСОБА_2 , заведено спадкову справу №342/2015./а.с.47/. Згідно листа державного нотаріуса Харківської районної ДНК Харківської області від 27.08.2019 №374/02-14/11, претензію ОСОБА_1 прийнято та зареєстровано у книзі обліку і реєстрації спадкових справ 27.08.2019 за №193, долучено до спадкової справи, спадкоємців повідомлено про зміст претензії./а.с.7/ Згідно листа Міськрайонного ВДВС по Харківському району та місту Люботину Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 09.06.2021 №22160, за даними АСВП встановлено, що на примусовому виконанні відділу перебувало ВП №46601085 за яким боржником є ОСОБА_3 , провадження за яким завершено 29.09.2015за п.3 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження»./а.с.85/ Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що за наявності виконавчого напису про стягнення суми боргу за договором позики, за яким відкрито виконавче провадження, та рішення суду про стягнення заборгованості по пені, інфляційних витрат та 3% річних, належним способом захисту прав позивача буде заміна сторони у виконавчому провадженні її правонаступником. За таких обставин, районний суд дійшов висновку про неможливість стягнення заборгованості зі спадкоємця суми боргу, яка стягнута зі спадкодавця на підставі рішення суду та виконавчого напису, а тому визнав відсутніми підстави для захисту прав позивача в обраний останнім спосіб. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Главою 71 ЦК України регламентовано питання «Позика. Кредит. Банківський вклад». За змістом ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, а саме: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У цій справі позивачем реалізоване право вимоги до позичальника за тілом позики, про що 16.12.2011 видано виконавчий напис, та в порядку ст.625 ЦК України згідно рішенням суду від 24.03.2015 (справа №630/81/15-ц). Відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень за вказаними виконавчими документами в Автоматизованій системі виконавчого провадження /https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors/ відсутні, а тому висновки суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача буде заміна сторони у виконавчому провадженні її правонаступником є помилковими. По суті вимог позову, колегія суддів приймає до уваги наступне. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Так, за змістом частини третьої статті 1281 цього Кодексу, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Натомість тлумачення статті 1281 ЦК свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, правовідносини, що виникли між позикодавцем та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України. Для правильного вирішення таких справ необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК Україникредитор позбавляється права вимоги;коло спадкоємців, які прийняли спадщину;при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. У цій справі до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.1281 ЦК України в редакції від 01.04.2016, яка була дійсною на момент смерті позичальника ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та за змістом якої, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Обраховуючи строк вимоги, колегія суддів приймає до уваги, що позикодавцем реалізовано право вимоги до боржника, за наслідками якого постановою державного виконавця від 29.09.2015 за п.3 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження, у зв`язку зі смертю боржника. Натомість відповідний позов до спадкоємця позичальника заявлено 02.01.2020. Отже за правилами ч.3 ст.1281 ЦК України, в редакції Закону від 01.04.2016, позикодавець мав право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги, який сплив 30.09.2016. Цей строк є присічним, що згідно з ч.4 ст.1281 ЦК України позбавляє позикодавця права вимоги до відповідача. Аналогічні правові висновки також містяться в Постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року, у справі № 6-2962цс16, в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року № 6-33цс15 та в постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2018 року № 14-53цс18. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки зводяться до обґрунтування підстав стягнення боргу зі спадкоємця позичальника. Проте реалізація такого права мала відбуватися протягом одного року від настання строку вимоги, а тому втративши право вимоги згідно ч.4 ст.1281 ЦК України, обґрунтованість такого позову та належність відповідача не мають значення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків та зводяться до їх заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.п.3.4 ч.1 ст.376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником адвокатом Тучковим Геннадієм Івановичем, - задовольнити частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 червня 2021 року-змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04.04.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.А. Лобов