Ухвала ККС ВС № 593/1773/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2023 року м. Київ справа № 593/1773/21 провадження № 51-2053ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 2861 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 2861 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років. Як встановив суд у вироку, 08 листопада 2021 року приблизно о 19 год 15 хв ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, тобто в порушення вимог абз. 1, 2 ч. 5 ст. 14 та абз. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року та п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху, керуючи автомобілем «Skoda Yeti», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою М-30 «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине» у напрямку м. Бережани, на КМ 100+45 вказаної дороги, навпроти будинку № 22 на вул. Бережанській с. Шибалин Бережанської ТГ, порушуючи п. 1.1 Розділу 34 Дорожня розмітка, яку заборонено перетинати, п. 2.3 «б», «д», ч. 1, 1.10, п. 10.1, п. 11.3, п. 12.1 ПДР проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не обрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не врахувавши дорожньої обстановки та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом виїхав на смугу зустрічного руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод для інших учасників руху, не надав переваги водію зустрічного напрямку - ОСОБА_6 , який рухався на автомобілі «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_2 , та допустив з указаним автомобілем зіткнення. У результаті дорожньо-транспортної пригоди в автомобілі «Daewoo Lanos» загинули водій ОСОБА_6 та пасажирка ОСОБА_7 , ще один пасажир - малолітній ОСОБА_8 , отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 27 грудня 2022 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_4 та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року в частині призначеного покарання, призначити його підзахисному покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 2861 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, касатор стверджує, що суди попередніх інстанцій під час розгляду питання щодо визначення ОСОБА_4 строку покарання неналежним чином врахували, що засуджений: визнав свою вину як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду щиро розкаявся й активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення; визнав повністю заявлений потерпілими цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди та частково її відшкодував; перебував у стані сильної емоційної напруги, оскільки переживав за долю свого однорічного сина, якого мати без відома засудженого завезла в м. Бережани; раніше не притягався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має міцні соціальні зв`язки. Також захисник зазначає про безпідставне посилання апеляційного суду на перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння відповідно до ч. 4 ст. 67 КК, оскільки така обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, за вчинення якого засуджено ОСОБА_4 . Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 2861 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Стосовно тверджень касатора про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженоговнаслідок суворості, то вони, на переконання колегії суддів Верховного Суду, не є слушними з огляду на таке. Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами. Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства. Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував: суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, який має на утриманні двох малолітніх дітей, та раніше не судимий. Крім того, судом першої інстанції визнання вини засудженого у вчиненому кримінальному правопорушення та його дії з відшкодування шкоди визнано обставинами, які пом`якшують покарання. Урахувавши вказані обставини, позиції потерпілих, відомості про особу засудженого, а також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років. Доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, аналогічні доводам, викладеним ним у касаційній скарзі. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив викладені у апеляційній скарзі посилання й доводи щодо наявності підстав для пом`якшення основного покарання. Аргументуючи своє рішення у цій частині, суд апеляційної інстанції зауважив, що наведені ним у скарзі обставини були враховані місцевим судом під час призначення ОСОБА_4 покарання, проте вони не дають підстав для його пом`якшення з огляду на те, що засуджений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (2,77 ‰ алкоголю в крові), сів за кермо транспортного засобу, грубо порушив Правила дорожнього руху, виїхавши на зустрічну смугу руху, та допустив непоправні наслідки - смерть двох молодих осіб, та спричинив тілесні ушкодження малолітній особі, яка залишилася без батьків. Крім того, Верховний Суд зауважує, що апеляційний суд у своєму рішенні не посилався на вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння як обставину, яка обтяжує покарання, а тому твердження захисника у касаційній скарзі про протилежне безпідставні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. Зазначені вище обставини, на переконання Верховного Суду, свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення засудженому покарання, зокрема у виді позбавлення волі на рівні середнього розміру строку основного покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 2861 КК. Саме таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення. Ураховуючи викладене вище, не є слушними твердження захисника у касаційній скарзі, які фактично зводяться до того, що зазначені ним обставини, які враховані судами попередніх інстанцій, є достатніми для призначення покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 2861 КК. Також суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу касатора, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Водночас доводи захисника ОСОБА_5 , з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, непоправність наслідків у виді смерті двох осіб та спричинення потерпілому ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підвищену суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, на переконання Суду, не свідчать про істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим протиправним діянням, як і не свідчать про наявність правових підстав для пом`якшення ОСОБА_4 основного покарання. За таких обставин, у цьому провадженні не вбачається підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість. Таким чином, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_5 доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів захисника, немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3