Постанова ККС ВС № 127/15572/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023 року м. Київ справа № 127/15572/21 провадження № 51-4012км22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: захисника ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01 вересня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021025040000089, про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Прокурор звернувся до місцевого суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу психіатричної допомоги із звичайним наглядом щодо ОСОБА_8 , яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, тобто таємного викрадення чужого майна (крадіжку). Згідно з ухвалою, ОСОБА_8 вчинила суспільно небезпечне діяння за обставин, установлених органом досудового розслідування, а саме 11 лютого 2021 року приблизно о 13:24, діючи таємно, шляхом вільного доступу взяла з тумби охорони в торгівельному центрі «Епіцентр К» № 2 за адресою: вул. Батозька 1-В у м. Вінниці безконтактний інфрачервоний термометр торгової марки «НТі» моделі «НТ-820 D», завдавши ТОВ «Епіцентр К» майнової шкоди в розмірі 659,41 грн. Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 01 вересня 2022 року застосував до ОСОБА_8 за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним режимом нагляду. Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, захисник ОСОБА_6 оскаржила його до апеляційного суду. Вінницький апеляційний суд ухвалою від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а ухвалу місцевого суду стосовно ОСОБА_8 - без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі ч. 4 ст. 513 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Суть доводів захисника зводиться до незгоди з постановленими щодо ОСОБА_8 судовими рішеннями в частині застосування до останньої примусових заходів медичного характеру. ОСОБА_6 вважає, що суд, безпідставно застосував до її підзахисної примусові заходи медичного характеру, оскільки на момент судового розгляду ОСОБА_8 зазнала змін у стані здоров`я, неодноразово самостійно проходила лікування у комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. О. І. Ющенка» Вінницької обласної ради, що підтверджується наявною в матеріалах провадження довідкою цієї установи та інформацією, наданою на запити суду. Стверджує, що висновок судово-психіатричного експерта № 70 не відповідає вимогам закону, оскільки він наданий не комісією лікарів, а одноособово лікарем-експертом. Наголошує на тому, що її підзахисна в судовому засіданні не відмовлялася від лікування, а лише підтвердила свою участь в проходженні курсів лікування та прийомі лікарських препаратів, які їй призначені лікарями. На переконання ОСОБА_6 , місцевий суд не звернув належної уваги на те, що орган досудового розслідування, залучивши у кримінальному провадженні законного представника матір ОСОБА_8 - ОСОБА_7 , порушив вимоги ст. 44 КПК, оскільки ОСОБА_8 у судовому порядку не була визнана недієздатною чи обмежено діздатною. Звертає увагу захисник і на неприязні стосунки між ОСОБА_8 і її законним представником - матір`ю ОСОБА_7 . Крім того, зазначає про порушення прав ОСОБА_8 через здійснення апеляційного розгляду за відсутності її підзахисної. Позиції учасників судового провадження Захисник ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. Законний представник ОСОБА_8 - ОСОБА_7 заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та просила судові рішення щодо ОСОБА_8 залишити без зміни. Прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та просив постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 судові рішення залишити без змін. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновків,що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Згідно зі ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує. Щодо доводів захисника про безпідставне застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру ОСОБА_6 стверджує, що на момент судового розгляду необхідність у застосуванні до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру відпала, оскільки протягом періоду з 10 червня 2021 року до 01 вересня 2022 року її підзахисна неодноразово самостійно проходила курси лікування, зокрема у комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», що підтверджується довідкою цієї установи від 27 вересня 2021 року №

366. Крім того, на запит суду була надана інформація, про перебування ОСОБА_8 на стаціонарних лікуваннях в січні 2022 року у відділенні № 6, в квітні 2022 року у відділенні № 2 та з 12 серпня 2022 року по день постановлення рішення місцевим судом її підзахисна лікувалася у відділенні № 2 і в судове засідання суду вона прибула з лікарні. Колегія суддів не погоджується із твердженнями захисника про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру, з огляду на таке. Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 513 КПК, визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру. Частинами 1 та 2 ст. 509 КПК передбачено, що слідчий, прокурор зобов`язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Отже, примусові заходи мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів. Згідно з ч. 4 ст. 513 КПК якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час здійснення досудового розслідування виникли сумніви, щодо того, чи не хворіє ОСОБА_8 психологічним, наркологічним захворюванням та чи перебувала остання на момент вчинення інкримінованого їй діяння в стані осудності. У зв`язку з цим, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського осуду Вінницької області від 07 травня 2021 року ОСОБА_8 направлено до Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. За наслідками проведеної судово-психіатричної експертизи складено висновок від 10 червня 2021 року № 70, згідно з яким ОСОБА_8 страждає на хронічне психічне захворювання у виді параноїдної шизофренії, у період вчинення інкримінованого діяння та на час проведення експертизи вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді примусового лікування в психіатричній лікарні із звичайним режимом нагляду. Крім того, з описової частини цього висновку було встановлено, що за даними архіву клінічної лікарні, якій доручено проведення експертизи, ОСОБА_8 з 17 серпня 2015 року неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні. В лікарню вона поступала у супроводі батьків, тікала з відділення і її туди було повернуто у нетверезому стані. Також, зазначено, що вона схильна до брехні та обману, відмовляється від ліків і вважає, що батьки намагаються отруїти її таблетками. Місцевий суд перевірив твердження захисника про те, що її підзахисна добровільно проходить лікування у психіатричній лікарні, а тому примусові заходи медичного характеру не підлягають застосуванню до неї. Суд, проаналізувавши в цій частині показання самої ОСОБА_8 , згідно з якими вона не бажає лікуватися, оскільки не вважає себе хворою, та її законного представника ОСОБА_7 про небажання її дочки проходити лікування в медичних закладах, а також дослідивши висновок експертів за результатом судово-психіатричної експертизи від 10 червня 2021 року № 70, не вбачав підстав вважати, що ОСОБА_8 добровільно проходить лікування у психіатричній лікарні й на момент судового розгляду примусові заходи медичного характеру не можуть бути застосовані до неї. При цьому підстав для закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, відповідно до ч. 4 ст. 513 КПК, суд не встановив. Ці висновки місцевого суду перевірив апеляційний суд, який визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З цим погоджується і колегія суддів. Дійсно, у матеріалах справи наявна довідка комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 27 вересня 2021 року № 366, надана захисником ОСОБА_6 в судовому засіданні 01 вересня 2022 року, згідно з якою ОСОБА_8 у період з 18 серпня по 25 вересня 2021 року знаходилася у цій лікарні на стаціонарному лікуванні. Проте, з цієї довідки не вбачається, що ОСОБА_8 видужала або внаслідок змін у стані її здоров`я не потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Також не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і твердження ОСОБА_6 про те, що обставини добровільного лікування ОСОБА_8 підтверджуються запитами суду, оскільки у справі вони відсутні. У колегії суддів немає сумнівів щодо проходження ОСОБА_8 лікування у психіатричній лікарні, однак відомостей про те, що на момент судового розгляду вона видужала, або внаслідок змін у стані її здоров`я не потребує застосування примусових заходів медичного характеру, матеріали кримінального провадження не містять. Неспроможними є доводи захисника про невідповідність висновку судово-психіатричної експертизи вимогам закону. З висновку судово-психіатричної експертизи від 10 червня 2021 року № 70 вбачається, що експертиза проводилася комісією експертів до складу якої входили провідний експерт ОСОБА_9 та експерт-доповідач ОСОБА_10 , а тому твердження захисника про те, що експертиза проведена одноособово лікарем-експертом не ґрунтується на матеріалах справи. З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисту. Щодо доводів захисника про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 44 КПК В обґрунтування вказаного порушення захисник у касаційній скарзі зазначає, що орган досудового розслідування, безпідставно залучив у справі законного представника, оскільки ОСОБА_8 в судовому порядку не була визнана недієздатною чи обмежено діздатною. У матеріалах справи є постанова дізнавача СД відділу поліції № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_11 від 11 червня 2021 року відповідно до якої залучено ОСОБА_7 до кримінального провадження як законного представника неосудної ОСОБА_8 . За вимогами ст. 44 КПК законний представник залучається до участі у процесуальній дії разом із підозрюваним чи обвинуваченим у разі, якщо повнолітню особу, яка має статус підозрюваного чи обвинуваченого, визнано у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною. Дійсно в матеріалах справи відсутнє судове рішення на підставі якого ОСОБА_8 визнано недієздатною чи обмежено дієздатною. Проте захисник, вказуючи про незаконне залучення органом досудового розслідування законного представника, не зазначає в касаційній скарзі, яким чином це порушило права ОСОБА_8 і вплинуло на законність постановлених судами щодо неї судових рішень. Крім того ОСОБА_6 , зазначаючи у касаційній скарзі про порушення ч. 4 ст. 44 КПК, відповідно до якої, у разі, якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, такий законний представник замінюється іншим, залишила поза увагою те, що в судових засіданнях ні вона, ні ОСОБА_8 не заявляли про те, що дії законного представника суперечать інтересам ОСОБА_8 . Щодо доводів захисника про порушення апеляційним судом вимог закону ОСОБА_6 вважає, що апеляційний суд порушив права її підзахисної, оскільки здійснив розгляд за відсутності ОСОБА_8 . Верховний Суд не погоджується з цими твердженнями з огляду на таке. За правилами ст. 506 КПК особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судовому засіданні апеляційного суду брали участь законний представник ОСОБА_8 - матір ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 . У судовому засіданні апеляційного суду законний представник ОСОБА_7 вказала, що на момент апеляційного розгляду вона забрала дочку з лікарні, однак дочка втекла з дому. Понад те, Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний розгляд відбувався за апеляційною скаргою захисника і під час апеляційної процедури не вирішувалося питання про погіршення становища ОСОБА_8 . Зважаючи на наведене вище, та враховуючи, що ОСОБА_8 страждає на психічне захворювання і не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому проведення апеляційного розгляду без її участі, не можна визнати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні положень ст. 412 КПК, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Із викладених підстав Верховний Суд відхиляє вищенаведені доводи захисника. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвали місцевого та апеляційного судів є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень. Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни постановлених стосовно ОСОБА_8 у кримінальному проваджені судових рішень. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 01 вересня 2022 року та Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року щодо ОСОБА_8 - без зміни. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3