Ухвала КГС ВС № 922/226/21

УХВАЛА 29 березня 2023 року м. Київ cправа № 922/226/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І., секретар судового засідання - Астапова Ю. В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (колегія суддів: Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О., Плахов О. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 (суддя Добреля Н. С.) у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Ізюмської міської ради Харківської області, про виселення, про час і місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, але не скористалися правом направити для участі у справі своїх повноважних представників, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2021 року Комунальне некомерційне підприємство Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері" (далі - Лікарня) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" (далі - ТОВ "Люпін") з нежитлового приміщення № 45 центрального корпусу "А-4" площею 21,3 кв. м, розташованого на першому поверсі центрального корпусу "А-4" Лікарні за адресою: Харківська область, місто Ізюм, вулиця Залікарняна, 5 / пров. Залікарняний, 4, яке орендоване відповідачем під аптечний пункт на підставі договору від 12.12.2005 № 1 оренди приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського нотаріального округу Банніковим С. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 5551. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2. 12.12.2005 між Лікарнею як орендодавцем та ТОВ "Люпін" як орендарем укладено вищевказаний договір № 1 оренди приміщення під аптечний пункт, терміном дії 10 років з моменту прийняття об`єкта в експлуатацію на підставі акта здачі-приймання.

3. Відповідно до пункту 1.5 договору це приміщення належить територіальній громаді м. Ізюма в особі міської ради на підставі свідоцтва № 640 про право власності на лікарняний комплекс, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмському міськвиконкому 02.11.2005 на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 27.10.2005 за № 0889 та зареєстрованого в Ізюмському міському Бюро технічної інвентаризації 10.11.2005 за № 446.

4. У пункті 4.2 договору сторони домовилися про те, що якщо жодна зі сторін договору в термін один місяць до закінчення його дії не заявить про намір його розірвати, він автоматично пролонгується на п`ять років. 5. 06.03.2017 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення у справі № 922/324/16, залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2017, яким визнав цей договір поновленим на п`ять років до 15.12.2020 на тих же умовах. 6. 01.11.2017, 12.09.2018, 27.09.2019, 19.08.2020, 10.09.2020 та 04.01.2020 позивач повідомляв відповідача про припинення дії договору, відсутність наміру продовжувати його продовжувати, оскільки це приміщення буде використовуватися для власних потреб, і вимагав призначити відповідальних осіб для створення комісії з передачі об`єкта оренди та негайно повернути майно. Утім, ці звернення залишені орендарем без задоволення.

7. Відповідно до рішення Ізюмської міськради від 12.03.2020 № 2752 «Про визначення орендодавця комунального майна Ізюмської міської об`єднаної територіальної громади» (далі - рішення від 12.03.2020 № 2752) на виконання Закону України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема вирішено: уповноважити виконком Ізюмської міськради виступати орендодавцем комунального майна Ізюмської міської об`єднаної територіальної громади; доручити заступнику Ізюмського міського голови з питань житлово - комунального господарства укласти договори оренди комунального майна Ізюмської міської об`єднаної територіальної громади від імені орендодавця комунального майна - виконкому Ізюмської міськради; зобов`язати усіх балансоутримувачів, на балансі яких знаходяться комунальне майно та яке здається в оренду, передати до управління економіки та інвестицій апарату виконкому Ізюмської міськради документи пов`язані з передачею зазначено майна в оренду; привести у відповідність до цього рішення всі наявні договори оренди комунального майна (крім погодинних) з моменту набрання чинності цим рішенням.

8. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошував на тому, що позивач є лише балансоутримувачем орендованого приміщення, а тому у нього відсутнє право заявляти вимогу про повернення орендованого майна. Крім того, вважав, що договір продовжено, оскільки позивачем невчасно повідомлено відповідача про свій намір не продовження. Короткий зміст судових рішень 9. 12.05.2021 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, про задоволення позову.

10. Ухвалюючи таке судове рішення, суди обох інстанцій встановили, що вищевказаний договір оренди припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його укладено, а Лікарня, в свою чергу, належним чином повідомила ТОВ "Люпін" про закінчення терміну дії договору оренди. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

11. ТОВ "Люпін" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

12. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду у справі у подібних правовідносинах у питанні розмежування правомочностей балансоутримувача та власника нерухомого майна під час прийняття рішень щодо строку дії договору оренди. Тобто скаржник стверджує про відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо застосування статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у вирішенні питання хто має право виступати позивачем (орендодавцем) у такій категорії спорів, оскільки, на думку скаржника, Лікарня як балансоутримувач не може заявляти таку позовну вимогу, тоді як такі права надані лише власнику Ізюмській міській раді. Також він просив розглянути питання щодо доцільності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування цього ж висновку.

13. Крім того, скаржник послався на неврахуваннями судами обох інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 та від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, про те, що чинне законодавство не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем нерухомого майна, повідомляти орендаря про відсутність наміру продовжувати договірні стосунки та заявляти вимогу про його повернення.

14. Скаржник вважає, що саме виконком Ізюмської міськради як орендодавець будь-яких повідомлень чи заперечень щодо розірвання, припинення або зміни умов договору оренди орендарю ТОВ «Люпін» відповідно до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умов договору оренди не надсилав, заперечення про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди та про використання приміщення для власних потреб були надіслані балансоутримувачем - Лікарнею, тому не мають юридичного значення. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

15. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 16. 15.04.2022 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі, яку призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.06.2022. 17. 08.06.2022 працівники суду касаційної інстанції склали акти про те, що ця ухвала не відправлена сторонам унаслідок відсутності обміну з відділенням 64309 в умовах воєнного стану. 18. 08.06.2022, 06.07.2022, 17.08.2022, 05.10.2022, 14.12.2022, 01.02.2023 унаслідок нез`явлення представників сторін у судові засідання розгляд цієї справи відкладався і відповідно працівниками суду складено аналогічні акти. Крім того, 07.10.2022 складений акт про те, що Акціонерне товариство "Укрпошта" тимчасово припинило надання послуг з пересилання поштової кореспонденції (простих та рекомендованих листів, бандеролей) через об`єкт відділення поштового зв`язку міста Києва: відділення поштового зв`язку Київ - 016 з використанням відбитку про оплату, про що повідомило листом від 28.09.2022.

19. Згідно з повідомленнями про вручення 22.12.2022, 05.01.2023, 13.01.2023, 13.02.2023 та 17.02.2023 рекомендованих відправлень Лікарня й Ізюмська міська рада Харківської області отримували ухвали суду касаційної інстанції про судові засідання.

20. До того ж 24.01.2023 від Ізюмської міської ради Харківської області та 28.02.2023 від Лікарні надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

21. ТОВ "Люпін" також у належний спосіб неоднарозово повідомлялося про судові засідання, докази чого містяться в матеріалах справи.

22. Відповідні оголошення про призначені судові засідання на 08.06.2022, 06.07.2022, 17.08.2022, 05.10.2022, 14.12.2022 (а. с. 64, 74, 81, 92, 97, т. 3) розміщувалися на сайті Верховного Суду, а також 07.10.2022 шляхом повідомлення на електронні адреси учасників справи.

23. У постановах від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19 та від 06.03.2023 у справі № 753/19393/20 Верховний Суд виснував про те, що: «якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення».

24. Оскільки складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента, слід звернути увагу, що суд касаційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення учасників цієї справи про дату, час та місце її розгляду.

25. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989). Позиція Верховного Суду

26. Як зазначено раніше, підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

27. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

28. Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

29. ТОВ "Люпін", стверджуючи про відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо застосування статті 764 ЦК України у вирішенні питання хто має право виступати позивачем (орендодавцем) у такій категорії спорів, наполягає на необхідності вирішення питання Верховним Судом стосовно розмежування правомочностей балансоутримувача та власника нерухомого майна під час прийняття рішень щодо строку дії договору оренди.

30. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

31. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

32. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

33. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

34. Суд апеляційної інстанції встановив, що укладений між сторонами договір оренди за своєю правовою природою є договором найму (оренди) комунального майна.

35. Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

36. Згідно із частиною шостою статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

37. Однією з істотних умов договору оренди є строк, на який він укладається (частина перша статті 284 ГК України).

38. Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

39. Співвідношення між нормами ЦК України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми ЦК України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм ЦК України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі № 1-46/2009).

40. Організаційні та майнові відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

41. Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

42. За змістом частини першої статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є, зокрема, термін, на який укладається договір оренди.

43. Відповідно до частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

44. Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

45. Ця норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

46. Згідно із частиною четвертою статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

47. Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

48. Правовий аналіз цих норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він визнається в силу закону продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, причому орендодавець має право відмовитися від договору, надіславши орендарю відповідну заяву протягом місяця після закінчення строку такого договору.

49. Аналогічні положення визначені у частині другій статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

50. У контексті цих норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України (Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

51. Відповідна вимога (заява) про припинення чи зміну договору оренди може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

52. Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17 та від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

53. Суди встановили, що відповідно до пункту 4.1 договору оренди термін оренди складає десять років з моменту прийняття об`єкта, що орендується, за актом здачі-приймання.

54. Пунктом 4.2 договору оренди передбачено, що якщо жодна сторона в термін один місяць до закінчення терміну дії даного договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролонгується на п`ять років. 55. 06.03.2017 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення у справі № 922/324/16, залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2017, яким визнав цей договір поновленим на п`ять років до 15.12.2020 на тих же умовах.

56. Апеляційний господарський суд зазначив, що згідно з абзацами 3 і 5 статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є: органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства, установи та організації; щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

57. Згідно з частиною першою статті 651 та статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

58. Частиною першою статті 770 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

59. Відповідно до частини другої статті 15 та частини першої статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди. Передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. У разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

60. Суди також врахували, що, виходячи з цих норм цивільного законодавства та положень пункту 12.4 договору оренди, автоматична заміна орендодавця, тобто без внесення відповідних змін до договору оренди, допускається лише в разі переходу до іншої особи права власності на об`єкт оренди.

61. Як установили суди, нежитлове приміщення належить територіальній громаді м. Ізюма в особі міськради на підставі свідоцтва № 640 про право власності на лікарняний комплекс Ізюмської ЦМЛ, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмському міськвиконкому 02.11.2005 на підставі рішення виконкому Ізюмської міськради від 27.10.2005 за № 0889 та зареєстрованого в Ізюмському міському Бюро технічної інвентаризації 10.11.2005 за № 446.

62. Рішенням від 12.03.2020 № 2752, зокрема, виконком Ізюмської міськради визначено як орган, уповноважений управляти майном територіальної громади м. Ізюм і виступати орендодавцем щодо нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності.

63. Оскільки у цьому випадку відсутній перехід права власності на об`єкт оренди до іншої особи, то прийняття цього рішення не призводить до автоматичної зміни орендодавця за договором оренди. До того ж рішення від 12.03.2020 № 2752 не містить вказівок щодо надання цьому рішенню зворотної дії в часі щодо договорів оренди комунального майна, укладених до 12.03.2020, до яких належить і договір оренди від 12.12.2005.

64. Суди обох інстанцій встановили, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження укладення додаткової угоди до договору оренди, якою би здійснювалася заміна орендодавця спірного майна.

65. Отже, враховуючи презумпцію правомірності договору оренди, у тому числі у частині суб`єктного складу його сторін, встановлення в межах цієї справи обставин незмінності орендодавця за договором оренди, а також відсутність переходу до виконкому Ізюмської міськради прав та обов`язків орендодавця комунального майна за цим договором, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у розумінні статті 764 ЦК України, частини четвертої статті 284 ГК України та частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» виконком Ізюмської міськради не є належним орендодавцем за договором оренди спірного нежитлового приміщення, який мав право приймати рішення про припинення договору оренди або відмову від його пролонгації. 66. 16.02.2022 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 922/1308/21, в якій погодився з висновками апеляційного господарського суду про відмову у позові ТОВ "Люпін" до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, за участю Лікарні як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про визнання вищевказаного договору продовженим терміном на 'ять років. У цій же постанові суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що виконком Ізюмської міськради не є належним орендодавцем за цим же самим договором оренди спірного нежитлового приміщення, який мав право приймати рішення про припинення договору оренди або відмову від його пролонгації, оскільки орендодавцем за ним є саме Лікарня. До того ж суд касаційної інстанції спростував доводи ТОВ "Люпін" про те, що перебування комунального майна на балансі Лікарні не наділяє її правом приймати рішення щодо нерухомого майна, в тому числі продовження/не продовження орендних правовідносин на тій підставі, що вони не спростовують статус Лікарні як орендодавця нежитлового приміщення.

67. Отже, наразі існує висновок Верховного Суду у справі № 922/1308/21 щодо застосування положень статті 764 ЦК України у подібних правовідносинах, згідно з яким суд касаційної інстанції підтвердив, що виконком Ізюмської міськради не є належним орендодавцем за договором оренди спірного нежитлового приміщення, який мав право приймати рішення про припинення договору оренди або відмову від його пролонгації, тоді як такі права згідно з укладеним договором надані Лікарні, яка його підписала як балансоутримувач, і здійснення судом апеляційної інстанції у цій справі правозастосування повністю відповідає таким висновкам.

68. Крім того, ТОВ "Люпін" у касаційні скарзі, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження, вказало на неврахування апеляційним господарським судом під час вирішення спору у цій справі висновків, викладених Верховним Судом у постановах, перелік яких наведено ним у касаційній скарзі та пункті 13 цієї постанови.

69. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

70. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

71. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

72. Разом з тим суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, з огляду на таке.

73. У цій постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, то відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти відповідача про відсутність наміру продовжити договір. При цьому у цій з позовом до фізичної особи-підприємця Григорчука Юрія Володимировича (далі - ФОП Григорчук Ю. В.) про виселення з приміщення до суду звернулося Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва»).

74. Під час вирішення цієї справи господарськими судами встановлено, що 29.05.2009 між КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної у м. Києві ради, перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» та ФОП Григорчуком Ю. В. укладено договір № 006/Б оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Солом`янського району міста Києва, відповідно до умов якого відповідачу передано в оренду нежиле приміщення загальною площею 15 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, на вул. Солом`янська, 28. 26.11.2014 між КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації як правонаступником КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської районної у місті ради, Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією та ФОП Григорчуком Ю. В. укладено додаткову угоду про внесення змін до договору від 29.05.2009 № 006/Б оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Солом`янського району міста Києва, згідно з якою сторони вирішили викласти у новій редакції договір оренди, присвоїти йому новий номер (№ 476) та погодили, що орендодавець за згодою орендаря передає, а Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права й обов`язки орендодавця по договору оренди від 29.05.2009 № 006/Б. Отже, був укладений трьохсторонній договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого орендодавцем є Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація, орендарем - ФОП Григорчук Ю. В. Третьою стороною зазначеного договору є балансоутримувач - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», на яке договором покладено обов`язок лише забезпечувати додержання вимог нормативно-правових актів з пожежної безпеки та контролювати виконання орендарем умов договору щодо сплати орендарем орендної плати та інших платежів (пункти 3.1, 3.5 договору).

75. З огляду на ці обставини об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/7364/18 послалася на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16 та № 910/9482/16, про що також зазначає скаржник у касаційній скарзі.

76. Разом з тим, у справі, що розглядається, судами встановлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження укладення додаткової угоди до договору оренди, якою би здійснювалася заміна орендодавця спірного майна.

77. У зв`язку з цим правовідносини у справі, що розглядається, та у зазначеній скаржником справі не можна вважати подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах цих спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що, в свою чергу, зумовлює і різний зміст спірних правовідносин.

78. З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, з огляду на те, що предметом спору у цій справі також був трьохсторонній договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого орендодавцем була Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація, орендарем - орган самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Приозерний", а третьою стороною балансоутримувач - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва". Верховний Суд у цій справі відмовив у задоволенні позову про виселення орендаря з нежитлового приміщення, вказавши, що чинне законодавство не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця відповідно, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно як і повідомляти відповідачеві про відсутність наміру продовжити договір. Отже, балансоутримувач не має права замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря.

79. Утім відмінність правовідносин зі справою № 910/4446/19 полягає у тому, що у справі, яка розглядається, судами встановлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження укладення додаткової угоди до договору оренди, якою би здійснювалася заміна орендодавця спірного майна, і відповідно між сторонами (балансоутримувачем та орендарем) укладено двосторонній договір.

80. Тому ці правовідносини також не можна вважати подібними внаслідок наявності у відмінностей у фактичних обставинах справ, пов`язаних із правами й обов`язками сторін, чим зумовлений різний зміст спірних правовідносин.

81. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

82. Щодо викладеного у касаційній скарзі клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.

83. Відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

84. Утім, клопотання ТОВ "Люпін" не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права.

85. Оскільки заявником не доведено існування виключної правової проблеми, у зв`язку з якою необхідно передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: - після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; - після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

83. Зважаючи на те, що підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 296 цього ж Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" на вищевказані судові рішення. Судові витрати

84. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір». Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.05.2021 у справі № 922/226/21 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Краснов Суддя Г. М. Мачульський Суддя Л. І. Рогач