Постанова Київський апеляційний суд № 756/6828/21

Справа № 756/6828/21 Головуючий 1 інстанція- Жук М.В. Провадження № 22-ц/824/3574/2023 Доповідач апеляційна інстанції- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 03 квітня 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24 січня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, в с т а н о в и в: У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 16 листопада 2011 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому збільшений до розміру 35000 грн. із сплатою 40 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідачка зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця мала своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 12 квітня 2021 року становить 29170,07 грн., з яких прострочене тіло кредиту - 29170,07 грн.Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 29170,07 грн.та судові витрати. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 24 січня 2022 року позовзадоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 29170,07 грн. боргу за кредитним договором та судовий збір у розмірі 2270 грн., а всього 31440,07 грн. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідачка ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кеню Д.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову банку в повному обсязі, посилаючисьна невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що підписана відповідачкою у 2011 році анкета-заява не містить істотних умов договору, зокрема відомостей про розмір процентів за користування кредитними коштами, а також перелік та види неустойки (пеня, - 2 - штраф), і як наслідок відсутність підстав для їх застосування. Вважає, що посилання банку на Умови та правила надання банківських послуг і Витяг з тарифів банку, які начебто визначають розмір процентів і неустойки, недоречні, бо вона з ними не знайома, їх не підписувала і не погоджувала, а тому вони не є частиною договору і не повинні враховуватися судом. На це звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. З огляду на те, що вона не погоджувала розмір процентів, комісії та пені, а банк безпідставно зарахував сплачені нею кошти на погашення цих платежів, то у неї відсутнія заборгованість за кредитом, що судом не враховано. Позивач АТ КБ «ПриватБанк» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Копія ухвали апеляційного суду про відкриття провадження і копія апеляційної скарги з додатками 01 лютого 2023 року направлені згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на офіційну електронну адресу позивача, за якою здійснювалося листування і з якої направлялися листи (т.2 а.с.89), що стверджується повідомленням про їх доставлення (т.2 а.с.122). Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 29170,07 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 16 листопада 2011 рокувідповідачка ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та заповнила і підписала анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна», що стверджується копією анкети-заяви (т.1 а.с.18) та копією паспорта відповідачки (т.1 а.с.45-46). Згідно довідки ПриватБанку про зміну умов кредитування, позичальниці було встановлено кредитний ліміт у розмірі 500 грн, який в подальшому збільшено до 35000 грн. - 3 - (т.1 а.с.16). Згідно довідки ПриватБанку відповідачці були видані кредитні картки - НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 зі строком дії відповідно до 01/18 та 01/22 (т.1 а.с.17). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Також, судом встановлено, що відповідачка у серпні 2015 року активувала платіжну картку за допомогою коду, використовувала кредитні кошти і здійснювали регулярне погашення кредиту, що стверджується наданими банком розрахунком боргу та випискою по рахунку (т.1 а.с.6-15, 54-92). У виписці про рух коштів по рахунку чітко відображені як розмір коштів, які використовувала відповідачка, так і місце їх зняття або оплати, зокрема термінали та банкомати, а також магазини чи торгові організації, із зазначенням населених пунктів та вулиць, де вони розташовані. Також у виписці відображено коли і у якому розмірі відбувалося поповнення рахунку та місця (адреси) і спосіб його поповнення. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за кредитним договором щодо повернення отриманих коштів, має заборгованість, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості. При цьому суд виходив з того, що при укладенні кредитного договору сторонами погоджені усі істотні умови, зокрема відповідачці була надана довідка про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», якою сторонами узгоджено нарахування відсотків за використання кредитних коштів, за перевитрати платіжного ліміту, комісії, пені та штрафу, з якими відповідачка погодилася, про що свідчить її підпис в анкеті-заяві на приєднання до умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками, які не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону з огляду на таке. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). За змістом ст.10561 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за - 4 - користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, та у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі 40 % річних, а також підвищених процентів 84 % річних. Окрім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, що свідчить про недотримання вимогч.1 ст.547 ЦК України про укладення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання. Як і відсутні будь-які згадування про необхідність сплати комісії та її розмір. За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів та неустойки (штрафу, пені), висновки суду про погодження сторонами усіх істотних умов договору в цій частині не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При цьому колегія суддів враховує, що сплата процентів за користування грошовими коштами може бути передбачена як умовами договору, так і вимогами закону (ч.1 ст.1048, ст.1054 ЦК України). Педметом спору в даній справі є зарахування процентів, які як вважає позивач, встановлені договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про визначення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не обгрунтовувалося, що виключає обгрунтованість їх врахування при вирішенні спору. До таких же висновків прийшла Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де відмовляючи ПриватБанку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач не пред`явив. Окрім того, висновки суду про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів і неустойки, кмісії, бо відповідачці була надана довідка про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Довідка про умови кредитування, додана до позову, не містить підпису відповідачки ні про ознайомлення, ні про згоду з такими тарифам, а відтак очевидно не є частиною кредитного договору. Посилання суду на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами у 2011 році кредитного договору і що саме з цими Умовами у 2011 році ознайомилася, погодилася і мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. - 5 - За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Як вже зазначалося, Умови та правила не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення розміру процентів за користування грошовимим коштами та відповідальності у вигляді неустойки. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів та пені. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 191/2648/17, де КЦС залишив без змін судові рішення щодо відмови у стягненні процентів, пені та штрафів, стягнувши лише тіло кредиту. Суд наведені обставини не з`ясував та не дав їм належної оцінки, прийшовши до помилкового висновку про погодження сторонами усіх істотних умов договору, в тому числі умов щодо розміру процентів за користування коштами, пені, та комісій, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої не грунтується на матеріалах справи і вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи спір, суд керується тим, що анкета-заява ОСОБА_2 не містить відомостей про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, пені та комісій, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідачки, як і не містять такого підпису тарифи банку і довідка про умови - 6 - кредитування, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, пені і комісій та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 40 %, та збільшених процентів - 84 %. З урахуванням викладеного поверненню стягненню підлягають лише фактично отримані та використані позичальницею кошти, які не повернуті в добровільному порядку. Такі висновки узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, погодившись із судовими рішеннями про стягнення із боржника непогашеного тіла кредиту, зазначила, що хоча укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить розміру і строку повернення кредиту, однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, і необхідність їх захисту через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Визначаючи наявність боргу за тілом кредиту, колегія суддів керується наданим банком розрахунком боргу та випискою по рахунку (т.1 а.с.6-15, 54-92), з яких вбачається, що за період після активації картки із серпня 2015 року по 12 квітня 2021 року відповідачкою використано кредитних коштів у розмірі 689414,28 грн. За цей же період відповідачкою внесено на погашення кредиту коштів у розмірі 712901,60 грн. Отже, борг за тілом кредиту у відповдіачки відсутній. Доводи банку про те, що розмір боргу за тілом кредиту становить 29170,07 грн., колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав. При цьому колегія суддів керується тим, що з наданого банком розрахунку і на що звертає увагу у апеляційній скарзі відповідачка, вбачається, що частину повернутих коштів банк безпідставно зарахував на погашення процентів, комісій та пені, бо як вище вказувалося вказаний банком розмір процентів, комісій та пені не обумовлений договором і не може бути застосований. Доводи банку, викладені у позові та відповіді на відзив, щодо досягнення сторонами усіх істотних умов при укладанні кредитного договору, в тому числі щодо процентів та пені, не грунтуються на вимогах закону, оскільки як вище вказувалося анкета-заява відповідачки не містить погодження сторін ні про розмір процентів, ні про розміри пені і комісії, а надані банком Умовита Правила надання банківських послуг, не містять підпису відповідачки, як і не містять такого підпису тарифи банку і довідка про умови кредитування, що свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, пені і комісій. Посилання позивача у позові та відповіді на відзив про те, що відмова у стягненні процентів суперечить положенням ч.1 ст.1048, ст.1054 ЦК України, які передбачають сплату процентів за користування грошовими коштами, недоречні, оскільки предметом спору у справі є стягнення процентів, які як вважає позивач, встановлені договором. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. Це ж стосується посилань банку на ст.169 Кодексу європейського договірного права, які є безпідставними, оскільки суд відмовив у позові з мотивів недоведеності вимог банку про стягнення процентів, обумовлених договором, а не передбачених законом. - 7 - До таких же висновків прийшла Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де відмовляючи ПриватБанку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач не пред`явив. -. Доводи Приватбанку, викладені у відповіді на відзив про необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, згідно яких неознайомлення та непідписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, безпідставні. Наведені доводисуперечать положенням процесуального закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів КЦС (прийнятих до 03 липня 2019 року), а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору. Окрім того, наведене відповідає приниципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). Доводи банку про те, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в умовах не свідчить про неукладення договору необгрунтовані. Колегія суддів відхиляє такі доводи з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідачки в Умовах відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачкою анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що - 8 - встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі ж висновки містяться у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання, передбаченим ст.634 ЦК України. Решта доводів позивача не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для відмови у позові. Даючи оцінку доводам сторін, викладеним у апеляційній скаргах і відзиві на позов, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. З огляду на задоволення апеляційної скарги і відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на банк витрати відповідачки по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу, які є співмірними із складністю справи та обсягом наданих послуг. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24 січня 2022 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: