Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/1638/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 29 березня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/1638/22 Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/168/23 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення. У С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Укрзалізниця», в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ від 09 грудня 2021 року про відсторонення його від роботи; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що обіймав посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду на підприємстві відповідача. Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень від COVID-19. Вважав наказ незаконним, оскільки він суперечить положенням ст. 43 Конституції України та ст. 46 КЗпП України. Указував на те, що у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи, має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філія «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 16/ос про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 09 грудня 2021 року № 16/ос у сумі 21 035,65 грн за період з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року, виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 1 984,80 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції про те, що оспорюваний наказ є незаконним. Скаржник наполягає на тому, що ОСОБА_1 , як працівник підприємства, включеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави відповідно до п. 6 Наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, підлягає обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Указує на те, що підстави для відсторонення працівників можуть встановлюватися не лише законом, а й підзаконними нормативними актами. Скаржник наголошує на тому, що на даний час відсутній встановлений порядок відсторонення і, дійсно, статті 46 КЗпП України, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку відсторонення від роботи осіб, які відмовляються або ухиляються від щеплення від COVID-19, наразі такий порядок визначено пунктом 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Відзив на апеляційну скаргу від позивача у встановлений судом строк не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить частково задовольнити, а рішення суду змінити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить Постанова КМУ і Наказ МОЗ, у результаті чого визнав незаконним та скасував наказ від 09 грудня 2021 року № 16/ос про відсторонення позивача від роботи. Установивши, що ОСОБА_1 незаконно відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу від 09 грудня 2021 року № 16/ос, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 21 035,65 грн, виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, але вважає хибними наведені судом мотиви в частині вирішених позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, виходячи з наступного. У справі встановлено, з 26 червня 2017 року ОСОБА_1 працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду виробничого підрозділу Вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський філія «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 16-17). 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено із зобов`язанням про дотримання вимог нормативно-правових актів у сфері нерозповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19 і необхідністю проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, але останній відмовився засвідчити своїм підписом факт ознайомлення в зобов`язанні, про що складено відповідний акт (а.с. 59). Відповідно до наведеного зобов`язання, ОСОБА_1 проінформовано, що у зв`язку з набранням чинності 09 грудня 2021 року наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2393 від 01 листопада 2021 року, що розширює перелік осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 шляхом внесення змін до наказу від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», згідно з вимогами Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, враховуючи вимоги ст. 46 КЗпП України, для того, щоб приступити до роботи з 09 грудня 2021 року потрібно до 08 грудня 2021 року включно надати керівнику підрозділу (відділу, сектору, дільниці) один з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. 09 грудня 2021 року о 09 год. 00 хв., комісією складено акт № 8 «Про невиконання зобов`язання/ухилення від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19», про те, що ОСОБА_1 не виконав умови зобов`язання, з яким він був ознайомлений 02 грудня 2021 року і до 08 грудня 2021 року не надав документ, що підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я, або електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії) чим і підтверджується і засвідчується факт відмови від вакцинації. Від підпису у вищезазначеному Акті ОСОБА_1 відмовився (а.с. 60). Наказом виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ- Пасажирський філія «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 16/ос «Про відсторонення від роботи», відсторонено від роботи без збереження заробітної плати ОСОБА_1 електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду ПТО Чернігів з 09 грудня 2021 року до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до його здійснення або електронного COVID-сертифікату про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном дії) (а.с.15). Наказом виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ- Пасажирський філія «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 28 лютого 2022 року № 20/0с «Про допуск до роботи» допущено до роботи електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду ПТО Чернігів ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року у зв`язку з виробничою необхідністю на особливий період під час воєнного стану (а.с. 58). Щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України). Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначені цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №

595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Отже, в ході вирішення спору підлягають встановленню обставини, що зумовили необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи через наявність реальних загроз, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду. Наказом від 09 грудня 2021 року № 16/ос, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати ОСОБА_1 електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду ПТО Чернігів з 09 грудня 2021 року до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до його здійснення або електронного COVID - сертифікату про одужання з мобільного застосунку «Дія» з визначеним терміном дії. Відповідно до робочої інструкції електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду виробничого підрозділу Вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський філія «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», до обов`язків позивача віднесено обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних перемикань, організація та виконання ремонтних чи налагоджувальних робіт і випробувань; розборка, здійснення капітального ремонту, складання, встановлення і центрування електричних машин та електроапаратів різних типів і систем; налагодження схем та усунення дефектів у складних пристроях засобів захисту та приладах автоматики і телемеханіки; обслуговування силових та освітлювальних установок з складними схемами вмикання електроустаткування та схем машин і агрегатів, зв`язаних у поточну лінію; проведення монтажу, ремонту, налагодження та обслуговування пристроїв автоматичного регулювання режимів роботи; проведення балансування роторів електричних машин, виявлення та усунення вібрації. З огляду на робочу інструкцію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду, колегія суддів враховує, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками тощо. При видачі наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, відповідач не посилався і за обставинами справи не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від виконання ним своїх посадових обов`язків. Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення ОСОБА_1 тим, що він, працюючи електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду, міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниці» тощо. Позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Зазначене у сукупності приводить апеляційний суд до переконання, що таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним та скасування наказу від 09 грудня 2021 року № 16/ос про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, проте помилився щодо мотивів такого рішення в цій частині позовних вимог. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати». Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19). Установивши, що ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року незаконно відсторонили від виконання його посадових обов`язків із зупиненням виплати йому заробітної плати, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час його вимушеного прогулу у розмірі 21 035,65 грн, розрахунок якого проведено з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Доводів та заперечень з приводу розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthersv. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Ураховуючи наведене, апеляційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2022 року зміні шляхом викладення його мотивувальної частини щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Оскільки судове рішення змінено в частині мотивів вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. 367, 368, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 вересня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 квітня 2023 року. Головуюча Н.В. Шитченко Судді Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова