Ухвала КЦС ВС № 359/8010/21

Ухвала 30 березня 2023 року місто Київ справа № 359/8010/21 провадження № 61-4450ск23 Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у серпні 2021 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , у якому просили: - відшкодувати майнову шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, на користь ОСОБА_2 у розмірі 371 962, 18 грн; вартість послуг з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику фізично знищеного колісного транспортного засобу, у розмірі 179, 92 грн; витрати на стоянку фізично знищеного транспортного засобу в розмірі 3 480, 00 грн; збитки, завдані внаслідок упущеної вигоди щодо недоотримання реального доходу у вигляді заробітної плати за 4 місяці, у розмірі 84 000, 00 грн; - стягнути з ОСОБА_1 витрати на лікування ОСОБА_2 у розмірі 17 788, 80 грн та на користь ОСОБА_3 - 1 728, 80 грн, а також відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 у розмірі 17 000, 00 грн та на користь ОСОБА_3 - 6 000, 00 грн. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням від 20 травня 2022 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області частково задовольнив позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 363 632,26 грн. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 здійснені витрати на лікування в розмірі 17 788, 80 грн. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 17 000, 00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на лікування в розмірі 1 728, 80 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 6 000, 00 грн. Здійснив розподіл судових витрат. Постановою від 23 лютого 2023 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2022 року - без змін. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Адамовський Ю. О. 28 березня 2023 року із застосуванням системи «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не підлягають касаційному оскарженню. Щодо оцінки судового рішення, яке оскаржується учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За правилом частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня 2023 року - 2 684, 00 грн. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди. Ціна позову у справі складає 502 139, 70 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684, 00 грн х 250 = 671 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі за вимогами майнового характеру становить 502 139, 70 грн, судове рішення, ухвалене у такій справі, не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що судові рішення можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у них, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Верховний Суд констатує, що заявник не визначив, у чому саме полягає потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; не навів норми права, при застосуванні яких існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики та які носять характер фундаментального значення для права. Доводи заявника про те, що справа № 359/8010/21 має виняткове значення для нього, Верховний Суд не приймає, оскільки такі є необґрунтованими. Непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, без доведеності існування інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої він є. З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані, Судом під час вивчення касаційної скарги такі винятки не встановлені. При цьому Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08). Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08). Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54). ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. За прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров`я, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак