Постанова 4873 № 910/187/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" березня 2023 р. Справа№ 910/187/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Гаврилюка О.М. Майданевича А.Г. при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А. за участю представників сторін: від позивача (за первісним позовом): не з`явились; від відповідача (за первісним позовом): не з`явились, розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 у справі №910/187/22 (судя Босий В.П.) за позовом Приватного підприємства «Транс Логістик» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 30 611, 14 грн. та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Приватного підприємства «Транс Логістик» про визнання недійсним договору в частині,- ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «Транс Логістик» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 30 611, 14 грн. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною сплатою відповідачем страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019, у зв`язку з чим позивачем заявлено про стягнення пені у розмірі 10 323,47 грн., 3% річних у розмірі 4 309,56 грн. та інфляційних у розмірі 15 978, 11 грн. В ході розгляду справи в суді першої інстанції, від Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» надійшла зустрічна позовна заява до Приватного підприємства «Транс Логістик» про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Приватного підприємства «Транс Логістик», які полягають у невиконанні обов`язків, передбачених Правилами страхування щодо надання транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для огляду при укладанні договору страхування №078999/920/190001043 від 16.07.2019, такий договір в частині страхування зазначеного транспортного засобу має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 позовні вимоги Приватного підприємства «Транс Логістик» задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» пеню у розмірі 10 323, 47 грн., інфляційні у сумі 15 978, 11 грн., 3% річних у сумі 4 309, 56 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270, 00 грн. В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» відмовлено повністю. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» виплати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6 000, 00 грн. Не погоджуючись із прийнятим рішенням та додатковим рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Го.сподарського суду міста Києва від 13.07.2022 та додаткове рішення від 17.08.2022 у справі №910/4082/21 та прийняти нове, яким у задоволенні первісних вимог відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, що призвели до прийняття незаконних рішень. Так, апелянт зазначив, що страхувальником не було надано страховику всіх необхідних документів для прийняття рішення про виплату (складення страхового акту), а тому страховиком було прийнято відмову у виплаті страхового відшкодування з інших підстав ніж за результатами розгляду всіх необхідних документів, а саме з підстав, які були визначені п. 16.1.11 договору страхування. З вказаних підстав, сплив строку виплати страхового відшкодування не розпочався. Крім того, судом першої інстанції фактично було встановлено укладення договору страхування не у відповідності до Правил страхування, що є порушенням закону, проте зроблено висновок про те, що зустрічні вимоги про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240 реєстраційний номер НОМЕР_1 є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що свідчить про порушення судом першої інстанції статей 6, 16, 29 Закону України «Про страхування», 203, 215, 216 ЦК України та не врахування правових висновків Верховного Суду викладених у справах № 910/4296/21 та 910/133/21. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2022 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 залишено без руху апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у справі № 910/187/22. Роз`яснено апелянту, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 721, 50 грн. 26.09.2022 Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» подано заяву на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, до якої долучено оригінал платіжного доручення від 21.09.2022 № 153753100, як доказ сплати судового збору, та оформлено апеляційну скаргу відповідно статті 258 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» та призначено до розгляду на 10.11.2022. 04.10.2022 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 та додаткове рішення від 17.08.2022 у справі № 910/187/22 залишити без змін. Представник позивача зазначив, що доводи Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» щодо ненадання странспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_2 для огляду при укладенні договору страхування, не заслуговують на увагу, адже, фактично відповідач подавши зустрічний позов повторно намагається переглянути висновки судів у справі № 910/4995/21 щодо стягнення страхового відшкодування. 09.11.2022 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу відповідно до яких останній зазначає, що заперечення, наданні позивачем иа викладені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують доводів зустрічної позовної заяви щодо недотримання сторонами договору на момент його укладення вимог закону (ст. 203 ЦК України, ст.ст. 6, 16 ЗУ «Про страхування») та підстав для застосування наслідків, передбачених ст.ст. 215, 216 ЦК України. Розгляд справи неодноразово відкладався. Представник позивача у судове засідання 15.03.2023 не з`явився, однак через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів подав заяву про розгляд справи без його участі. Представник відповідача у судове засідання 15.03.2023 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і дату розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали на електронну адресу відповідача. Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами від 14.03.2022, від 18.04.2022, від 17.05.2022), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача у судовому засіданні 15.03.2023. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 підлягають залишенню без змін, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (страховик) та Приватним підприємством «Транс Логістик» (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (з протоколом розбіжностей до нього) (надалі - договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у частині 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням. Згідно з умовами вищевказаного договору, а також додатку №28 від 28.01.2020 до нього, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску. Згідно з п. 22.2 договору, в усіх випадках, не передбачених умовами цього договору, сторони керуються Правилами та чинним законодавством України. У договорі страхування сторони також визначили виключення із страхових випадків і обмеження страхування, зокрема про те, що страховик не відшкодовує витрати на усунення пошкоджень ТЗ, які мали місце в момент укладення договору та були зазначені в акті огляду І підпункт 6.3.1 договору. Згідно з п. 16.1.10.2 договору, в акті огляду зазначається кількість комплектів ключів від застрахованого ТЗ. Крім того сторони за договором передбачили, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених в розділі 16 цього договору та Правилах страхування (п.п. 11.3.7 п. 11.3 договору). Згідно з п.п. 16.1.11 п. 16.1 договору страхування підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу. У пункті 11.2.7 договору сторони за договором передбачили, що страхувальник зобов`язаний ознайомити осіб, яким надається право керування застрахованими ТЗ, з умовами договору і Правил страхування. Відповідно до п.8.3 Правил страхування, при страхуванні ТЗ страхування, страхувальник зобов`язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду. Страхувальник зобов`язаний відповідно до пункту 9.2.6. при укладанні договору страхування забезпечити представнику страховика можливість огляду ТЗ. Пунктом 9.2.18 Правил страхування передбачено обов`язок страхувальника надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження страховику під час укладання договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу страховика протягом дії договору страхування. Відповідно до п. 9.3.3. страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування на Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 за позовом Приватного підприємства «Транс Логістик» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 155 127, 32 грн та постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2021 у справі №910/4995/21 встановлені наступні обставини: 15.12.2020 о 07 год. 15 хв. за адресою Харківська область, Чугуївський район, смт. Малинівка, вул. Олімпійська, 1, водій ПП «Транс Логістик» ОСОБА_1 залишивши автомобіль МАN ТGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 на стоянці виявив пошкодження передньої частини автомобіля, що був здійснений невідомим автомобілем в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження та матеріальні збитки. Факт настання ДТП за участю застрахованого автомобіля та іншого невстановленого автомобіля, водій якого залишив місце пригоди, підтверджується довідкою Національної поліції України №3020351649411506. 17.12.2020 Приватне підприємство «Транс Логістик» з метою одержання страхового відшкодування за договором звернулось до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» із заявою-повідомленням (автокаско). Листом вих. №1960 від 22.12.2020 Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» повідомило Приватне підприємство «Транс Логістик» про відмову у виплаті страхового відшкодування, яка мотивована тим, що страхувальник при укладенні договору страхування не виконав свого обов`язку щодо надання страховику транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , для огляду та фотографування, у зв`язку з чим акт огляду відсутній, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування згідно п. 16.1.11 договору. Не погодившись з відмовою у виплаті страхового відшкодування з підстав передбачених укладеним між сторонами договору відповідач ініціював стягнення заборгованості за договором в сумі 155 127, 32 грн у судовому порядку. Приватним виконавцем Шарковим О.О. відповідно до платіжного доручення №2712 від 25.11.2021 здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмірі 157 454,23 грн. за судовим рішенням у справі №910/4995/21. З огляду на вказані обставини Приватне підприємство «Транс Логістик» звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» пені у сумі 10 323, 47 грн, 3% річних у розмірі 4 309, 56 грн. та збитків від інфляції у сумі 15 978, 11 грн. В свою чергу, Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося із зустрічним позовом про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» посилалося на невиконання Приватним підприємством «Транс Логістик» обов`язків, передбачених п. 8.3, 9.2.6., 9.2.18 Правил страхування та не складання у зв`язку із цим акту огляду, що мав складатися при укладанні договору, що свідчить про укладення договору в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 не у відповідності до Правил страхування та як наслідок укладення договору з порушенням вимог статей 6,16 Закону України «Про страхування». Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів невідповідність договору у спірній частині вимогам чинного законодавства та порушення його прав та інтересів під час його укладення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини регулюються відповідними положеннями про страхування Цивільного кодексу України, Законом України «Про страхування» тощо. Відповідно до статті 29 Закону України «Про страхування» договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі: 1) якщо його укладено після страхового випадку; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За приписами ГПК України: - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя, четверта статті 13); - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74). Позивач як на підставу недійсності договору страхування в частині страхування транспортного засобу МАN ТGM 18.240 посилається на невідповідність договору страхування на момент його укладення вимогам закону, зокрема, ст. 6, 16 Закону України «Про страхування», недотримання п. 8.3, 9.2.6 та 9.2.18 Правил добровільного страхування. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Статтею 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (ч.3 статті 16 Закону). Згідно зі статтею 17 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і обмеження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов`язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення договору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Як було зазначено вище, 16.07.2019 між позивачем та відповідачем був укладений договір, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у ч. 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням. Відповідно до частини 1 договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору. У додатку №28 від 28.01.2020 до договору вказаний спірний транспортний засіб - MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині якого відповідач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним. Колегією суддів встановлено, що договір разом з додатками до нього підписаний з боку позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом без зауважень та скріплений їх печатками. 28.01.2020 перелік застрахованих транспортних засобів було доповнено шляхом укладення додатку до договору страхування №28. Серед нових транспортних засобів, які планувалось передати у страхування, був автомобіль MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Враховуючи, що договір визначав термін страхування в один рік, уклавши додаток №28 сторони за договором узгодили строк його дії в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з 31.01.2020 по 30.01.2021. Страховий платіж, згідно з додатком №28 до Договору, транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був визначений у сумі 8 925,00 грн. та погоджено графік його сплати. Відтак, обґрунтовуючи відмову у виплаті страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Страхова компанія посилалася на те, що страхувальник при укладенні договору страхування не надав страховику вказаного транспортного засобу для огляду та фотографування в момент укладення договору страхування, а тому через невиконання такого обов`язку акту огляду вказаного транспортного засобу страховиком не було, що є підставою для відмови від здійснення страхової виплати. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої та четвертої статті 18 Закону України «Про страхування» при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. При цьому, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду. У зв`язку з цим, оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, тому Страхова компанія вправі була відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу. Тобто страховик мав всі підстави не укладати договір до складання акта, але не зробив цього. А оскільки сторонами 28.01.2020 було підписано додаток №28 до договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного з засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. Як вбачається із зустрічної позовної заяви та не заперечується відповідачем за первісним позовом, останнім було отримано страхові платежі за договором страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , жодних заперечень при отримання вищевказаних страхових платежів стосовно того, що відсутній акт огляду відповідачем за первісним позовом не заявлялось. Частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Статтею 982 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Як зазначає Страхова компанія, відповідно до пункту 8.1 Правил договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов`язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов`язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов`язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування. Колегія суддів відзначає, що в даному випадку обов`язок страхувальника надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами страхування, в той час як відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України «Про страхування» обов`язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За договором такий обов`язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта) прямо не покладений на страхувальника, а у підпункті 16.1.11 договору визначено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (Страхової компанії). Відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які підтверджували, що останнім вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежить від страховика, а не навпаки. При цьому, Правила в даному випадку не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак вважати, що порушення самим же страховиком його ж правил не є підставою для визнання договору недійсним. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Як вбачається з матеріалів справи, страховик перед укладенням договору цим правом не скористався, не запросив відповідні документи (акти огляду), і на власний ризик уклав договір, незважаючи на те, що за Правилами страхування огляд транспортного засобу має здійснюватися перед укладенням договору. Більш того, після укладення договору страховик отримував страхові платежі, і не звертався з вимогою до страхувальника надати для огляду застраховані транспортні засоби після укладення договору. Тоді як діючи добросовісно і розумно, Страхова компанія мала би направити повідомлення про необхідність проходження огляду застрахованого транспортного засобу чи відмовитися від отримання страхових платежів. Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, в момент вчинення договору в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню. Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано правових висновків Верховного Суду викладених в постановах № 910/4296/21 від 10.12.2021 та № 910/133/21 від 21.12.2021, то колегія суддів зазначає наступне. Так, скаржник посилається на те, що у вказаних постановах зазначено, що огляд транспортного засобу та складення відповідного акту огляду обов`язково передує укладенню договору страхування. Виконання зазначеної умови укладення договору страхування не залежить від поведінки лише страховика або страхувальника, натомість є результатом узгоджених дій сторін договору. Водночас, апелянт не звернув уваги, що Верховний Суд у вказаних постановах хоч і навів вищевказані доводи, але зазначив, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною - учасником відповідних правовідносин. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти оцінки ризиків від дій, які передують укладенню угоди, є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або Страхова компанія та споживач послуг страхування. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (пункти 36, 37 постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19). У цьому спорі Страхова компанія є професійним учасником ринку страхування принаймні з 2009 року. Натомість ПП «Транс Логістик» хоч і є суб`єктом господарювання, однак у цих правовідносинах він є споживачем послуг страхування. Скаржник фактично перебуває у більш вразливому стані порівняно з страховиком, а тому щодо нього застосовується інший стандарт поведінки, ніж до Страхової компанії, яка могла і повинна була передбачити ризики укладення договору страхування без проведення огляду транспортного засобу як для неї, так і для страхувальника, та мала вжити всіх залежних від неї дій для уникнення / мінімізації таких ризиків. Так, наведений вище п.9.2.18 Правил страхування надає Страховій компанії право вимагати у страхувальника проведення огляду транспортного засобу перед укладенням договору. Крім того, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду. Страхова компанія допустила укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу. Після цього приймала від ПП «Транс Логістик» виконання його зобов`язань за Договором - сплату страхових платежів. У зв`язку з цим у скаржника були обґрунтовані підстави очікувати виконання страховиком його зобов`язань за таким Договором - відповідних виплат у разі настання страхового випадку. Відмовивши в подальшому у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акту огляду, Страхова компанія фактично поставила ПП «Транс Логістик» (який не є професійним учасником ринку страхування) у завідомо невигідний стан. Така ситуація не є винятковою та не свідчить про допущення сторонами договору страхування помилки / необачності при його укладенні. Зокрема, як зазначило ПП «Транс Логістик» у касаційній скарзі, наразі суди розглядають ще принаймні 31 справу з тим ж сторонами та з практично аналогічним предметом. Тому поведінка Страхової компанії щодо укладення Договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу та складання акту не відповідає принципу добросовісності відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК, а є зловживанням правом з боку страховика, яке спрямоване на завдання шкоди страхувальнику (ст.13 ЦК). Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21). Щодо первісних позовних вимог, то колегія суддів відзначає наступне. Як встановлено вище, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що за наслідками спірної ДТП відповідач мав обов`язок виплатити позивачу страхове відшкодування в сумі 155 127, 32 грн. Вказане встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/4995/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2021. Так, судами при розгляді справи № 910/4995/21 встановлено, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у виплати страхового відшкодування в сумі 155 127, 32 грн. За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17. Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008). Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/4995/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/187/22, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/4995/21 зокрема щодо відсутності у відповідача підстав для відмови у виплати страхового відшкодування в сумі 155 127, 32 грн., є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі. При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що доводи його апеляційної скарги в частині того, що позивач не виконав визначені розділом 13 частини ІІ Договору обов`язки, а саме не надав відповідачу довідки компетентних органів та судового рішення, пов`язаних з спірною ДТП, з огляду на що у відповідача обов`язку щодо прийняття рішення про виплату (складення страхового акту) до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/4995/21, не виникло, колегією суддів розглянуті бути не можуть, так як наявність вказаного обов`язку встановлена остаточним судовим рішенням у справі № 910/4995/21, права на перегляд якого суд при розгляді цієї справи не має. Перегляд судового рішення у справі № 910/4995/21 також буде суперечити принципу юридичної визначеності.. Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що всі наявні у нього заперечення проти наявності обов`язку виплатити позивачу страхове відшкодування за наслідками спірної ДТТП ним мали бути наведені, а судами досліджені саме під чає розгляду справи про стягнення з нього вказаного страхового відшкодування. За обставин, що склалися, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з виплати позивачу страхового відшкодування в сумі в сумі 155 127, 32 грн. встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/4995/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2021, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи № 910/187/22, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують. В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18. Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України). У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Так, за умовами пункту 18.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Дії відповідача за первісним позовом є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 18.1 Договору. З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Колегія суддів перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних приходить до висновку, що він є арифметично вірним, а тому погоджується із висновокм суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі. Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2022, то колегія суддів зазначає наступне. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із поданою до матеріалів справи заяви про вирішення питання щодо стягнення судових витрат, Приватне підприємство «Транс-Логістик» просив стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. 08.02.2019 між Адвокатським об`єднанням «Альянс» та ПП «Транс Логістик» (клієнт) був укладений договір про надання правової (правничої допомоги) №08/02-19/5, за змістом якого об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову (правничу) допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі, а клієнт зобов`язується приймати та оплачувати надану об`єднанням правничу допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі. Додатковою угодою від 28.12.2021 до договору клієнт доручив, а об`єднання прийняло на себе зобов`язання надати правову (правничу) допомогу (послуги), які передбачені п.п. 1.1 та 1.2 договору у судовій справі у спорі між ПП «Транс Логістик» (позивач) та ПАО «УПСК» щодо стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за неналежне виконання договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 та додатку №28 від 28.01.2020 щодо вчасної виплати страхового відшкодування по автомобілю MAN TGM 18.240, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 30 611,14 грн. 13.07.2022 сторони склали та підписали акт здачі-приймання наданих послуг, за змістом якого адвокатом були надані клієнту наступні послуги на загальну суму 8 000,00 грн.: - консультації клієнта на суму 1 000,00 грн.; - підготовчі дії, спрямовані на подання позовної заяви в суд на суму 1 000,00 грн.; - підготовка та подання позовної заяви в суд на суму 2 000,00 грн.; - підготовка процесуальних документів по справі на суму 2 000,00 грн.; - участь у судовому засіданні 13.07.2020 на суму 2 000,00 грн. Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року №910/906/18. Заперечуючи проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу апелянт зазначає, що з наданого позивачем переліку послуг вбачається, що він є штучно збільшеними, у тому числі за рахунок наданих послуг, які у відповідності до вимог статей 123, 126 ГПК України не підлягають відшкодуванню. Дослідивши опис наданих послуг адвоката, колегія суддів зазначає, що такі дії як консультація клієнта та підготовчі дії, спрямовані на подання позовної заяви в суд входять до послуги, яка має назву «підготовка та подання позовної заяви в суд», а отже суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, посилання апелянта на те, що вказана сума не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат є необґрунтованими та такими, що не доведені належними та допустимими доказами по справі. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 у справі №910/187/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 у справі №910/187/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 року у справі №910/187/22.

4. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №910/187/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді О.М. Гаврилюк А.Г. Майданевич Дата складення повного тексту 03.04.2023 року (у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному)