Постанова 4803 № 195/1295/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2790/23 Справа № 195/1295/20 Суддя у 1-й інстанції - Скрипченко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., при секретарі Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ майна, що є спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації, В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом (а.с. 3-4), який в подальшому неодноразово уточнювала (а.с. 33-37, 203-207), посилаючись на те, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , який було зареєстровано 23 листопада 2002 року Михайлівською сільською радою Апостолівського району Дніпропетровської області, актовий запис №

18. Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2017 року шлюб між сторонами було розірвано. Під час шлюбу сторонами у справі було придбано наступне майно: - 02 червня 2006 року на підставі договору купівлі - продажу набуто у власність будинок АДРЕСА_1 загальною площею 59,1 кв.м., що розташований на земельній ділянці 3189 кв.м. Право власності на майно зареєстровано за ОСОБА_4 ; - 14.09.2011 року на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність транспортний засіб вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 . Реєстрація транспортного засобу проведена 14.09.2011 року; - 08 квітня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність транспортний засіб спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, р.н.з. НОМЕР_2 . Реєстрація транспортного засобу була проведена 13 квітня 2016 року. Вищевказане майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки було придбане під час зареєстрованого шлюбу. Частки кожного з подружжя є рівними. Договору між подружжям про визначення часток не було. Під час підготовчого засідання у справі позивачу стало відомо, що 19.06.2018р. ОСОБА_4 продав автомобіль марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 . Як вбачається з наданих на запит суду ТСЦ 1241 МВС документів, 19.06.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у Територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області було укладено договір купівлі - продажу автомобіля марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 . Даний договір суперечить закону, оскільки був укладений без згоди співвласника автомобіля - ОСОБА_3 . Предметом спору є автомобіль марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 , правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача, як другого із співвласників. Таким чином, зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу позивача та відповідача і є їхньою спільною сумісною власністю, проте був проданий відповідачем без згоди позивача, після розірвання шлюбу, що при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України. Крім того, згідно п. 3 договору купівлі-продажу № 1241/2018/989877 від 19.06.2018 р., вказаний автомобіль був проданий за 9 000 грн, що не відповідає навіть вартості металобрухту (авто важить 10,865 т), є заниженою ціною (одне тільки колесо коштує більше 9 000 грн) та безумовним порушенням прав позивача, в тому числі на отримання компенсації за 1/2 частку автомобіля, за реальною, ринковою вартістю автомобіля. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 01.12.2020р. за ОСОБА_5 зареєстровані три транспортних засоби, але автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN - НОМЕР_3 р.н.з. НОМЕР_1 - не зареєстрований. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 01.12.2020 р. автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN кодом НОМЕР_3 , зареєстрований 04.10.2019 р. ТСЦ 8047 МВС, автомобілю присвоєний номерний знак НОМЕР_4 . Отже, на теперішній час спірний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN - НОМЕР_3 р.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований вже не за власником по укладеному 19.06.2018 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у Територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області договору купівлі - продажу, а вже за третьою особою. Тому визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу автомобіля від 19.06.2018р. не забезпечить належного захисту порушеного права позивача, так як автомобіль перебуває у власності вже третьої особи. Отже, внаслідок незаконного відчуження відповідачем автомобіля марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_6 (добросовісного набувача), та подальшого відчуження даного автомобіля ОСОБА_6 третій особі, яка також є добросовісним набувачем, належним способом захисту порушеного права позивача буде саме стягнення грошової компенсації за 1/2 частину вказаного автомобіля, виходячи з його ринкової вартості на момент розгляду справи. Спірні автомобілі є неподільною річчю, оскільки їх не можливо поділити на кілька частин без втрати можливості використання за призначенням кожної із частин окремо. Крім того, один з автомобілів знаходиться в постійному користуванні відповідача, а другий автомобіль незаконно відчужений відповідачем та перебуває у власності вже третьої особи. На підставі викладеного та з урахуванням уточнень, позивач просила суд поділити між нею та ОСОБА_4 майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: будинок АДРЕСА_1 ; вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 ; вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 ; Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , а 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 залишити у власності ОСОБА_4 ; Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , виділити ОСОБА_4 в цілому вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 203 754,45 грн за 1/2 частку вартості вантажного автомобіля сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , після сплати грошової компенсації припинити право спільної сумісної власності на автомобіль сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 ; Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 140 285 грн за 1/2 частину вартості вантажного автомобіля марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 , а також стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати. Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ майна, що є спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації - задоволено частково. Поділено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: - будинок АДРЕСА_1 ; - вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 ; - вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ; - вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 ; - вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ; - вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 ; - вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 . Накладений арешт на спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_4 , із забороною його відчуження, відповідно до ували Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08.10.2020 року скасовано. В решті позовних вимог відмовлено. Судовий збір покладено на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (а.с. 224-227). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_7 (після реєстрації шлюбу 13.08.2021 року ОСОБА_8 ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 229-232), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимог в повному обсязі, а також стягнути судові витрати по справі, крім того, просив врахувати зміну прізвища позивача з ОСОБА_7 на ОСОБА_9 . ОСОБА_4 скористався своїм правом та подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому просить частково скасувати рішення суду, а в іншій частині залишити без змін (а.с. 248-250). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , який було зареєстровано 23 листопада 2002 року Михайлівською сільською радою Апостолівського району Дніпропетровської області, актовий запис № 18 (а.с. 7). Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2017 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 8). Під час шлюбу сторонами у справі було придбано наступне майно: - 02 червня 2006 року на підставі договору купівлі - продажу набуто у власність будинок АДРЕСА_1 загальною площею 59,1 кв.м., що розташований на земельній ділянці 3189 кв.м. Право власності на майно зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 9, 14); - 14.09.2011 року на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність транспортний засіб вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 . Реєстрація транспортного засобу проведена 14.09.2011 року; - 08 квітня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність транспортний засіб спеціалізований вантажний сідловий тягач - Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, р.н.з. НОМЕР_2 . Реєстрація транспортного засобу була проведена 13 квітня 2016 року. Вищевказане не заперечується сторонами у справі,а тому не потребує доказування. На замовлення ОСОБА_3 оцінювачем ФОП ОСОБА_10 проведено незалежну оцінку вартості майна, а саме: будинку АДРЕСА_1 загальною площею 59,1 кв.м., житловою площею 18,6 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами (без врахування земельної ділянки), станом на дату оцінки - 30.07.2020 року та складено звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 35 460,00 грн (а.с. 10, 12-15). На замовлення ОСОБА_3 оцінювачем ФОП ОСОБА_10 проведено незалежну оцінку вартості майна, а саме: вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , станом на дату оцінки - 12.08.2020 року та складено звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 524 362,00 грн (а.с. 16-19). На замовлення ОСОБА_3 оцінювачем ФОП ОСОБА_10 проведено незалежну оцінку вартості майна, а саме: вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату оцінки - 05.10.2020 року та складено звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 280 570,00 грн (а.с. 38-47, 50-51, 53). За складання звітів щодо оцінки рухомого майна ОСОБА_3 сплачено 1 300,00 грн та 1 000,00 грн (а.с. 20, 52). Під час судового розгляду вказаної справи позивачу стало відомо, що 19.06.2018р. ОСОБА_4 продав автомобіль марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 . На запит суду ТСЦ 1241 МВС надано документи, які підтверджують те, що 19.06.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у Територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області було укладено договір купівлі - продажу автомобіля марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 72, 75, 77-79, 112). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 01.12.2020р. за ОСОБА_5 зареєстровані три транспортних засоби, але автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN - НОМЕР_3 р.н.з. НОМЕР_1 - не зареєстрований (а.с. 113). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 01.12.2020 р. автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN кодом НОМЕР_3 , зареєстрований 04.10.2019 р. ТСЦ 8047 МВС, автомобілю присвоєний номерний знак НОМЕР_4 (а.с. 114). Згідно висновку № 46-21 від 26.02.2021 року судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Кравченко О.Г., складеного на підставі ухвали Томаківського районного суду м.Дніпропетровська від 15.12.2020 року у даній цивільній справі, ринкова вартість вантажного сідлового тягача марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, р.н. НОМЕР_2 складає 407 508,90 грн (а.с. 138-167). 13.08.2021 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 та після реєстрації шлюбу змінено її прізвище на ОСОБА_9 (а.с. 234 зворот). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно, яке просить поділити позивач, придбане сторонами в період їх зареєстрованого шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що не заперечується та визнано відповідачем, у зв`язку з чим підлягає розподілу у рівних частках, а тому наявні підстави для визнання права власності за позивачем на 1/2 частину спірного майна, а в решті позовних вимог відмовив. Проте, колегія суддів не погоджується в повній мірі з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як передбачено ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Враховуючи вищевказані обставини справи, норми матеріального права, а також те, що відповідачем не заперечувався факт, що спірне нерухоме та рухоме майно придбано ними у шлюбі, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що спірне нерухоме та рухоме майно у вказаній справі є об`єктом спільної сумісної власністі сторін, як подружжя. Враховуючи вищевказане, а також те, що частки кожного з подружжя є рівними, а також відсутність між подружжям договору про визначення часток, а також те, що відповідач не заперечував щодо такого поділу, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: - будинок АДРЕСА_1 та визнав право власності за ними у рівних частках, а саме: на 1/2 частину вказаного нерухомого майна, а тому рішення суду в цій частині є законним, обгрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, колегією суддів не встановлено підстав для його скасування в цій частині. Також, є обгрунтовані висновки суду щодо скасування заходів забезпечення позову накладених увалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08.10.2020 року, оскільки така потреба відпала. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 рухомого майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності за ними у рівних частках, а саме: на 1/2 частину, оскільки позивач з урахуванням її уточнень просила здійснити поділ рухомого майна в іншому порядку, а ніж той який був визначений судом, крім того, судом було визнано право власності на автомобіль, який перебуває у праві власності третьої особи, яка не є учасником у вказаній справі, на підставі правочину, який недійсним не визнавався та його недійсність судом не встановлена, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 враховуючи наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)). Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). ОСОБА_1 звернулася до суду з метою поділу, в тому числі неподільного майна автомобіля: сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , що перебуває у спільній сумісній власності, бо набутий за час перебування у шлюбі з відповідачем. Єдиним варіантом вирішення такого спору бачила визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного рухомого майна, відмови від її частки у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль, отримання від відповідача грошової компенсації за цю частку, виділення спірного автомобіля ОСОБА_4 в особисту приватну власність та припинити право спільної сумісної власності на вказане рухоме майно. Відповідач не заперечував щодо такого поділу. Відомості про наявність у сторін інших спорів щодо поділу набутого у шлюбі спільного сумісного майна відсутні. За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. На замовлення ОСОБА_3 оцінювачем ФОП ОСОБА_10 проведено незалежну оцінку вартості майна, а саме: вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , станом на дату оцінки - 12.08.2020 року та складено звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 524 362,00 грн (а.с. 16-19). Згідно висновку № 46-21 від 26.02.2021 року судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Кравченко О.Г., складеного на підставі ухвали Томаківського районного суду м.Дніпропетровська від 15.12.2020 року у даній цивільній справі, ринкова вартість вантажного сідлового тягача марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, р.н. НОМЕР_2 складає 407 508,90 грн (а.с. 138-167). Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є неподільна річ - автомобіль. Колегія суддів вважає, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19). Тому, колегія суддів вважає за можливе здійснити поділ неподільного майна автомобіля: сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що перебуває у їх спільній сумісній власності, наступним чином: - виділити ОСОБА_4 в особисту приватну власність вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 . - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 203 754,45 грн за 1/2 частку вартості вантажного автомобіля сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , та вважає, що це буде найбільш ефективним вирішенням спору, оскільки забезпечуватиме права позивача та відповідача, який не заперечував щодо такого поділу, а також гарантуватиме позивачу можливість отримати відповідну компенсацію. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , поділ якого було здійснено шляхом виділення його в особисту приватну власність відповідачу та виплатою їй грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на вказане рухоме майно, тобто колегією суддів застосовано ефектичний спосіб захисту її права та прав відповідача, крім того, у відповідності до вимог чинного законодавства частки є рівними, а матеріали вказаної справи не містять будь-яких заперечень відповідача стосовно рівності часток, а тому враховуючи вказане задоволення вказаної позовної вимоги не є ефективним способом захисту та не призведе до відновлення її прав, які колегією суддів захищені в інший спосіб в межах її позовних вимог. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України). Оскільки річ є неподільною, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Унаслідок виділення рухомого майна у власність відповідачеві і стягнення грошової компенсації право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту, а тому у її задоволенні слід відмовити. Під час судового розгляду вказаної справи позивачу стало відомо, що 19.06.2018р. ОСОБА_4 продав автомобіль марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 . На запит суду ТСЦ 1241 МВС надано документи, які підтверджують те, що 19.06.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у Територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області було укладено договір купівлі - продажу автомобіля марки DAF CF75.310, тип бортовий - С, 2003 р.в., р.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 72, 75, 77-79, 112). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 01.12.2020р. за ОСОБА_5 зареєстровані три транспортних засоби, але автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN - НОМЕР_3 р.н.з. НОМЕР_1 - не зареєстрований (а.с. 113). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 01.12.2020 р. автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN кодом НОМЕР_3 , зареєстрований 04.10.2019 р. ТСЦ 8047 МВС, автомобілю присвоєний номерний знак НОМЕР_4 (а.с. 114). Факт відчуження вказаного рухомого майна підтверджується наявними письмовими доказами в матеріалах справи та не заперечується відповідачем. Проте, відповідач заперечує щодо розміру компенсації, яку просить стягнути позивач на її користь. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. На замовлення ОСОБА_3 оцінювачем ФОП ОСОБА_10 проведено незалежну оцінку вартості майна, а саме: вантажний автомобіль марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату оцінки - 05.10.2020 року та складено звіт про незалежну оцінку майна, згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 280 570,00 грн (а.с. 38-47, 50-51, 53). Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування вищевказаного розміру ринкової вартості спірного рухомого майна. Звіт № 3258472_19062018_DON18-06-110 наявний в матеріалах справи (а.с. 80-87, 93-98) складений 19.06.2018 року, згідно якого ринкова вартість рухомого майна складає 9 000,00 грн, колегією суддів до уваги не береться, оскільки він не є належним доказом у даній справі у зв`язку з тим, що вказаним звітом визначено ринкову вартість станом на червень 2018 року, а не на час розгляду даної справи та у ньому не зазначено про те, що звіт підготовлено для подання до суду, крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальна відповідальність за завідомо неправдивий висновок чинним законодавством для оцінювача, а у висновку повинно бути зазначено про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Суд першої інстанції, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду та здійснив, а тому дійшов до помилкових висновків щодо поділу між позивачем та відповідачем автомобіля марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 та визнання за ними права власності на вказаний автомобіль, який був відчужений відповідачем третій особі та є власністю вказаної особи, чим допустив порушення права власності третьої особи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 140 285 грн за 1/2 частину вартості вантажного автомобіля марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки це буде гарантією справедливої сатисфакції позивачу у зв`язку з припиненням її права на спільне майно через те, що відповідач проти її волі відчужив спірне майно. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заявляє клопотання в якому просить прийняти рішення про сплату грошової компенсації ним на користь позивача із розстрочкою на один рік помісячно в рівних частках від загальної суми, проте, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки ОСОБА_4 жодним чином не обгрунтовує вказане клопотання та не зазначає з яких саме підстав він просить про розстрочення грошової компенсації. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що платоспроможність не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо. До вказаних висновків дійшла Велика палата Верховного суду у своїй постанові від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20. Також, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині розподілу судових витрат, оскільки суд першої інстанції в рішенні суду зазначаючи про стягнення судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог взагалі не зазначив з кого підлягає стягненню судовий збір на чию користь та у якому розмірі. При зверненні з уточненим позовом (а.с. 203-207) ОСОБА_1 зазначила, що нею будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, а також просила стягнути судові витрати понесені нею, а саме: сплачений судовий збір; витрати на виготовлення звіту та складання позовної заяви та звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просила стягнути судові витрати. Щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Крім того, частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази понесених позивачем фактичних витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн та складання позовної заяви у сумі 1 000,00 грн, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх стягнення. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 були понесені судові витрати по сплаті судового збору, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 1-2, 28, 32, 234, 242). Колегія суддів не вирішує питання щодо розподілу судових витрат у сумі 840,80 грн, сплачені згідно квитанції № 0.0.1926952517.1 від 01.12.2020р. За позовну вимогу про визнання недійсним договір купівлі-продажу № 1241/2018/989877, оскільки в подальшому представником позивача була подання заява про залишення без розгляду вказаних позовних вимог (а.с.200-201). За складання звітів щодо оцінки рухомого майна ОСОБА_1 сплачено 1 300,00 грн та 1 000,00 грн (а.с. 20, 52), вказані витрати, пов`язані з розглядом справи у розумінні ст. 133 ЦПК України. Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, на підставі вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи пропорційність задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 та її апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 6 922,36 грн, а також за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 11 230,91 грн, а всього: 18 153,27 грн. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поділ рухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а також в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у відповідних частинах нове рішення. Поділити вантажний автомобіль сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 , що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступним чином: - виділити ОСОБА_4 в особисту приватну власність вантажний автомобіль сідловий тягач-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 . - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 203 754,45 грн за 1/2 частку вартості вантажного автомобіля сідлового тягача-Е марки DAF FTXF 105.460, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_2 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 140 285,00 грн за 1/2 частину вартості вантажного автомобіля марки DAF CF75.310, 2003 р.в., тип бортовий - С, VIN - НОМЕР_3 р.н.з. НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 6 922,36 грн, а також за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 11 230,91 грн, а всього: 18 153,27 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова