Постанова 4818 № 639/3848/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 639/3848/18 Номер провадження 22-ц/818/612/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2023 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Мальованого Ю.М., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря Волобуєва О.О., представника позивачки адвоката Стародубова С. М., представника відповідач адвоката Левицької А.В., представника третьої особи ОСОБА_1 адвоката Хомич А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року в складі судді Єрмоленко В.Б. у справі № 639/3848/18 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки, у с т а н о в и в : У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний «ПриватБанк», яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки. В обґрунтування позову зазначила, що 07 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, за умовами якого третя особа отримала кредит на реструктуризацію за іншим договором про надання банківських послуг у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у розмірі 239 117, 08 грн зі сплатою відсотків у розмірі 23 % річних строком до 06 травня 2015 року. В цей же день в забезпечення виконання зобов`язання третьої особи за кредитним договором нею укладено з Банком договір поруки. У 2018 році їй стало відомо про ухвалення у 2016 році Жовтневим районним судом м. Харкова рішення про солідарне стягнення з неї та позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 312 335,21 грн. Зазначає, що вона має психічне захворювання, неодноразово проходила лікування від цієї хвороби у Харківській обласній клінічній психіатричній лікарні № 3 та перебуває на обліку у Харківському міському психоневрологічному диспансері з 1999 року. Зазначає, що внаслідок хвороби на час укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та вважає, що це є підставою для визнання його недійсним. Посилаючись на вказані обставини та на вимоги статті 225 ЦК України просила визнати договір поруки № HAFPLON06072/DPІ, укладений між нею, та АТ КБ «ПриватБанк» від 07 серпня 2014 року недійсним. Відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» подано пояснення по справі, в яких банк просив позов залишити без задоволення. В обґрунтування пояснень зазначено, що при укладанні оспорюваного правочину сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Також просило застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки правочин укладено в 2014 році, а позивачка його оспорює зі спливом трирічного строку позовної давності. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 лютого 2022 року до участі у справі залучено в якості третьої особи ОСОБА_1 (том 2 а.с. 50-51) Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог. Також, суд першої інстанції зазначав щодо обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки зважаючи на наявність рішення про стягнення заборгованості, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги. 20 лютого 2023 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що обставини, наведені нею в позові, обґрунтовані належними доказами. Судово - психіатричною експертизою встановлено, що в період часу, до якого відноситься укладання договору поруки від 07 серпня 2014 року вона не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Також вона перебуває на лікуванні в психіатричних закладах з 1999 року. Чиним законодавством не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Від представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» адвоката Левицької А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому з посиланням на висновок судово-психіатрічної експертизи № 10 від 27 липня 2021 року зазначено, що під час укладенні оспорюваного договору поруки і на даний час ОСОБА_2 виявляє хронічне психічне захворювання у формі біполярного афективного розладу. Біполярний афективний розлад проявляється кардинальною зміною емоційних полюсів: маніакального і депресивного. Враховуючи те, що під час укладення спірного договору поруки від 07 серпня 2014 року ОСОБА_2 не виявляла жодних ознак наявності порушення психіки, відсутні будь які документальні підтвердження, що вона в період укладання договору проходила лікування в психіатричній лікарні чи зверталася за допомогою до лікаря, а також те, що під час проведення судово-психіатричної експертизи навмисно уникала відповіді на запитання щодо обстави укладення договору поруки, посилаючись на те, що "справою займається адвокат", можна зробити висновок, що у період укладенні спірного договору позивачки перебувала в стадії саме "інтермісії", а отже була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними в достатньому обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки адвоката Стародубова С. М., який наполягав на доводах апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, представника відповідача адвоката Левицьку А.В. та представника третьої особи адвоката Хомич А.А., які проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Матеріали справи свідчать, що 07 серпня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір № HAFPLON06072, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії у розмірі 239 117,08 грн на реструктуризацію заборгованості за договором про надання банківських послуг, раніш укладеного між останньою та Банком. Зобов`язання позичальника забезпечувалось, окрім іншого, договором поруки №HAFPLON06072/DР1 від 07 серпня 2014 року, укладеним між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач є поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором (а.с. 12-21). Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 червня 2016 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № НАFPLON06072 від 07 серпня 2014 року у розмірі 299 381 грн. 06 коп., судовий збір у розмірі 2245 грн. 36 коп. з кожного відповідача. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 липня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення ( а.с.22-30). Також, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами заочного рішення Жовтневого районного суду від 01 червня 2016 року. 23 грудня 2021 року ОСОБА_2 подано на вказану ухвалу апеляційну скаргу, яка ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишена без руху. Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі- Міжрайонний ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області) від 13 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56171920 з виконання заочного рішення суду від 01 червня 2016 року ( том 1 а.с. 60-61). Постановою Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області накладено арешт на майно ОСОБА_2 ( том 1 а. с.63) 27 вересня 2021 року проведено електронні торги з продажу належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 . Переможцем вказаних торгів став учасник 13 - ОСОБА_1 (том 2 а.с. 31-33). Експертним судово-психіатричним дослідження № 217 від 09 квітня 2019 року зазначено щодо необхідності проведення судової - психіатричної експертизи ОСОБА_4 для відповіді на питання, що поставлені експерту ( том 1 а. с. 158-159). Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 10 від 27 липня 2021 року у період часу, що відноситься до укладання договору поруки ОСОБА_2 виявляла і в даний час виявляє хронічне психічне захворювання у формі біполярного афективного розладу. На це вказують анамнестичні відомості, дані матеріалів цивільної справи, медичної документації, що свідчать при виникнення у позивача з 1999 року чітко окреслених, часто повторюваних і тривало протікаючих фазних станів розладів настрою (афекту), супроводжувані зміною загального рівня активності, що зумовило її госпіталізації в психіатричну лікарню, нагляду на обліку у психіатра. ОСОБА_2 виявляла і даний час виявляє становлення інтермісії при біполярному афективному розладі, на що вказує відповідно постійний рівень настрою, відсутність виражених афективних хвилювань при деякій нестійкості уваги, емоційній неврівноваженості, легковажній оцінці ситуації та усього стану. Зазначені зміни психіки, наявні при цьому хронічному психіатричному захворюванню виражені в такій мірі і супроводжуються такими розладами пам`яті, мислення, критики, що позбавили її здатності повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними в період укладання договору поруки від 07.08.2014 р. За своїм психічним станом ОСОБА_2 в період часу, до якого відноситься укладання договору поруки від 07 серпня 2014 р. не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії ( бездіяльність) і керувати ними (том 1а.с. 223-225). Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови. Частиною 1 статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини 1 статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року (справа № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19) відступив від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16-ц (провадження № 61-1333св18), підкресливши, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказів того, що ОСОБА_2 на час укладення оспорюваного договору поруки мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивачка суду не надала, що є її процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України. Зважаючи, що висновки судово-психіатричних експертиз від 04 квітня 2019 року та 27 липня 2021 року не є беззаперечними доказами доведеності факту того, що ОСОБА_2 саме у момент укладення спірного договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони не були категоричними і не встановили абсолютну неспроможність позивачки на укладення договору поруки, а лише констатували, що вона не повною мірою усвідомлювала значення своїх дій та керувати ними. Доводи апеляційної скарги щодо стану її психічного здоров`я не спростовують висновків суду та зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 03 квітня 2023 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина