Постанова Київський апеляційний суд № 376/1244/22

Головуючий у І інстанції Батовріна І.Г. Провадження №22-ц/824/5121/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частину житлового будинку, господарських будівель та споруд, В С Т А Н О В И В : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Сквирського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частину житлового будинку, господарських будівель та споруд, в якому просила визнати за нею право власності на частини в частині житлового будинку АДРЕСА_1 , частину господарських будівель та споруд в складі: житлової кімнати площею 11,9 кв.м., зазначеної на плані 2-3; житлової кімнати площею 14,2 кв.м., зазначеної на плані 2-4; вітальні площею 12,2 кв.м., зазначеної на плані 2-5; санвузла площею 4,7 кв.м., зазначеного на плані 2-6; кухні площею 12,3 кв.м., зазначеної на плані 2-7; веранди площею 6,1 кв.м., зазначеної на плані а3; коридору площею 5,7 кв.м., зазначеного на плані 2-2; ганку з площею основи 2,6 кв.м., зазначеного на плані «а3»; 1.0 гаража в цілому площею основи 27,6 кв.м., зазначеного на плані літ. "Ж"»; частину сараю площею основи 35,6 кв.м., зазначеного на плані літ. «Б»; частину погребу з шийкою площею основи 12,3 кв.м., зазначеного на плані літ. «Е»; 1.0 убиральні з площею основи 1,6 кв.м., зазначеної на плані літ. «Д»; 1.0 металевої огорожі площею основи 15,3 кв.м., зазначеної на плані «№1»; 1.0 огорожі площею основи 12,3 кв.м., зазначеної на плані №3; 1.0 воріт з хвірткою площею основи 5,7 кв.м., зазначеної на плані №2; 1.0 воріт з хвірткою площею основи 5,9 кв.м., зазначених на плані №4. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що її батько ОСОБА_5 на підставі ухвали Сквирського районного суду Київської області від 02.06.2004 року став власником частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 . З жовтня 2005 року позивачка разом з чоловіком ОСОБА_4 з дозволу батька стали проживати та господарювати в належній йому частині домоволодіння, з його дозволу за власні кошти подружжя виконали перепланування вказаної частини житлового будинку, добудували веранду і ганок, збудували новий гараж на місці знесеного гаражу, змінили на нові та підвели неіснуючі комунікації. Батько після закінчення будівництва пообіцяв оформити необхідні документи на нове будівництво та переоформити частину новозбудованого будинку на доньку. На виконання вищевказаної домовленості ОСОБА_5 звернувся до виконавчого комітету Сквирської міської ради та отримав рішення виконкому від 20.01.2009 року №2 про дозвіл на перепланування в межах частини житлового будинку в межах присадибної ділянки по АДРЕСА_1 . Однак виконати умови домовленостей щодо оформлення документів на нове будівництво та переоформлення новозбудованого будинку на доньку, ОСОБА_5 не встиг, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За життя ОСОБА_5 заповіту не склав; після його смерті Сквирською районною державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу; спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є: дочка ОСОБА_1 (позивач у справі), син ОСОБА_2 (відповідач у справі) та дружина ОСОБА_3 (відповідач у справі). Позивачем та її чоловіком понесені витрати на перепланування будинку на суму 397 637,67 грн., що складає частини від вартості частини будинку станом на червень 2022 року. Враховуючи викладені обставини, позивач і просила суд визнати за нею право власності на частини від частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вона не має можливості набути право власності на новостворене майно у позасудовому порядку. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 29 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Химчука В.Л. подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилалась на те, що після укладення шлюбу вона з чоловіком з жовтня 2005 року проживали у вищевказаному будинку та здійснили по суті нове будівництво частини будинку. Дослідивши докази, суд прийшов до висновку про те, що позивачем здійснено реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_5 , внаслідок чого його площа збільшилась, а також добудовано господарські споруди. При цьому суд у рішенні зазначив, що матеріали справи не містять необхідного обсягу доказів на підтвердження того, що позивач зверталась до уповноважених органів для отримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки чи доказів про відсутність підстав для такого звернення. На думку апелянта, незаконність рішення полягає у неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, неправильної їх оцінки, невизначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин. Суд не звернув уваги на фактичні обставини справи в їх сукупності, які підтверджені наданими доказами, та не встановив правовідносини, які виникли з питань набуття позивачкою права власності на новостворене майно. У даному випадку реконструкція частини будинку здійснювалась за життя власника ОСОБА_5 на підставі дозвільних документів, наданих у відповідності до вимог законодавства. ОСОБА_5 цих дій не вчинив, право власності в цілому на будинок не перереєстрував. При цьому, позивач не має можливості набути право власності на майно у позасудовому порядку. В даному випадку частина реконструйованого житлового будинку не підпадає під ознаки незавершеного будівництва, оскільки використовується за призначенням, але відсутня можливість введення в експлуатацію у зв`язку із смертю власника. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від відповідачки ОСОБА_3 , остання просила залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Химчук В.Л. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 02.06.2016 та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 01.08.2003 року (а.с.23-24). Відповідно до ухвали Сквирського районного суду Київської області від 02.06.2004 року, справа №2-777/2004, за ОСОБА_5 визнано право власності на житлові приміщення №1, 2, 3, 7 (згідно поетажного плану), на частину сараю літ. «Б», на частину погреба літ. «Е», на гараж літ. «Г», на вбиральню літ. «Д», що становить частину, які розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.27). Право спільної часткової власності ОСОБА_5 на вказану частину домоволодіння зареєстроване за ним 04.03.2005 року, згідно копії Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 6671346. Також встановлено, що право власності на іншу частину домоволодіння АДРЕСА_1 не зареєстровано. На момент реєстрації права власності ОСОБА_5 , загальна площа належних йому приміщень в будинку становила 44,9 кв.м., з них житлова 27 кв.м. Загальна площа сараю літ. «Б» та погреба літ. «Е» - 35,6 кв.м., гаража літ. «Г» з прибудовою - 27 кв.м., вбиральні літ. "Д" - не визначено. 20.01.2009 року рішенням Виконавчого комітету Сквирської міської ради ОСОБА_5 дозволено перепланування в межах власної частини житлового будинку кладової площею 4,8 кв.м. під ванну, веранди площею 13,1 кв.м. під кухню, зведення прибудови до даної частини житлового будинку розміром 3,30 х 6,70 м під житлову кімнату і коридор, перебудову гаража з розмірів 3,0 х 5,40 м до розмірів 5,40 х 4,80 м із знесенням існуючої прибудови розміром 1,6 х 3,30 м. в межах присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с.45). При проведенні технічної інвентаризації 25.05.2022 року та складанні технічного паспорту на вказаний будинок з господарськими будівлями та спорудами, виявлено, що загальна площа частини житлового будинку, належного ОСОБА_5 , збільшилась на 22,20 кв.м. та становить 67,1 кв.м., у тому числі житлова - 38,3 кв.м. (а.с.39-43). Крім того, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 зафіксовано нові споруди: прибудова літ. «а1», прибудова літ. «а2», ганок літ. «а3», гараж літ. «Ж», рік побудови яких зазначено 2009; огорожа №3 та ворота з хвірткою №4, рік побудови 2008. На підтвердження здійснення будівельних робіт за вищевказаною адресою особисто позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 надано ряд квитанцій про оплату будівельних матеріалів, проектів та робіт (а.с.89-109). Згідно з будинковою книгою, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 09.02.2022 року власник спірної частини домоволодіння АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 , помер (а.с.25). Зі звіту про оцінку майна від 10.06.2022 року вбачається, що вартість частини житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 67,1 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 , становить 517 753,67 грн. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованих активів, які перебувають у власності, не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Так, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ч.1 ст. 331 ЦК України). Частиною 2 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно зі ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Цивільне законодавство розділяє випадки, за яких судом може бути визнано право власності на нерухоме майно. Так, згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Натомість згідно ч. 5 ст.376 ЦК України на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Відповідно до частин 1, 4 статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 року № 103 затверджено Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Пунктом 1.2 «Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 року № 103, передбачено, що будівельний паспорт забудови земельної ділянки визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва: - індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів,; - господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці. Відповідно до пункту 2.1 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що позивачем було здійснено реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_5 , внаслідок чого площа будинку збільшилась, а також добудовано господарські споруди. Власником земельної ділянки також був ОСОБА_5 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що власник земельної ділянки ОСОБА_5 надавав згоду позивачу ОСОБА_1 на реконструкцію належної йому частини будинку та доказів звернення позивача до уповноважених органів для отримання будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Частинами п`ятою, восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.09.2019 р. у справі №309/3887/17 касаційна інстанція дійшла висновку про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Позивач не звертався до уповноваженого органу для набуття права власності та введення об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку, а відразу звернувся до суду з позовом про визнання права власності. Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня. У постанові від 18.02.2019 року по справі №308/5988/17 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку, зазначивши, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Аналогічні висновки Викладені Верховним Судом України у постановах: від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 червня 2018 року у справі №640/13030/16-ц. Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Позивач ОСОБА_1 до уповноважених органів із таким питанням не зверталась та не надала суду належні та допустимі докази наявності передбачених законом підстав для визнання за нею права власності на частину реконструйованого нею будинку, належного на праві власності її батьку та розташованого на земельній ділянці батька, у зв`язку із чим обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Згідно з ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи недоведеність позивачем обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Таким чином, зважаючи на те, що суд першої інстанції при розгляді справи повно, всебічно та об`єктивно з`ясував усі обставини справи, перевірив їх належними та допустимими доказами, ніким не спростованими, та застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх врегульовують, рішення суду першої інстанції відповідає критеріям, визначеним ст. 263 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: