Постанова КГС ВС № 910/18376/20(918/445/22)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м. Київ cправа № 910/18376/20(918/445/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я., за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В. розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Росава" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - І.Ю. Павлюк, судді: С.П. Дужич, Г.І. Савченко) від 06.12.2022 за позовом Приватного акціонерного товариства "Росава" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗВ Ріелті" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" про визнання договорів позики недійсними в межах справи №910/18376/20 за заявою Приватного акціонерного товариства "F&C REALTY" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" про визнання банкрутом. Учасники справи: представник позивача - Забарін А.Ф., адвокат, представник відповідача-1 - Логвиненко О.С., адвокат, представник відповідача-2 (боржника) - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог 1.1. 23.03.2021 Господарський суд Рівненської області від 23.03.2021 ухвалив відкрити за заявою Приватного акціонерного товариства "F&C REALTY" провадження у справі про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальність "Апогей" (далі - Боржник), визнати вимоги ПрАТ "F&C REALTY" до Боржника в сумі 4 000 000 грн 00 коп., ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном Боржника та призначити розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Гуцала Т.М. 1.2. 05.07.2022 Приватне акціонерне товариство "Росава" (далі - Позивач) подало позов про визнання недійсними договорів позики; від 24.01.2020 № 1, від 06.03.2020 № 2, від 30.06.2020 № 3, включно з Додатковими угодами № 1 до кожного із них: від 28.01.2020, від 04.06.2020, від 13.08.2020; а також договору позики від 08.09.2020 № 4 (далі - Договори), що укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "ЗВ Ріелті" (далі - Відповідач-1) та Боржником (Відповідач-2). 1.3. Позов обґрунтований незаконністю оспорюваних угод між відповідачами, що впливають та порушують права Позивача, як визнаного кредитора Боржника у справі про банкрутство, оскільки заперечувані угоди укладені у "підозрілий період", а саме протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство Боржника, з наміром ухилитися від розрахунків з іншими контрагентами Боржника та що спрямовані на завдання шкоди кредиторам, оскільки Боржник внаслідок укладення оспорюваних угод став неплатоспроможним, взявши на себе зобов`язання, яке стало для нього надмірним тягарем та призвело до неможливості розрахунків вже з існуючими кредиторами.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 2.1. 18.10.2022 Господарський суд Рівненської області вирішив позов задовольнити та визнати Договори недійсними. 2.2. Судове рішення мотивоване наявністю підстав для недійсності оспорюваних Договорів, оскільки Боржник, уклавши їх протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство Боржника, та отримавши за цими угодами від Відповідача-1 значні суми коштів, розпорядився ними не у межах визначених видів господарської діяльності Боржника, так як, придбавши права вимоги до третіх осіб, розрахувавшись за надбані права, в подальшому уступив ці права вимоги на користь інших осіб, однак не отримав прибутку з жодної із операцій з відчуження Боржником прав вимоги до третіх осіб.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 3.1. 06.12.2022 Північно-західний апеляційний господарський суд постановив скасувати за скаргою Відповідача-1 рішення Господарського суду Рівненської області від 18.10.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. 3.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для визнання недійсними Договорів за заявленими Позивачем підставами та помилковим висновком про доведеність підстав для визнання недійсними Договорів на підставі положень абзацу третього частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки суд першої інстанції не встановив негативних наслідків за цими угодами для Боржника, які спростовуються фактом збільшення, а не зменшення активів Боржника в результаті вчинення оспорюваних правочинів, що не вплине негативно на захист інтересів кредиторів Боржника шляхом задоволення їх вимог. Апеляційний суд також зазначив про неврахування Позивачем наслідків недійсності Договорів, а саме реституцію, внаслідок застосування якої Боржник не звільняється від обов`язку повернути Відповідачу-1 кошти, отримані від нього за оспорюваними угодами.

4. Встановлені судами обставини 4.1. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01.02.2022 визнано вимоги кредитора - Позивача, до Боржника та включено до реєстру вимог кредиторів: у четверту чергу задоволення вимоги ПАТ "Росава" (Позивача) в сумі 7 004 204 грн 00 коп.; у першу чергу задоволення вимог кредиторів включено грошові вимоги Позивача в сумі 4 540 грн 00 коп. зі сплати судового збору за подачу заяви з грошовими вимогами до Боржника 4.2. Між відповідачами: Відповідачем-1 як кредитором та Відповідачем-2 як позичальником укладено оспорювані договори позики: 1) договір № 1 від 24.01.2020, за яким для Боржника надана позика на загальну суму 222 000 000 грн 00 коп., з яких Боржник погасив 44 645 000 грн 00 коп., залишок заборгованості 177 155 000 грн 00 коп. 2) договір № 2 від 06.03.2020, за яким для Боржника надана позика на загальну суму 84 811 000 грн 00 коп., з них Боржник погасив 335 000 грн 00 коп., залишок заборгованості 83 811 000 грн 00 коп. 3) договір № 3 від 30.06.2020, за яким для Боржника надана позика на загальну суму 131 308 650 грн 00 коп. 4) № 4 від 08.09.2020, за яким для Боржника надана позика на загальну суму 100 000 000 грн 00 коп. 4.3. За інформацією з ЄДРЮОФОПтаГФ видами діяльності Боржника є: 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), 43.39 інші роботи із завершення будівництва, 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., 45.19 торгівля іншими автотранспортними засобами, 46.63 оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва, 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.90 неспеціалізована оптова торгівля. 4.4. Кошти, отримані Боржником від Відповідача-1, були перераховані на підставі Попередніх договорів для придбання двома юридичними особами (ТОВ "Фінансова оферта", ТОВ "Кредит Інвестмент Груп") на аукціоні пулів прав вимог до боржників неплатоспроможних банків, а також для придбання в ТОВ "Озон Інвестмент" корпоративних прав TOB "КМ "Інвестпроект", які через 6 днів після придбання були відчужені Боржником на користь TOB "СКН "Сучасна комерційна нерухомість". Основні Договори купівлі-продажу майнових прав на підставі Попередніх договорів Боржник не укладав. 4.5. Після проведення оплати Боржник відступав наявні у нього права вимоги за Попередніми договорами на користь інших осіб. Прибутку від таких операцій Боржник не отримував. 4.6. 24.01.2020 між ТОВ "Фінансова Оферта", як Первісний кредитор та Відповідач-2 як Новий кредитор уклали Попередній договір про відступлення права вимоги №1/240120, з подальшими змінами, відповідно до умов якого Сторони зобов`язались не пізніше 31.10.2020 укласти Основний договір на умовах, встановлених цим Договором. У пункті 1.2 Попереднього договору про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020 визначено, що Права вимоги - частина прав вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому та які будуть передані Новому кредитору згідно з основним договором, який сторони укладуть відповідно до пункту 3.1 цього Договору, наявність та дійсність яких підтверджується відповідними договорами, що входять в Пул активів, детальний опис яких міститься в Протоколі електронних торгів №debtx_8908 (далі - Протокол електронних торгів), який є частиною цього Договору, крім тих прав вимоги, перехід яких не відбувається та не відбулися за цим Договором або Основним договором згідно з пунктом 3.2. цього Договору. Пунктом 4.1 Попереднього договору про відступлення права вимоги №1/240120 Сторони погодили, що після укладання цього Договору, Новий кредитор зобов`язаний сплатити Первісному кредитору грошову суму 202 000 000 грн 00 коп. без ПДВ (далі - Ціна відступлення), в якості передоплати протягом 5 робочих днів з дня (дати) підписання цього Договору. Зазначена Ціна відступлення зараховується у якості оплати за Права вимоги за Основним договором. 28.01.2020 Боржник сплатив ТОВ "Фінансова оферта" ціну відступлення Права вимоги за Попереднім договором про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020 в сумі 202 000 000 грн 00 коп., що підтверджується банківською випискою. 4.7. В подальшому наявні у Боржника права вимоги за Попереднім договором від 24.01.2020 щодо укладення Основного договору з Первісним кредитором (ТОВ "Фінансова оферта), Боржник відступив на користь ТОВ "ФК "Монталє". 23.10.2020 між ТОВ "Фінансова Оферта", як Первісним кредитом та ТОВ "ФК "Монталє", як Новим кредитором було укладено Договір про відступлення права вимоги та майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лігуном А.І. за реєстровим № 11612, в якому зазначено, що він укладений на виконання Попереднього договору про відступлення права вимоги №1/240120 від 24.01.2020. Укладенням цього Договору Сторони підтверджують належне виконання ними Попереднього договору та відсутність будь-яких претензій щодо його виконання. Відповідно до пункту 3.1 Договору про відступлення права вимоги та майнових прав від 23.10.2020 в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, Первісний кредитор передав (відступив) на користь Нового кредитора, а Новий кредитор набув права вимоги Первісного кредитора, що входять в пул активів, детальний опис якого міститься в Протоколі електронних торгів №debtx_8908 від 03.01.2020. Матеріалами справи стверджено, що перерахувавши ТОВ "Фінансова Оферта" 202 млн. грн. для придбання пулу прав вимог №debtx_8908, Боржник не отримав з цих операцій жодного прибутку, не уклав Основного договору купівлі-продажу, а наявні в нього права відступив на користь ТОВ "ФК "Монталє". Відповідачі не надали доказів, які б вказували на протилежне. 4.8. 03.06.2020 між Боржником як Цесіонарієм та ТОВ "Кредіт Інвестмен Груп", як Цедентом був укладений Попередній договір №03/06/2020 про порядок здійснення договору цесії. Пунктом 1 Попереднього договору від 03.06.2020 (в редакції Додаткової угоди від 31.08.2020) встановлено, що Цедент та Цесіонарій зобов`язуються укласти в строк до 01.02.2021 договори відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та майнових прав за кредитними договорами та договорами забезпечення за ними, в тому числі дебіторської заборгованості за ними, що входить до складу лоту №debtx_9005 (який є предметом продажу на електронному аукціоні, що відбувся 04.06.2020 в електронній торговій системі debtx.com та переможцем за яким є Цедент), надалі - Основні договори, за якими Цедент здійснить відступлення (купівлю-продаж), а Цесіонарій набуде 100 % від обсягу прав вимоги та майнових прав за кредитними договорами, договорами забезпечення та дебіторської заборгованості після укладення Цедентом з банками-власниками таких прав вимоги та майнових прав відповідних договорів. Цедент зобов`язується передати на користь Цесіонарія права вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки / застави або припинити обтяження нерухомого / рухомого майна іпотекою / заставою та вилучити записи з реєстру заборони відчуження нерухомого майна, яке виступає предметом іпотеки / застави за відповідними договорами іпотеки / застави. На виконання умов Попереднього договору (в редакції додаткових угод) Боржник для придбання майнових прав за лотом №debtx_9005 перерахувало на користь ТОВ "Кредит Інвестмент Груп": 10.06.2020 - 45 840 000 грн 00 коп.; 01.07.2020 - 91 680 000 грн 00 коп., 04.09.2020 - 375 000 грн 00 коп., 20.07.2020 - 39 422 012 грн 19 коп., на підтвердження вказано матеріали справи містять виписку по рахунку. Боржник в 2019-2020 роках перерахував ТОВ "Кредит Інвестмент Груп": 03.12.2019 - 17 560 764 грн 20 коп. за Попереднім договором від 02.12.2019 про здійснення договору цесії від 03.12.2019; 17.01.2020 - 97 841 000 грн 00 коп. та 23.03.2020 - 280 000 грн 00 коп. за Попереднім договором відступлення права вимоги та майнових прав за кредитними договорами від 17.01.2020. 4.9. 24.09.2020 між ТОВ "Озон Інвестмент" як Продавцем та Боржником як Покупцем було укладено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "KM Інвестпроект", відповідно до якого Продавцем передано, а Покупцем прийнято частку у статутному капіталі ТОВ "KM "Інвестпроект" у розмірі 100 %. яка в грошовому еквіваленті становить 137 883 375 грн 49 коп. Частка внесена (сформована) Продавцем до статутного (складеного) капіталу в повному обсязі. Відповідно до пункту 1 Акту приймання-передачі від 24.09.2020 Сторони підтверджують, що за умовами Договору від 24.09.2020 з моменту підписання Сторонами цього Акту Покупець набуває право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "KM "Інвестпроект" на суму 137 883 375 грн 49 коп., що становить 100 % статутного капіталу ТОВ "KM "Інвестпроект", яка придбана Покупцем у Продавця. Усі права та обов`язки Продавця, як учасника Товариства переходять до Покупця. Продавець втрачає усі права та обов`язки, які були обумовлені його статусом учасника Товариства. 24.09.2020 Боржник перерахував на користь ТОВ "Озон Інвестмент" 52 566 430 грн 96 коп. Зазначена обставина підтверджується відповідною випискою із банку. 4.10. 30.09.2020 між Боржником та ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" було укладено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "KM Інвестпроект", відповідно до пунктів 1-2 якого з моменту підписання цього Акту ТОВ СКН "Сучасна комерційна нерухомість" набуває право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "KM "Інвестпроект" у розмірі 137 883 375 грн 49 коп., що становить 100 % статутного капіталу ТОВ "KM "Інвестпроект". Усі права та обов`язки Боржника як учасника Товариства переходять до ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість". На підставі правочинів, укладених Боржником з ТОВ "Озон Інвестмент" та ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість", Боржник спочатку придбав за ціною 52 566 430 грн 96 коп., а потім продав, без отримання будь-яких коштів, 100 % частки у статутному капіталі ТОВ "KM "Інвестпроект".

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5.1. 27.12.2022 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, а рішення Господарського суду Рівненської області від 18.10.2022 залишити в силі.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 6.1. Згідно з аргументами Позивача в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд порушив норми пункту шостого частини першої статті 3, частин другої, третьої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), не врахувавши висновки щодо застосування яких викладені в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04 14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)), від 15.07.2021 у справі № 927/531/18, від 29.09.2021 у справі №456/604/17, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21), від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19 (902/163/22), а саме щодо такої підстави для недійсності правочину боржника, вчиненого у "підозрілий період", як взяття боржником за оспорюваним правочином зобов`язань, внаслідок яких він став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим. При цьому скаржник наголосив на неврахуванні апеляційним судом недобросовісної поведінки Боржника при укладенні оспорюваних Договорів, оскільки Боржник в період існування у нього з 2018 року зобов`язань перед ініціюючим кредитором та Позивачем уклав оспорювані Договори, взявши в рази більше зобов`язань щодо повернення позик.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 7.1. Згідно з аргументами Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу він заперечує аргументи в касаційній скарзі та загалом погоджується з оскаржуваною постановою апеляційного суду та мотивами в ній, зазначаючи при цьому про відсутність порушення прав Позивача у спірних правовідносинах, оскільки він як кредитор у справі про банкрутство має похідний інтерес стосовно оспорюваних правочинів, тоді як захисту підлягає порушене право, чого Позивач не довів.

8. Касаційне провадження 8.1. Суд відхиляє подане скаржником (Позивачем) 21.03.2023 та підтримане його представником в судовому засіданні клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки клопотання не містить належного обґрунтування наведених в ньому підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке. Так, клопотання мотивоване наявністю у справі виключної правової проблеми щодо застосування положень частини першої статті 42 КУзПБ через відсутність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у разі, коли боржник, укладаючи у "підозрілий період" до відкриття провадження у справі про банкрутство правочин (що містить ознаки фраудаторного) здійснював не відчуження власних активів, а навпаки, їх отримання, однак, виступаючи "транзитерем" цих активів, розпорядився ними всупереч власній господарській діяльності. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Отже, за змістом положень частини п`ятої статті 302 ГПК України виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 46.6. постанови від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19. Між тим, клопотання скаржника не відповідає наведеним вимогам, оскільки не містить відповідних відомостей, а саме: ініціюючи питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник між тим, не наводить судові рішення Верховного Суду, в яких сформовано саме різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, не вказує на неоднозначність чи суперечливість таких висновків Верховного Суду, їх непослідовність чи неможливість застосування. Навпаки, скаржник наголошує на відсутності висновку, зокрема і Великої Палати Верховного Суду, щодо застосування положень частини першої статті 42 КУзПБ у разі, коли боржник, укладаючи у "підозрілий період" до відкриття провадження у справі про банкрутство правочин (що містить ознаки фраудаторного) здійснював не відчуження власних активів, а навпаки, їх отримання, однак, виступаючи "транзитером" цих активів, розпорядився ними всупереч власній господарській діяльності. Отже, наведені скаржником аргументи для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у розумінні приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, адже (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою для відкриття касаційного провадження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), однак ця підстава не була заявлена скаржником у цій справі (пункт 6.1); (2) скаржник чітко не зазначає про різність якого підходу щодо застосування вказаної норми права йде мова; (3) питання, які просить вирішити скаржник, можуть бути вирішені Верховним Судом у складі колегії суддів. А тому Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України.

9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права Щодо недійсності правочинів боржника, вчинених в "підозрілий період" 9.1. Предметом спору у цій справі за вимогами одного із кредиторів Боржника (Позивача) стали договори позики, укладені останнім в так званий "підозрілий період", у зв`язку із чим Суд звертається до підстав, порядку та правил заперечення та спростовування у межах справи про банкрутство правочинів, вчинених боржником. 9.2. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20). 9.3. Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, за яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство (так званий "підозрілий період"), можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними. В порядку, передбаченому статтею 42 КУзПБ, окремі правочини боржника можуть бути визнані недійсними за спеціальними підставами, що, водночас, не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до статей 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України). За приписами як ЦК України, так і статті 42 КУзПБ закон не визнає оспорюваний правочин недійсним імперативно, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину. 9.4. Позивач, як на правову підставу позову з вимогою про недійсність оспорюваних договорів позики послався на положення частини першої статті 42 КУзПБ, а саме на положення абзацу третього частини першої цієї статті, відповідно до яких боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Обґрунтовуючи матеріальну підставу вимог про недійсність оспорюваних правочинів Боржника, Позивач, посилаючись на положення абзацу 3 частини першої статті 42 КУзПБ, вказав, що внаслідок вчинення Боржником оспорюваних договорів фінансової позики, за якими він як позичальник взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти на відповідні суми позики, Боржник став неплатоспроможним та виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, зокрема, і перед Позивачем, повністю або частково стало неможливим. 9.5. За загальним правилом, виходячи з положень статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 13, 74, 76, 79 ГПК України, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести не тільки те, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором, а і те, що в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи будуть захищені та відновлені. Зокрема, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги та відповідні обставини. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті. Недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є достатньою підставою для відмови у позові. 9.6. Наявність підстав для визнання недійсним договору фінансової позики, укладеного боржником до відкриття провадження у справі про банкрутство, на підставі статті 42 КУзПБ, суди встановлюють відповідно до норм матеріального та процесуального права шляхом дослідження правової природи договору (а не лише його назви), аналізу змісту та умов укладеного договору зі встановленням фактичних обставин та здійсненням на їх підставі висновками щодо застосування відповідних норм законодавства у кожній конкретній справі. За змістом вказаної норми підстави, закріплені в ній, вказують визначальним критерієм недійсності правочинів боржника негативні наслідки виконання боржником/прийняття ним на себе майнових зобов`язань, що вимагає економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності. Тобто "недійсність" за статтею 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а метою застосування наведених положень є відповідні, визначені законом (зокрема, частиною третьою статті 42 КУзПБ та статтею 216 ЦК України) наслідки у вигляді повернення майна боржника у ліквідаційну масу задля унеможливлення для боржника зловживати своїми правами та вчиняти дії на шкоду кредиторам. З метою проведення наведеної оцінки дій боржника слід виходити з того, що правочини, що вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. А тому, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Відтак, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 тощо. 9.7. А тому, виходячи із закріпленого статтею 74 ГПК України обов`язку доказування, ураховуючи встановлені статтею 77 цього Кодексу вимоги щодо допустимості доказів у справі, суди, в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в "підозрілий період", мають надати належну правову оцінку заявленим вимогам позивача з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України). 9.8. Між тим, твердження скаржника про недійсність оспорюваних договорів позики з підстави, визначеної абзацом 3 частини першої статті 42 КУзПБ, з яким погодився суд першої інстанції, ґрунтуються лише на тому, що за наявності у Боржника (Відповідача-2) з жовтня 2018 року грошових зобов`язань перед Позивачем та ініціюючим кредитором на загальну суму 11 млн грн, які, доречі, також виникли на підставі укладених Боржником з кожним із вказаних осіб договорів безпроцентної фінансової допомоги, строк виконання яких настав, Відповідач-2 у січні, березні, червні та вересні 2020 року уклав із Відповідачем-1 оспорювані договори позики, за якими Боржник взяв на себе зобов`язання на загальну суму 473 501 785 грн 19 коп. з повернення запозичених грошових коштів у строки, що визначені умовами договорів (пункт 4.2). Поряд з цим, попри наведений факт, що встановлений судами та не спростований, Позивач (скаржник) залишив поза увагою, а суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, не врахував та не надав оцінки умовам укладених між відповідачами оспорюваних договорів, а саме тому, що Боржник за оспорюваними Договорами позики, на відміну від інших вчинених ним правочинів (пункти 4.4-4.10), не здійснював відчуження власних активів, що призвело б до їх зменшення, а навпаки отримав у власність грошові кошти. При цьому, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не встановили обставин, що оспорювані договори містять положення про покладення на Боржника надмірного фінансового тягаря у вигляді додаткових штрафу, пені тощо, що б могло бути враховано при вирішенні про недійсність Договорів. Також, суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсними Договорів, на відміну від суду апеляційної інстанції, не надав оцінки дійсним мотивам, через які Боржник вчинив оспорювані правочини позики, добросовісність цих мотивів в контексті наявності підстав для їх недійсності, визначених в статті 42 КУзПБ, за змістом якої правочини можуть бути визнані недійсними, якщо вони завдали збитки боржнику або кредиторам. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку щодо вчинення Боржником оспорюваних договорів, за якими він взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, без встановлення обставин настання негативних наслідків для Боржника або для кредиторів за результатом укладених договорів, зокрема, тих, які б вказували на безсумнівне зменшення активів Боржника з наслідком у вигляді неплатоспроможності Боржника або неможливості ним задовольнити повністю або частково грошові вимоги перед іншими кредиторами, що, в свою чергу, вказувало б на негативний вплив на інтереси кредиторів щодо отримання ними максимально можливого задоволення вимог. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої у подібних правовідносинах та викладеної в постанові від 28.09.2022 у справі № 910/1539/21 (910/9303/21). 9.9. Крім наведеного Суд враховує, що приписами статті 42 КУзПБ передбачено не лише підстави для визнання правочинів недійсними, але й наслідки недійсності таких правочинів. Так, процедура недійсності правочинів боржника, перш за все спрямована на повернення до складу конкурсної (ліквідаційної) маси відчужених за цими правочинами активів боржника та для забезпечення їх збереження в інтересах його кредиторів (частина третя статті 42 КУзПБ). Між тим суди не встановили обставин відчуження за оспорюваними Договорами активів Боржника, які б могли бути повернені до складу його конкурсної (ліквідаційної) маси внаслідок недійсності оспорюваних правочинів. У зв`язку із цим Суд звертається до положень цивільного законодавства, що встановлює загальні наслідки недійсності правочину, що визначені, зокрема, статтею 216 ЦК України, в частині першій якої закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Отже, у справі що розглядається, у Боржника зберігатиметься обов`язок повернути позичальнику (Відповідачу-1) грошові кошти, отримані за цими договорами, як при чинності договорів позики, так і при визнанні їх недійсними. 9.10. Між тим, ні скаржник у своїх аргументах (пункт 6.1), ні суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, на відміну від апеляційного суду в оскаржуваній постанові, наведеного не врахували, оскільки Позивач не зазначив, а суд першої інстанції не встановив того, яким чином будуть захищені та відновлені, у розумінні статей 15, 16 ЦК України, права і законні інтереси Позивача як заінтересованої особи за оспорюваними договорами в результаті визнання їх недійсними. 9.11. Враховуючи викладене, а також те, що Позивач не заявив інших підстав та обставин для недійсності оспорюваних правочинів, окрім тих, що були наведені в позовній заяві та охоплюються положеннями абзацу третього частини першої статті 42 КУзПБ, а суд, виходячи із закріплених статтями 13, 14 ГПК України принципів змагальності та диспозитивності у господарському процесі, позбавлений права за власною ініціативою визначати, досліджувати та оцінювати інші підстави для недійсності цих правочинів, окрім тих, що були заявлені Позивачем, Суд, з урахуванням загального правила та підстав для захисту порушеного права, підстав для недійсності правочину згідно з нормою абзацу третього часини другої статті 42 КУзПБ, погоджується з правильним висновком апеляційного суду про відсутність - недоведення Позивачем підстав для недійсності оспорюваних правочинів на підставі вказаної норми. Тому Суд погоджується з правильним рішенням апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимог Позивача у спірних правовідносинах та про скасування протилежного рішення суду першої інстанції, а відповідні висновки апеляційного суду зроблені з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відповідно до норм законодавства та встановлених на підставі доказів обставин справи. Дійшовши цих висновків, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1). 9.12. Отже, доводи касаційної скарги не отримали своє підтвердження під час касаційного перегляду постанови апеляційного суду і не спростовують висновків цього суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних договорів позики. 9.13. Поряд з цим Суд відхиляє аргументи Відповідача-1 (пункт 7.1) про недоведення порушеного права Позивача у спірних правовідносинах з посиланням саме на похідний характер інтересу Позивача як кредитора у справі про банкрутство Боржника, у зв`язку із чим Суд зазначає про таке. Право кредитора у справі про банкрутство заперечувати за правилами статті 42 КУзПБ правочини боржника, вчинені ним в "підозрілий період", і у разі, коли кредитор не є стороною оспорюваного правочину, безпосередньо закріплене в частині другій статті 42 цього Кодексу. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду визначилась з правом кредитора у справі про банкрутство на заперечення правочинів боржника, сформулювавши в постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, що інтерес кредитора внаслідок недійсності оспорюваного правочину полягає у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника і є похідним від такого інтересу боржника; тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Отже, позов, який заявив кредитор, є, насправді, позовом боржника, тобто похідним позовом (один із його різновидів передбачений пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України). У цьому висновку Суд звертається до близького за змістом висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого в постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (Провадження № 12-25гс21) (пункти 34, 36). 9.14. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована. 9.15. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Росава" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 910/18376/20 (918/445/22) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.В. Васьковський Судді В.В. Білоус В.Я. Погребняк