Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/4576/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/422/23 Справа № 199/4576/21 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нугаєва Оксана Миколаївна, про встановлення факту батьківства, ВСТАНОВИЛА: У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження. Так, позивач вказував, що його батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 познайомились 24 серпня 2000 року, а з 2001 року почали проживати однією сім`єю як чоловік та дружина, проте шлюб не укладали. Проживали вони з жовтня 2001 року у квартирі, що належала на праві власності ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому, оскільки його батьки в шлюбі не перебували, то запис про батька в книзі записів актів громадянського стану про народження було проведено за прізвищем матері « ОСОБА_5 », а ім`я та по батькові батька - за вказівкою матері, на підставі ч.2 ст.5 Кодексу про шлюб та сім`ю, який діяв на час реєстрації народження ОСОБА_2 . Після народження позивача його батьки продовжували проживати однією сім`єю, вели спільне господарство, разом утримували ОСОБА_2 та займались його вихованням. ОСОБА_4 завжди визнавав себе батьком ОСОБА_2 , виконував свої батьківські обов`язки, піклувався про здоров`я, навчання, фізичний, духовний та моральний розвиток позивача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 раптово помер. Водночас, позивач стверджував, що він із матір`ю проживали з ОСОБА_4 по день смерті останнього та саме ОСОБА_3 займалася похованням ОСОБА_4 й отримувала всі необхідні документи, в тому числі й свідоцтво про смерть. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається, зокрема, із квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 29 травня 2019 року позивач та його мати ОСОБА_3 звернулись до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Нугаєвої О.М. із заявами про прийняття спадщини. Проте, не змогли оформити спадщину, оскільки ОСОБА_3 не перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 і ще не звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю, а позивачу необхідно довести, що ОСОБА_4 є його батьком. За таких обставин, позивач звернувся до суду та просив визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про народження №522 від 03 червня 2002 року, зроблений Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська та внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №522 від 03 червня 2002 року, зроблений Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська у відомостях про батька дитини вказати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України (а.с.1-3). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нугаєва О.М., про встановлення факту батьківства задоволено в повному обсязі. Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Внесено зміни в актовий запис №522 від 03 червня 2002 року, складений Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська, про народження ОСОБА_2 , записати батьком дитини: батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України. Судові витрати віднесено на рахунок позивача. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Дніпровська міська рада особа, яка не брала участі у даній справі, також подала до суду апеляційну скаргу на вказане судове рішення та просить його скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що суд вирішив питання про її права, свободи та інтереси. Позивач, відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги. При цьому, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДМР просить закрити на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду залишити без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його батьками є: батько ОСОБА_6 , громадянин України; мати ОСОБА_3 , громадянка України, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська зроблено актовий запис №522 від 03 червня 2022 року (а.с.10). Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України №00012390386 від 03 липня 2013 року, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 03 червня 2002 року складено актовий запис №522. Батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_6 , громадянин України, відомості про батька зазначені відповідно до ч.1 ст.135 СК України; матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , громадянка України (а.с.4). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано належні та допустимі докази, які в своїй сукупності підтверджують факт батьківства ОСОБА_4 . Тоді як, ОСОБА_1 , заперечуючи проти наданих доказів та проти позову, будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів не надала, правом брати участь у судових засіданнях та заявляти клопотання щодо допиту свідків тощо також не скористалася. Тому, за встановлених обставин, районний суд вважав позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто, не раніше 01 січня 2004 року. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст.53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_5 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Отже, оскільки ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України. Так, відповідно до ч.2 ст.53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Частиною 3 ст.53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі ст.53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що позивач жодного відношення до спільного проживання та батьківства відносно ОСОБА_4 аж ніяк не мав та мати не може у зв`язку з відсутністю належних доказів та запереченням і повним невизнанням такого юридичного факту померлим за життя, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заявлених позовних вимог. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржниці, з наступних підстав. За змістом ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №543/738/16-ц, у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №641/9147/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №225/6301/15-ц. Як вбачається із матеріалів справи, а саме наданого суду аркушу з медичної установи, ОСОБА_4 зазначений батьком ОСОБА_2 (а.с.12). Листом голови правління ЖБК-83 «Таксист» №16 від 16 серпня 2021 року підтверджено, що ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю сім`єю, а саме ОСОБА_3 та сином ОСОБА_7 і нарахування комунальних послуг здійснювалося на всіх фактично проживаючих у квартирі (а.с.64). Також у справі, яка переглядається, судом першої інстанції було допитано свідків. Так, показами свідків було підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , як до народження позивача, так і до самої смерті ОСОБА_4 . При цьому, допитані у суді першої інстанції свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , стверджували, що ОСОБА_4 за життя завжди себе визнавав батьком ОСОБА_2 . Крім того, на підтвердження факту батьківства позивачем було надано до суду спільні фотографії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Натомість, ОСОБА_1 будь-яких належних та допустимих доказів на спростування заявлених ОСОБА_2 вимог ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції не надала, тоді як кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, а саме, що запис про батька дитини ОСОБА_2 у книзі записів народжень було вчинено за вказівкою матері ОСОБА_3 . Водночас, районним судом було установлено спільне проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до народження дитини ОСОБА_2 . Показами свідків було підтверджено спільне виховання ОСОБА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також факт визнання ОСОБА_4 батьківства відносно ОСОБА_2 , а тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення даного позову. У свою чергу, Дніпровська міська рада особа, яка не брала участі у даній справі, в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року стосується її прав та обов`язків, а результати розгляду вливають на її інтереси, оскільки за умови відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спірне нерухоме майно переходить у власність територіальної громади міста, однак судом першої інстанції не залучалася до участі у справі в якості третьої особи або відповідача. Проте, наведені скаржником обставини не можуть бути визнані апеляційним судом такими, що підтверджують факт вирішення судом у оскаржуваному Дніпровською міською радою рішенні питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, з огляду на наступне. Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття 66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади. Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК України визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому, слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України). Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак, у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Так, предметом розгляду у даній справі є встановлення факту батьківства ОСОБА_4 відносно ОСОБА_2 . Таким чином, оскаржуваним судовим рішенням не було і не могло бути вирішено питання про права та обов`язки Дніпровської міської ради в даних правовідносинах, а тому її посилання в апеляційній скарзі на таку обставину, як на підставу для звернення до апеляційного суду слід визнати необґрунтованими. При цьому, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду відсутні висновки суду про права та обов`язки Дніпровської міської ради та резолютивна частина рішення не містить прямих вказівок про її права та обов`язки. Отже, доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради як особи, яка не брала участі у справі, не вказують на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права та інтереси в контексті ст.1277 ЦК України, оскільки учасником спадкових правовідносин вона не виступає, тоді як наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту та за відсутності яких захист не здійснюється. Водночас, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, допитав свідків, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційних скарг в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі. Інші доводи апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні цього спору не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування рішення суду відсутні. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційної скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалось. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому, апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради (особи, яка не брала участі у справі) підлягає закриттю. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 362 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року залишити без змін. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нугаєва Оксана Миколаївна, про встановлення факту батьківства закрити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова