Постанова Київський апеляційний суд № 757/40421/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №757/40421/21 Головуючий у І інстанції Бусик О.Л. Провадження №22-ц/824/1537/2023 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В : 19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вказаним позов посилаючись на те, що 13 липня 2013 року він уклав з відповідачем договір №SAMDN25000736830723 вклад «Стандарт 12 міс.», згідно з яким позивач вніс на депозитний рахунок кошти в сумі 20000 доларів США з нарахуванням відсотків в розмірі 8,5% річних. Крім того, на ім`я позивача в ПАТ КБ «Приватбанк» було оформлено картковий рахунок моряка № НОМЕР_1 . У зв`язку з агресією Російської Федерації у лютому - березні 2014 року рахунки позивача у ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником, якого є АТ КБ «Приватбанк» було заблоковано. Позивач неодноразово звертався до відповідача із проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути кошти та проценти за вкладами, однак банк відмовив у зв`язку з припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території АРК та м. Севастополя та неможливості здійснення банківського регулювання та нагляду на зазначених територіях. Така бездіяльність банку щодо неповернення вкладу та відсотків є незаконною, кошти позивачу не повернуті. У відповідь на звернення відповідач надав позивачу лише довідку від 07 травня 2014 року та банківські виписки по рахунку № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 . Позивач вважав, що відповідно до ст. 1061 ЦК України банк повинен повернути вклад з нарахованими процентами за договором №SAMDN25000736830723 за період з 07 травня 2014 року до 15 липня 2021 року в сумі 12311,44 Доларів США. Крім того, оскільки банк на першу вимогу позивача не повернув вклад з нарахованими процентами, на підставі ст. 625 ЦК України банк має сплатити 3% річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 07 травня 2014 року до 15 липня 2021 року в сумі 4345,22 доларів США по рахунку № НОМЕР_2 та 4569,75 доларів США за рахунком № НОМЕР_1 . На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» - заборгованість за договором №SAMDN25000736830723 вклад «Стандарт 12 міс.» від 13 липня 2013 року: 20139,73 доларів США ( вклад),12311,44 доларів США (8,5% річних), 4345,22 доларів США (3% річних), а всього 36796,39 доларів США; - заборгованість за карткою моряка НОМЕР_6: 22180,43 долари США, 4569,75 доларів США (3% річних), а всього 25750,18 доларів США. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 13 липня 2013 року № SAMDN 25000736830723в сумі 20139,73 долари США, проценти за період 07 травня 2014 року до 15 липня 2021 року в сумі 11402,58 долари США, 3 відсотки річних - 518,11 доларів США; за картковим рахунком моряка № НОМЕР_1 стягнуто 21180,43 доларів США та 544,88 доларів США 88 без врахування податків і зборів. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в сумі 11350 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого вважає оскаржуване рішення суду незаконним і необґрунтованим. В доводах апеляційної скарги зазначає, що внаслідок укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язаннями Банку щодо виплати коштів за договором банківського рахунку, який є предметом спору у даній справі, АТ КБ «ПриватБанк» на цей час не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за цим договором банківського рахунку. Крім того, зазначає, що відсутні будь-які підстави для нарахування відсотків за користування депозитом та нарахування 3% за неналежне виконання зобов`язання. Відповідач зазначає, що виходячи із змісту позовної заяви, позивач у 2014 році звертався до відповідача із заявами про розірвання договору №SAMDN25000736830723 та карткового рахунку № НОМЕР_1 , отже договори є розірваними, а виплати за ними має проводити ТОВ ФК «Фінілон». На підставі викладеного в апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу суду апеляційної інстанції відзив не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду. В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк». - адвокат Гайдаманщук О.В. апеляційну скаргу просив задовольнити. Пояснив, що хоча в матеріалах справи відсутні заяви позивача про розірвання договорів і повернення коштів, він сам у позові зазначав про подання ним таких заяв. Отже відповідач вважає, що договори розірвані. Ту обставину, що вклади за договорами позивачу не були повернуті, представник відповідача пояснив тим, що відповідач не мав їх повертати, оскільки вклади мав повернути ТОВ ФК «Фінілон». Позивач в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений. Представник позивача адвокат Тарасова-Патрай К.А. подала до суду клопотання, в якому просила розгляд справи проводити без участі позивача та її представника. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення враховуючи таке. Судом першої інстанції встановлено, що 30 липня 2013 року позивач уклав з відповідачем договір №SAMDN25000736830723 вклад «Стандарт 12 міс.», згідно з яким позивач вніс на депозитний рахунок кошти в сумі 20000 доларів США з нарахуванням відсотків в розмірі 8,5 % річних. Крім того, на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» було відкрито картковий рахунок моряк № НОМЕР_1 на якому знаходились кошти в сумі 21180, 43 доларів США. Згідно з довідкою №16520646 на ім`я ОСОБА_1 в ПАТ КБ «Приватбанк» відкрито рахунки в тому числі № НОМЕР_3 «Стандарт 12 міс.» в сумі 20139,73 доларів США та картка моряка № НОМЕР_4 в сумі 21180,43 доларів США. Належних та допустимих доказів повернення позивачу банківського вкладу за договором №SAMDN25000736830723 та по картці моряка НОМЕР_6 в матеріалах справи відсутні. Відповідно до п. 8 укладеного сторонами договору №SAMDN25000736830723 передбачене нарахування процентів на суму вкладу по процентній ставці для вкладів даного найменування та строку, що діє в Банку до закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод за договором. Пунктом 9 договору №SAMDN25000736830723 передбачено право сторін дострокового розірвання вказаного договору з повідомленням сторони за 2 банківські дні до дати розірвання договору. У разі, якщо сторона договору вимагає дострокового розірвати договір, а строк вкладу вже було продовжено один або декілька разів, проценти за кожен повний строк вкладу виплачуються в повному об`ємі. Проценти за останній строк вкладу, який на момент розірвання договору ще не сплинув нараховуються за ставкою «На вимогу» за фактичну кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу чи продовження його до дня розірвання договору (пп. 11, 13 договору №SAMDN25000736830723). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів направлення повідомлення про розірвання договорів та отримання його відповідачем, у зв`язку з чим строком вимоги позивача в даному випадку є дата звернення позивача до суду з даним позовом, плюс два банківські дні. Оскільки Банк не повернув кошти вкладнику, суд вважав договори не розірваними,отже нарахував відсотки до дня звернення до суду з позовом. Щодо 3% річних за ст. 625 ЦК України, суд виходив з того, що вони нараховуються починаючи з дня звернення до суду із позовом і до ухвалення судом рішення. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги про переведення боргу. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Із наведеної норми вбачається, що законодавець встановив обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Тобто, для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах». Таким чином, у даній справі банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського рахунку та належним відповідачем у справі. Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення вкладів та відсотків. Перевіряючи доводи АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення відсотків суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного. Зі змісту апеляційної скарги не вбачається в чому полягає неправильність висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга не критикує рішення, а дає пояснення, щодо доводів ОСОБА_1 , що зазначені в позові. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначає номери договорів банківських вкладів, а також строки розірвання таких вкладів, які взагалі не мають відношення до предмета даного позову. Зокрема відповідач зазначає в апеляційній скарзі, що відповідно до умов договорів банківського вкладу №SAMDN1000737911694 від 23 вересня 2013 року в силу вимог ч.3 ст. 651 ЦК України - є розірваним з 18 січня 2015 року. Хоча в даній справі позивач просить стягнути вклади за договором банківського вкладу №SAMDN25000736830723 та картковим рахунком № НОМЕР_1 і дати їх розірвання матеріалами справи не доводиться. Отже колегія суддів, перевіряючи вимоги апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в цілому, перевірила правильність висновків суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за банківським вкладом та 3% річних за ст. 625 ЦК України. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Відповідно до п. 9 договору №SAMDN25000736830723 сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши один одного про це за два банківські дні. Відповідно до п. 4 договору №SAMDN25000736830723 дія договору припиняється з виплатою ОСОБА_1 всієї суми вкладу разом із відсотками, які належать за умовами договору. Суд першої інстанції правильно встановив, що на вимогу позивача кошти за депозитним договором і договором банківського рахунку банком не повернуто, що не оспорювалося відповідачем і доводиться матеріалами справи (а.с.7-22). Встановивши, що сума депозиту станом на 07 травня 2014 року становила 20139,73 дол. США, а сума за картою моряка становила 21180 дол. США, кошти не були повернуті на вимогу позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення суми вкладу за депозитним договором та суми за картковим рахунком на користь позивача. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частина п`ята статті 1061 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України»; «в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу». Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн.) суди мали відмовити». Стягуючи проценти за договором банківського вкладу за період з 07 травня 2014 року (дати на яку банк надав довідку про розмір вкладів та нарахованих процентів) до 21 липня 2021 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ні позивач, ні відповідач не надали суду доказів звернення позивача до відповідача із заявами про розірвання договорів і повернення вкладів із яким можна було встановити дату подання таких заяв. Саме з дати подання такої заяви договір вважався би розірваним і боржник вважався би таким, що прострочив виконання зобов`язання із застосуванням статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач у своєму позові зазначав про те, що він неодноразово звертався до банку із заявами про розірвання договорів і повернення вкладів, а тому ця обставина мала бути встановлена судом першої інстанції і без наявності такої заяви в матеріалах справи, судом апеляційної інстанції не сприймаються як такі, що спростовують висновки суду першої інстанції. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а тому суд не міг на власний розсуд зазначити дату подачі такої заяви позивачем і нараховувати проценти за банківським вкладом № НОМЕР_5 до такої дати. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даній справі датою подачі заяви про розірвання договорів і повернення вкладів слід вважати дату звернення до суду із даним позовом . Також судом було вірно встановлено, що договір вважається розірваним з з дня подання позовної заяви, то лише з цієї дати і до дня ухвалення судом рішення у позивача виникає право на отримання 3% річних та інфляційних втрат відповідно до положень ст. 625 ЦК України. А тому проведений розрахунок 3% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України є правильним. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦІІК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦІІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 березня 2023 року. Суддя-доповідач Судді: