Постанова 4857 № 260/3404/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/3404/22 пров. № А/857/3103/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення,- суддя у І інстанції Гебеш С.А., час ухвалення судового рішення 14 год 06 хв, місце ухвалення судового рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення 27 січня 2023 року, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №4 від 25 серпня 2022 року Головного управління Державної міграційної служби України України в Закарпатській області (далі ГУ ДМС) про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 . Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі № 260/3404/22 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо всебічного вивчення подання, яке містить інформацію щодо можливих протиправних дій позивача, та без будь-якої перевірки і з`ясування обставин скасував дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні. Відомості, наведені у поданні суб`єкта ініціювання скасування дозволу на імміграцію в Україну, не містили достатньо підтвердженої інформації, з якої можна було б прийняти однозначне рішення, та не є безумовною підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну. ГУ ДМС у своїй апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Звертає увагу апеляційного суду на те, 20 червня 2022 року до ГУ ДМС надійшов лист- подання Управління стратегічних розслідувань в Закарпатській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі УСР) від 20 червня 2022 року №1027/55/106/01-2022 про позбавлення посвідки на постійне проживання, громадянину Азербайджану ОСОБА_2 . У вказаному зверненні зазначено, що за результатами отриманої оперативної інформації позивач перебуває в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України. Окрім того, позивач шляхом підбурення вихідців з Азербайджану та близьких йому осіб планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій, що може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізації в середині держави, до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні. За результатами розгляду подання УСР 11 липня 2022 року ГУ ДМС було підготовлено та надіслано до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (далі ДСІОБГ ДМС) проект висновку про скасування дозволу на імміграцію позивача . Листом від 15 серпня 2022 року ДСІОБГ ДМС повідомив про те, що вважає за доцільне підтримати проект висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянину ОСОБА_3 . У зв`язку з викладеним вважає, що оскаржуване позивачем рішення ГУ ДМС про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання приймалося з урахуванням всіх обставин справи у порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а відтак скасуванню не підлягає. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, рішенням ГУ ДМС від 04 липня 2017 року за № 60 громадянину Азербайджану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі статті 4 частини 3 пункту 1 Закону України «Про імміграцію» (далі Закон № 2491-III) та дозволено постійне проживання в Україні. Рішенням ГУ ДМС № 4 від 25 серпня 2022 року зазначений дозвіл на імміграцію в Україну позивачу скасовано у на підставі розгляду звернення УСР від 20 червня 2022 року №1027/55/106/01-2022, у якому зазначено що в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави за результатами отриманої оперативної інформації встановлено, що позивач перебуває в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені та повалення державного ладу України. Крім того, з метою попередження порушення іноземця та особи без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що позивач шляхом підбурення вихідців з Азербайджану та близьких йому осіб планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій, що може призвести до численних порушень громадського порядку та дестабілізації всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні. 11 липня 2022 року ГУ ДМС було надіслано до ДСІОБГ ДМС проект висновку про скасування дозволу на імміграцію позивача разом із матеріалами справи і листом від 22 серпня 2022 року №6296/1/2101-22 отримало відповідь про те, що Департамент вважає за доцільне підтримати проект висновок про скасування дозволу на імміграцію громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 . Рішенням відповідача від 25 серпня 2022 року за № 4 на підставі пунктів 3 та 4 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III дозвіл від 04 липня 2017 року на імміграцію в Україну позивачу скасовано (а.с. 12). ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням ГУ ДМС та за захистом своїх прав звернувся до суду з адміністративним позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентовано положеннями Закону № 2491-III. Приписами статті 12 Закону № 2491-III визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію, а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Порядок провадження за заявами про надання дозволу па імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі Порядок № 1983). У відповідності до пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Пунктом 22 Порядку № 1983 передбачено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. За правилами пункту 23 вказаного Порядку ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом. Відповідно до пункту 25 Порядку № 1983 рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов`язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення. На переконання апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що виходячи із приписів пункту 23 Порядку № 1983 відповідач був зобов`язаний всебічно вивчити звернення УСР від 20 червня 2022 року №1027/55/106/01-2022 щодо скасування дозволу на імміграцію, у разі потреби запитати додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запросити для надання пояснень самого позивача. Разом із тим, ГУ ДМС не надало доказів про виконання ним зазначених законодавчо встановлених вимог та на основі викладеної у поданні УСР від 20 червня 2022 року №1027/55/106/01-2022 інформації без проведення будь-якої перевірки та з`ясування обставин скасувало дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 . При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені у поданні УСР від 20 червня 2022 року №1027/55/106/01-2022 відомості носять загальний характер без наведення конкретних фактів із підтвердженням їх відповідними доказами, які б давали можливість ГУ ДМС на підставі отриманої інформації дійти однозначних висновків щодо спірного питання. Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі № 260/3404/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена29 березня 2023 року.