Постанова 4857 № 344/13187/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 344/13187/22 пров. № А/857/3752/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (головуючий суддя Атаманюк Б.М.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в м.Івано-Франківськ 30 січня 2023 року у справі №344/13187/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : 21.10.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції в Волинській області Департаменту патрульної поліції (далі Управління), просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР №5985545 від 06.10.2022. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 06.10.2022 дорожній знак, який інформує про початок населеного пункту с.Сілець Горохівського району Волинської області, закритий від учасників дорожнього руху гілками та листям дерев (кущів), та об`єктивно є невидимим на відстані не менш як 100м за напрямком руху, що не відповідає вимогам підпункту 10.1.1 Національного стандарту України «Безпека дорожнього руху. Знаки Дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування. ДСТУ 4100-2014», та є порушенням пункту 8.2.1 Правил дорожнього руху. Суд першої інстанції вказав, що прилад TruCam зафіксував виключно факт перевищення швидкості, а не дорожній знак та стан його видимості. Суд першої інстанції зазначив, що інспектором, який здійснював розгляд справи про адміністративне правопорушення, не враховано, що в діях відповідача не було складу адміністративного правопорушення. З урахуванням фактично встановлених обставин справи, суд першої інстанції вважав, що в діях позивача був відсутній умисел чи необережність на вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення, а відтак немає суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, що виключає наявність складу правопорушення в цілому. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рух транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» з перевищенням швидкості понад 27 км. Підтверджується наданою та наявною в матеріалах справи схемою встановлення інформаційно-вказівних дорожніх знаків. Скаржник вказує, що знаки 5.70 розташовані перед знаком 5.45 на яких зазначена зона дії даного знаку 3,2 км. Скаржник зазначає, що вимоги щодо розташування дорожніх знаків на вказаній ділянці автодороги встановлені Схемою встановлення інформаційно-вказівних дорожніх знаків «Фото-відео фіксація порушення правил дорожнього руху» перед населеним пунктом с.Сільце. Скаржник також вказує, що твердження позивача, що він не мав змогу помітити дорожній знак не відповідає дійсності та спростовується відеофайлом з приладу TruCam LTI 2020. Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку факту, що позивач в позовній заяві не заперечує, що рухався в населеному пункті с.Сільце. Скаржник вважає, що знаки 5.70, 5.45, 5.46 розташовані на видному місці по напрямку руху позивача, а також з обох сторін дороги знаходилася житлова забудова, з якої можна зрозуміти, що це населений пункт. Вважає, що позивач, рухаючись на власному авто мав можливість побачити дорожні знаки та знизити швидкість автомобіля до встановлених вимог. Також вважає, що відповідачем в повністю доведена вина позивача, не зважаючи на твердження суду першої інстанції про те, що встановлено відсутність суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. Враховуючи положення статей 311 та 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 06.10.2022 поліцейським капралом поліції 1 батальйону 4 роти УПП у Волинській області Доброжицьким В.А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАР №5985545 відповідно до якої ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes-Benz E200 CDI НОМЕР_1 в населеному пункті зі швидкістю руху 77 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 27 км/год та порушив пункт 12.4 ПДР, частину 1 статтю 122 КУпАП. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем TruCam LTI 20/20 TC008400. Вважаючи вказану постанову протиправною, такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктами 12.4, 12.6 Правил дорожнього руху встановлено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю: ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год. Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху населений пункт - забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - КУпАП) перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, у ході розгляду даної справи необхідно встановити чи здійснювався позивачем рух на транспортному засобі зі швидкістю, що перевищує більш як на двадцять кілометрів на годину та саме в межах населеного пункту. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності. Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Згідно з статтею 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходів до зупинки порушника. Правильність реалізації у приладі Trucam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. Таким чином, достовірність інформації про порушення Правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam. У пункті 6 «Час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення» постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 5985545 від 06.10.2022 зазначено, що перевищення швидкості руху вимірювалось лазерним приладом ТruСаm LTI 20/20 ТС008400. У пункті 7 оскаржуваної постанови вказано, що до такої додаються фото порушення. Разом з тим, з долученої до матеріалів справи фотокартки Scrin_1665051475_G3200_1006_101755 не можливо встановити державний номерний знак зафіксованого транспортного засобу, а також відсутні координати місця вчинення порушення ПДР, яке ставиться у вину позивачу. В свою чергу на долученому до матеріалів справи відеофайлі 1665051475_G3200_1006_101755 зафіксовано рух транспортного засобу дорогою обабіч якої знаходяться густі насадження. Наявність забудованої території, що могло б підтверджувати рух транспортного засобу позивача саме в межах населеного пункту, ні на фотокартці Scrin_1665051475_G3200_1006_101755, ні на відеозаписі (файл 1665051475_G3200_1006_101755) не зафіксовано. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що згідно з ПДР дорожній знак 5.49 позначає - «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знаки 5.49 і 5.50 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги. Докази наявності знаку 5.49 необхідні для визначення законності накладення адміністративного стягнення ще й тому, що ПДР України також передбачений дорожній знак 5.51 - «Початок населеного пункту», який містить і означає найменування і початок забудови населеного пункту, в якому на даній дорозі не діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Отже, згідно з ПДР знак 5.49 позначає не лише найменування населеного пункту, а й його початок. При цьому, місце встановлення такого знаку співпадає з фактичними межами забудови населеного пункту. Таким чином, зона дії знаку 5.49. поширюється на ділянку автодороги від місця його установлення до знаку 5.52 «Кінець населеного пункту» (місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах). В матеріалах справи належні та допустимі докази розміщення знаку 5.49 відсутні. Відповідач вказує на те, що перевищення позивачем швидкості руху в межах населеного пункту с.Сільце підтверджено схемою встановлення інформаційно-вказівних дорожніх знаків на км 75+138 праворуч та км 79+334 ліворуч автодороги Н-17 Львів-Радехів_Луцьк. В свою чергу, позивач звертає увагу на те, що дорожній знак, який вказує про початок населеного пункту Сільце знаходився в заростах придорожніх чагарників та кущів, такий не проглядався з дороги, а тому не міг бути врахований позивачем при керуванні транспортним засобам. Відповідно до пункту 8.2-1 ПДР дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини. Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги). Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена. Аналогічні положення закріплені пункту 10.1.1 ГОСТ - ДСТУ 4100:2014. Долученими позивачем до матеріалів фотознімками підтверджено, що дорожній знак 5.49 «Сільце» розташований так, що не видно учасникам дорожнього руху, знак закритий від учасників дорожнього руху зеленими насадженнями, а тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимога щодо забезпечення спрямованості інформації знаку до тих учасників руху, для яких її призначено, в спірному випадку не дотримана. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17). Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом. У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем при винесені оскаржуваної постанови не підтверджено належними та допустимими доказами порушення позивачем пункту 12.4 Правил дорожнього руху в контексті перевищення швидкості більш ніж на 20 км/год. саме в населеному пункті, а тому вірним є рішення суду першої інстанції щодо скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 06.10.2022 серії ЕАР №5985545. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 06.10.2022 серії ЕАР №5985545, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року у справі №344/13187/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич