Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/9317/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9317/22 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від "14" листопада 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чеграхчі Дмитра Івановича, Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57464636 від 05.04.2021 про державну реєстрацію обтяження у виді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33925871215; - скасувати запис про обтяження №41332911 (спеціальний розділ) від 05.04.2021 про державну реєстрацію обтяження у виді арешту нерухомого майна - комплекс, нежиле приміщення, АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33925871215. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не є стороною виконавчого провадження № НОМЕР_1, будь-якої цивільної відповідальності в силу закону чи договору за майновими зобов`язаннями боржника не несе. Отже, обтяження щодо належного позивачеві комплексу нежилого приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1, здійснено за відсутності для того будь-яких підстав та з порушенням установленого законом порядку. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від "14" листопада 2022 р. в провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.02.2020 у справі №813/1341/15, та висновки Верховного суду в постанові від 23.06.2022 у справі № 540/2725/21, дійшов висновку, що спір виник щодо цивільного права, оскільки підставами позову визначено питання права власності позивача на комплекс нежилого приміщення, що є об`єктом арешту у виконавчому провадженні НОМЕР_1, тому такий спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, спір про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким справу направити для продовження судового розгляду. У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, рішення про державну реєстрації обтяження права власності на належне позивачеві нерухоме майно на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника, а також правомірність внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, на що не звернув увагу суд першої інстанції, внаслідок чого допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а саме: що підставою позову є не спір про право цивільне, а спір щодо правомірності рішень відповідача, як державного реєстратора, прийнятих ним в межах реалізації його повноважень щодо здійснення реєстрації прав на нерухоме майно, наданих йому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також скаржник зазначає, що суд не може відмовляти позивачеві в доступі до правосуддя лише з тих підстав, що ним неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, а має розглянути справу по суті та відмовити в задоволенні позову. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції врахував правові позиції Верховного Суду, викладені в згаданих постановах, які є нерелевантними у відношенні до обставин та висновків, якими мотивовано оскаржуване рішення, оскільки у постановах Верховного Суду предметом спору були постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно, тоді як у справі, яка розглядається, предметом позову є визнання протиправним рішення державного реєстратора, скасування його та відповідних записів з підстав порушення законодавства про державну реєстрацію прав. Водночас, скаржник вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція, яка відображена у постанові ВП ВС від 21.08.2019 у справі № 520/2834/17. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Позивач надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. У судове засідання з апеляційного розгляду справи учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не прибули, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 23.04.2019 між ОСОБА_1 та ПП «Профтрейд» укладено договір купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю.М., зареєстрований в реєстрі за номером

828. На підставі зазначеного договору продавець ПП «Профтрейд» відчужив на користь позивача нерухоме майно: комплекс, нежиле приміщення, АДРЕСА_1 (далі - Комплекс нежилого приміщення). На підставі рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер: 46618279 від 23.04.2019, державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю.М., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис за №31319009 від 23.04.2019 про право власності позивача щодо Комплексу нежилого приміщення. Однак державним реєстратором Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління м. Київ 05.04.2021 зареєстровано обтяження у виді арешту за № 41332911 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 57464636 від 05.04.2021). Підставою реєстрації вказаного обтяження стала постанова державного виконавця про арешт майна боржника, винесена в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого 07.05.2020 Дніпровським районним відділом ДВС у місті Києві щодо виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва в справі №755/29052/13 про стягнення грошових коштів у розмірі 73 000,00 дол. США та 165 440,00 грн. Стягувачем у згаданому виконавчому провадженні виступає ОСОБА_2 , боржником - ОСОБА_3 . Не погоджуючись з діями державного виконавця, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Пунктами 1,7 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно- правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною першою статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження' встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ. у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Згідно із статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер: 46618279 від 23.04.2019, державним реєстратором, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю.М., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис за №31319009 від 23.04.2019 про право власності позивача щодо Комплексу нежилого приміщення, АДРЕСА_1 Однак державним реєстратором Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління м. Київ 05.04.2021 зареєстровано обтяження у виді арешту за № 41332911 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 57464636 від 05.04.2021). Підставою реєстрації вказаного обтяження стала постанова державного виконавця про арешт майна боржника, винесена в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого 07.05.2020 Дніпровським районним відділом ДВС у місті Києві щодо виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва в справі №755/29052/13 про стягнення грошових коштів у розмірі 73 000,00 дол. США та 165 440,00 грн. Стягувачем у згаданому виконавчому провадженні виступає ОСОБА_2 , боржником - ОСОБА_3 . Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказував на порушення його прав у сфері публічно-правових відносин, а саме: на протиправність рішень відповідача, як державного реєстратора, прийнятих ним в межах реалізації його повноважень щодо здійснення реєстрації прав на нерухоме майно, наданих йому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Проте, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних рішення відповідача, позивач заперечує право власності боржника ( ОСОБА_3 ) на майно (Комплекс нежилого приміщення), яке арештоване державним виконавцем в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого 07.05.2020. Отже, позивач, зазначаючи про протиправність рішень державного реєстратора, вчинених на підставі постанови державного виконавця про арешт майна, фактично доводить те, що це майно належить йому, а не боржникові і, як наслідок, відсутність у державного виконавця права на задоволення інтересів стягувача за рахунок цього майна. Отже, предметом спору є не лише протиправність рішення державного реєстратора стосовно внесення запису про державну реєстрацію обтяження у виді арешту нерухомого майна, а й правомірність належності цього майна боржнику. Стаття 59 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи та реалізації вказаного арештованого майна. У разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту. Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини стосуються питання набуття позивачем права власності на майно, що потребує встановлення судом обставин і правових підстав переходу права власності від боржника до позивача та у кінцевому результаті передбачає надання відповіді на питання про обґрунтованість вимог позивача стосовно визнання за ним права власності на Комплекс нежилого приміщення, які були арештовані державним виконавцем. Проте це виходить за межі компетенції адміністративних судів. Зрештою якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, що мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №823/811/17). Тому, враховуючи суть спірних правовідносин і суб`єктний склад сторін у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а має приватноправовий характер, оскільки існує спір про право. Наведене виключає можливість розгляду цієї справу за правилами адміністративного судочинства, а спір має вирішуватись у порядку, визначеному ЦПК України. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справу не належну розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, висновок суду першої інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, а відтак і про наявність підстав для закриття провадження у справі, ґрунтується на правильному застосуванні норма матеріального та процесуального права. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №813/1341/15 та у постановах Верховного суду від 23.06.2022 у справі № 540/2725/21, від 17 листопада 2021 року в справі № 640/5182/20. Не знайшли підтвердження доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.08.2019 у справі № 520/2834/17 щодо юрисдикції спорів про оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, який здійснює виключно владні управлінські рішення та дії, оскільки ці висновки зроблені за суттєво інакших фактичних обставин справи, адже питання правомірності/неправомірності набуття позивачем права власності на відповідне нерухоме майно, визнання права власності на нього позивач перед судом не порушував. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від "14" листопада 2022 р - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-329 КАС України. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків