Постанова 4815 № 568/882/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2023 року м. Рівне Справа № 568/882/22 Провадження № 22-ц/4815/257/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В. секретар Пиляй І.С. позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу адвоката Басюр Лесі Миколаївни, яка діє від імені ОСОБА_2 , на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2022 року, у складі судді Троцюк В.О., повне судове рішення складено 28 листопада 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Позов обґрунтовано тим, що 15 лютого 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали в позику грошові кошти в розмірі 5000 доларів США, строком на три місяці, про що була складена розписка. У зв`язку з невиконання відповідачами своїх боргових зобов`язань, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики від 15 лютого 2021 року в розмірі 5000 доларів США, 3% річних в розмірі 184,93 долари США та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та витрат на правову допомогу. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як солідарних боржників, на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5000 доларів США, 3% річних у розмірі 184,93 долари США, а всього 5184,93 долари США; понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 947,81 гривень з кожного. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт отримання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно письмової розписки від 15 лютого 2021 року, від позивача ОСОБА_1 коштів у розмірі 5000 доларів США терміном на 3 місяці з дня написання розписки та встановлено факт неналежного виконання даного зобов`язання позичальниками. З апеляційною скаргою на вказане рішення суду звернулась адвокат Басюр Л.М., яка діє від імені ОСОБА_2 . Апеляційна скарга мотивована тим, що надана позивачем розписка не є формою укладення договору позики, а може лише підтверджувати укладення договору позики та факт передачі грошових коштів від кредитора. Судом не було досліджено форму та зміст розписки, при цьому в розписці відсутні істотні умови, які передбачені законом для документів, які підтверджують боргові зобов`язання, а також дані щодо місця складання, кому і які були передані грошові кошти. Вказує, що не були опитані свідки, які б могли підтвердити чи спростувати факт передачі грошових коштів, не з`ясовано дійсність існування між сторонами боргового зобов`язання. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить рішення суду скасувати. Сторони та їх представники у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися. Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 березня 2023 року задоволено заяву адвоката Басюр Л.М., яка діє від імені ОСОБА_2 , про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів з використанням системи відеоконференцзв`язку. Однак відеоконфернецію з адвокатом провести не вдалося з незалежних від апеляційного суду підстав. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15 лютого 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 гроші в сумі 5000 доларів США строком на три місяці, які зобов`язувались привести в м.Броди. Про факт отримання коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 власноруч написали розписку (а.с. 8). За даними позивача добровільно заборгованість за договором позики відповідачі не повернули. Відповідачі таке твердження позивача не спростовують. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Як вбачається із тексту розписки, наданої позивачем при зверненні до суду, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли в борг у ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 5000 доларів США терміном на 3 місяці з дня написання даної розписки. Вказана розписка написана власноруч ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та датована 15 лютого 2021 року. Тобто, вказана розписка містить інформацію про те, що позичальники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 грошові кошти в момент написання цієї розписки та зобов`язалися їх повернути. Таким чином, складена власноруч ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання відповідачами від ОСОБА_1 грошової суми та обов`язок її повернути. Доводи апеляційної скарги такі висновки суду не спростовують. Відповідно до статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, тоді як обов`язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача. Під час розгляду цієї справи, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали належних доказів, які б підтверджували, що вони не отримували від позивача кошти, не складали та не підписували розписку 15 лютого 2021 року. Апеляційна скарга адвоката Басюр Л.М. не містить доводів щодо того, що ОСОБА_2 не отримувала вказаних коштів та не писала даної розписки. Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали суду жодних доказів, що грошові кошти насправді не були одержані ними від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж вказано в розписці. Таким чином доводи апеляційної скарги у вказаній частині не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного розрахунку 3% річних. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні усправі докази надані сторонами, дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29 березня 2023 року. Головуючий І. В. Вейтас Судді: Н. М. Ковальчук С. В. Хилевич