Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/17465/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/17465/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Шелест С.Б., суддів: Горяйнова А.М., Пилипенко О.Є., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також - відповідач, Головне управління ПФУ у Київській області), в якому просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2021 №659-О «Про відсторонення від роботи працівників управління» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 10864,48 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України протиправно, за відсутності передбачених статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підстав, прийнято наказ від 08.11.2021 №659-О, яким позивача, головного спеціаліста відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, відсторонено від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19. Позивач також зауважує, що оскаржуваний наказ обмежує її конституційне право на працю та не узгоджується із положеннями Закону України «Про захист від інфекційних хвороб». У зв`язку із незаконним відстороненням її від роботи позивач із посиланням на положення статті 235 КЗпП України також просить суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 позов задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2021 №659-О «Про відсторонення від роботи працівників управління» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по 18.12.2021 у розмірі 14815 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн. 40 коп., без утримання податків та інших обов`язкових платежів; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі Головне управління ПФУ у Київській області із посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, справу розглянуто у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Головного управління ПФУ у Київській області від 16.10.2020 №720-О ОСОБА_1 з 19.10.2020 призначено на посаду головного спеціаліста відділу перерахунку пенсій №3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області. 02.11.2021 позивача повідомлено про те, що працівники та державні службовці, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 (далі - наказ МОЗ №2153), та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, підлягають відстороненню від роботи (виконання робіт) відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-III (далі - Закон №1645-III) та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Наказом Головного управління ПФУ у Київській області від 08.11.2021 №659-О «Про відсторонення від роботи працівників управління» вирішено відсторонити з 08.11.2021 від роботи, або з наступної дати після завершення відпустки та тимчасової непрацездатності, на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати працівників управління згідно з переліком. До списку працівників Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, які підлягають відстороненню від роботи, включена ОСОБА_1 . Вказуючи на протиправність зазначеного наказу, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з протиправності наказу від 08.11.2021 №659-О, як такого, що прийнятий за відсутності підстав, передбачених статтею 46 КЗпП України, статтею 72 Закону України «Про державну службу» або іншими законами. Суд першої інстанції також зауважив, що відповідачем не доведено того, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення позивача від роботи, який мав для останньої негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Зазначено про ненадання доказів того, що відповідачем застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, або ж неефективність інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекції тощо. Також суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визначаючи розмір такого заробітку у сумі 14815,40 грн, суд першої інстанції виходив з того, наказом відповідача від 17.12.2021 №777-О позивача було допущено до роботи, у зв`язку з чим, період вимушеного прогулу у спірних правовідносинах складає 30 днів. Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт наполягає на правомірності наказу від 08.11.2021 №659-О як такого, що прийнятий на виконання положень статті 12 Закону №1645-III та наказу МОЗ №2153. Також відповідач зазначає, що позивач працює в адміністративній будівлі відділу обслуговування громадян №12 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та здійснює прийом громадян, які досягли пенсійного віку та які відносяться до категорії осіб, найбільш вразливих для зараження COVID-19. Колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи справу в межах вимог та доводів апеляційної скарги органу Пенсійного фонду, погоджується із позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, вважаючи при цьому за необхідне зазначити наступне. Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. Відповідно до абзацу другого статті 12 Закону №1645-ІІІ працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положеннями статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 №4004-ХІІ (далі - Закон №4004-ХІІ) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідно до статті 10 Закону №2801-ХІІ, статті 12 Закону №1645-ІІІ, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров`я України 04.10.2021 видано наказ №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів. Відповідно до частини першої статті 29 Закону №1645-ІІІ карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 цієї статті визначено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 до 31.05.2022 на території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, зокрема, пунктом 41-6, відповідно до якого зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Статтею 72 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі: - наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; - впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи; - перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Предметом переданого на вирішення суду спору є правомірність наказу про відсторонення позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 та медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до проведення вакцинації. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Таким чином, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Досліджуючи у справі №130/3548/21 питання, чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. З урахуванням зазначеної правової позиції колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Позивач, ОСОБА_1 , є працівником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, обіймає посаду головного спеціаліста відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та належить до працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 згідно з наказом МОЗ №2153. Застосування до позивача на підставі оскаржуваного наказу передбачених Переліком №2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею посадових обов`язків, у тому числі, у розрізі об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідачем під час судового розгляду справи не обґрунтовано наявності обставин, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні від роботи саме позивача. Колегія суддів апеляційного суду зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги щодо здійснення позивачем як головним спеціалістом відділу перерахунків пенсій №3 особистого прийому громадян, оскільки зазначене спростовуються змістом посадової інструкції головного спеціаліста відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення, затвердженої наказом відповідача від 19.10.2020, наявної в матеріалах справи. Згідно із вказаною посадовою інструкцією до основних посадових обов`язків позивача віднесено: опрацювання документів на перерахунок пенсії відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; здійснення щомісячного моніторингу працюючих пенсіонерів, оброблення відомостей про працевлаштування (звільнення); здійснення обробки документів про продовження виплати пенсії у разі втрати годувальника та по інвалідності; опрацювання документів про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; співставлення діючих складових пенсійної виплати з документами та атрибутами оцифрованої пенсійної справи в архіві (четвертий етап ретроконверсії); забезпечення виконання вимог законодавства про запобігання корупції та дотримання законодавства про інформацію, захист персональних даних та доступ до публічної інформації; здійснення відпрацювання судових рішень щодо пенсійного забезпечення; проведення опрацювання пенсійних справ з урахуванням періодів перебування на канікулах осіб, які перебувають в будинках-інтернатах; здійснення формування звітів контролю розпоряджень, опрацювання справ, наявних у звітах та кандидатів на індивідуально-масовий перерахунок; ведення обліку та зберігання паперових пенсійних справ. Відповідачем не обґрунтовано, яким чином позивач, обіймаючи посаду головного спеціаліста відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення міг спричинити поширення коронавірусної інфекції, у тому числі з урахуванням кількості соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); умов праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, у тому числі, з урахуванням потреби відбувати у внутрішні чи закордонні відрядження. Відповідачем також не обґрунтовано неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Згідно зі змістом оскаржуваного наказу єдиною підставою для відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати є перебування її у трудових відносинах з територіальним органом Пенсійного фонду, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Ураховуючи наведене, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. Зазначена позиція суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.03.2023 у справі №120/17495/21-а, та сформованій за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції щодо протиправності наказу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.11.2021 №659-О «Про відсторонення від роботи працівників управління» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , є обґрунтованим. Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Як вбачається із змісту оскаржуваного наказу від 08.11.2021 №659-О «Про відсторонення від роботи працівників управління» позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Протиправність такого відсторонення є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України. Зазначена позиція суду апеляційної інстанції відповідає позиції Верховного Суду, що викладена у постановах від 06.12.2018 у справі №817/1088/17 та від 21.08.2019 у справі №712/3841/17. Колегія суддів апеляційного суду зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тих мотивів, що 19.12.2021 позивача було допущено до роботи. Так, як свідчать матеріали справи, у період з 08.11.2021 по 19.12.2021 позивач була відсторонена від роботи та, відповідно, заробітну плату не отримувала. Встановлена судом протиправність відсторонення позивача від роботи зумовлює виникнення у роботодавця обов`язку із виплати заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, що у спірному випадку охоплюється періодом з 08.11.2021 по 19.12.2021. Перебування позивача у період з 09.12.2021 по 18.12.2021 у щорічній додатковій оплачуваній відпустці не спростовує того факту, що заробітну плату за період з 08.11.2021 по 09.12.2021 позивач не отримувала. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Враховуючи викладене, зважаючи на протиправність наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи, позиція суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованою. Згідно з доводами апеляційної скарги розрахунок суми середнього заробітку відповідачем не заперечується. За вказаних обставин та наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у відповідній частині. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову не спростовують. Обставини справи судом першої інстанції встановлено правильно. Порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не допущено. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у справі №320/17465/21 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Cуддя-доповідач С.Б. Шелест Судді А.М. Горяйнов О.Є. Пилипенко