Постанова 4801 № 125/1144/21

Справа № 125/1144/21 Провадження № 22-ц/801/609/2023 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2023 рокуСправа № 125/1144/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Барська міська рада Вінницької області, розглянув цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Барської міської ради Вінницької області про виселення, зобов`язання органу місцевого самоврядування надати в користування інше жиле приміщення за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 січня 2023 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Хитрука В.М., повний текст рішення складено 20 січня 2023 року, встановив: В липні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом, який 26 серпня 2022 року було уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Барської міської ради Вінницької області про виселення, зобов`язання органу місцевого самоврядування надати в користування інше жиле приміщення. Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 листопада 2016 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 16 липня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О.М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2421. Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення даних дій стала реєстрація та проживання в ньому відповідачів, які підлягають виселенню з вказаної квартири. Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати Барську міську раду Вінницької області надати відповідачам у користування інше жиле приміщення. Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 січня 2023 року в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що виселення з житла, яке є предметом іпотеки і придбано не за кредитні кошти можливе лише з наданням іншого постійного житла відповідно до вимог ст. 109 ЖК України, і таке постійне житло повинно вказуватись у рішенні суду. Між тим, позивачем не вказано у позові інше житло, яке надається у зв`язку із виселенням із іпотечного житла. Не погоджуючись з таким рішенням суду Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку позивача місцевим судом не враховано, що право приватної власності на нерухоме майно відповідачами не оспорювалося і набуте законним шляхом, пройшло державну реєстрацію, будь-яких обмежень у його праві власності не встановлено. Зазначає, що письмова вимога про добровільне звільнення нерухомого майна протягом одного місяця не була виконана. Крім того вважає, що оскільки попередній власник втратив право власності на квартиру, то й втратив право користування ним, а тому правова вимога нового власника про виселення будь-яких осіб з належного йому на праві приватної власності будинку є законною та обґрунтованою в силу ст.346 ЦК України. Поряд з цим заявник вважає, що відповідачі порушили умови договору іпотеки та безпідставно зареєструвались за адресою іпотеки, тому підстави та суспільна необхідність втрати відповідачами права користування квартирою та виселення є очевидною. 14 березня 2023 року від представника відповідачів адвоката Кокорєва С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи заявника викладені в апеляційній скарзі вказавши, про законність та обґрунтованість судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що відповідно даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 72185598 від 03 листопада 2016 року, позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки, серія та номер: 2421, виданого 16 липня 2008 року приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Мельником О.М. Відповідно до пункту 33.3 копії договору іпотеки квартири від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 (Іпотекодавець) надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 61,36 кв. м, житловою площею 47,28 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору дарування від 29 травня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Барської державної нотаріальної контори Вінницької області, зареєстрованого в реєстрі №1-2930 та зареєстрованого в КП «ВОБТІ» відповідно 05 червня 2008 року й записаного в реєстрову книгу №20 за реєстровим № 2126. Відтак вказана квартира, яка була предметом іпотеки, була набута ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 29 травня 2008, тобто не за кредитні кошти. Згідно даних довідки Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Барської міської ради № 144 від 29 червня 2022 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . ОСОБА_1 фактично проживає у вказаній квартирі без реєстрації. 20 квітня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідачів направило претензію згідно якої вимагав від ОСОБА_1 протягом 30 днів з моменту отримання даної претензії, добровільно звільнити спірну квартиру з усіма членами сім`ї та мешканцями. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Конституцією України гарантовано як право власності, так і право на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. У відповідності до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У той же час статтею 8 Конвенції гарантовано право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку». Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У зв`язку із наявністю заборгованості за кредитним договором позивачем прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом набуття його у власність на підставі іпотечного застереження. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (дію цієї статті зупинено у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування). Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 отримала у власність спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 до укладення кредитного договору та договору іпотеки, тобто іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19) зазначено, що в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення. Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому згідно з положеннями частини другої статті 109 ЖК України таке постійне житло вказується у рішенні суду. При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК України). Викладене узгоджується з правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. Саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселені (постанова Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/13). Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, матеріали справи не містять будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів того, що відповідачам надається та/або є інше житло в яке останні можуть бути переселені, як і не додані такі до суду першої та/або апеляційної інстанції. Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 отримала у власність спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 до укладення кредитного договору та договору іпотеки, тобто іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що банк, порушуючи питання про виселення відповідача зі спірного будинку, не надав відповідачу іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їх виселенням, що є підставою для відмови у задоволенні позову в даній справі. З огляду на зазначене, висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» щодо виселення відповідачів є законним та обґрунтованим. Вказані висновки релевантні з правовим висновком Верховного Суду викладеним в постанові суду від 22 березня 2023 року в справі № 335/5647/21 (провадження № 61-298св23). Переглядаючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог про зобов`язання Барської міської ради Вінницької області надати відповідачам у користування інше жиле приміщення суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом. Питання щодо можливості надання чи відмови у наданні особі, які підлягає виселенню у користування інше жиле приміщення має вирішуватися органом місцевого самоврядування Барською міською радою, а тому вимога позивача зобов`язати надати особам, які підлягають виселенню з квартири у користування інше жиле приміщення - задоволенню не підлягає. Крім того, між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем Барською міською радою Вінницької області відсутній будь-який спір та жодним чином останніми, будь які права чи законні інтереси банку не порушені. Вказані висновки місцевого суду є вірними та обґрунтованими і не спростовані доводами апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги про те, що право приватної власності на нерухоме майно відповідачами не оспорювалося і набуте законним шляхом, пройшло державну реєстрацію, будь-яких обмежень у його праві власності не встановлено, а також, що письмова вимога про добровільне звільнення нерухомого майна протягом одного місяця не була виконана не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки не узгоджуються з приписами ст. 109 ЖК України. Покликання в апеляційній скарзі на те, що оскільки попередній власник втратив право власності на квартиру, то й втратив право користування ним, а тому правова вимога нового власника про виселення будь-яких осіб з належного йому на праві приватної власності будинку є законною та обґрунтованою в силу ст.346 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи, зокрема, до позивача не є безумовною підставою для виселення відповідачів, що підтверджується вищевикладеними висновками місцевого суду, з якими погоджується і суд апеляційної інстанції. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідачі порушили умови договору іпотеки та безпідставно зареєструвались за адресою іпотеки, після його укладення, колегія суддів зазначає наступне. Нормами ЦК України та Законом України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї (ч. 2 ст. 156 ЖК України). Крім того, згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Відтак, відповідачі не порушили умови іпотечного договору при реєстрації у спірній квартирі. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» залишити без задоволення. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді О.С. Панасюк Т.М. Шемета