Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/6425/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1355/23 Справа № 182/6425/21 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 182/6425/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року, яке ухвалено суддею Багровою АГ. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 жовтня 2022 року, УСТАНОВИВ: У вересні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитом спадкодавця. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 травня 2011 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача в Анкеті-Заяві. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем померлого є відповідач по справі ОСОБА_1 17 січня 2020 року позивачем було направлено претензію кредитора до Другої нікопольської державної нотаріальної контори. 18 лютого 2020 року Банком отримано відповідь від Другої нікопольської державної нотаріальної контори в якій зазначалось, що за заявою-претензією Банку з вимогами до спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена спадкова справа за реєстраційним № 33/2020. Станом на дату смерті заборгованість позичальника ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором б/н від 20 травня 2011 року становить 10 914 грн. 09 коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту, яку позивач просив суд стягнути з відповідача та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт зауважує на тому, що на час смерті позичальника та на теперішній час, відповідач зареєстрована і проживає за тією ж адресою, що і боржник. Судом не встановлено, що відповідач відмовилась від прийняття спадщини, а тому відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина після померлого ОСОБА_2 належить відповідачу ОСОБА_1 з часу її відкриття. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Крім того, відповідач по справі звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_1 . Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду з неналежним способом судового захисту, тобто замість вимог про накладення стягнення на майно, заявив вимогу про стягнення кредитної заборгованості, що не передбачено ст. 1282 ЦК України, оскільки правила ст. 1282 ЦК України не виключають можливість застосування альтернативного способу захисту, зокрема п. 5 ч.2 ст. 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 20 травня 2011 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача в Анкеті-Заяві. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем померлого є відповідач по справі ОСОБА_1 17 січня 2020 року позивачем було направлено претензію кредитора до Другої нікопольської державної нотаріальної контори. 18 лютого 2020 року Банком отримано відповідь від Другої нікопольської державної нотаріальної контори в якій зазначалось, що за заявою-претензією Банку з вимогами до спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена спадкова справа за реєстраційним № 33/2020. Із копії спадкової справи, яка була заведена Другою нікопольською державною нотаріальною конторою за реєстраційним № 33/2020 убачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори 03 квітня 2020 року звернулась дружина померлого ОСОБА_3 (а.с.86) Заяву про відмову від прийняття спадщини подала дочка померлого ОСОБА_4 (а.с.87) Відомостей про те, чи було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом матеріали справи не містять. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Зі змісту зазначених норм випливає, що прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин, - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк. Згідно зі ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з цим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Враховуючи викладене та відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Тлумачення статті 1281 ЦК свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц). Проаналізувавши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивачем було дотримано строк пред`явлення вимоги до спадкоємця. Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц зазначив, що при дотриманні кредитором строків, визначених у ст. 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд установлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини). В п. 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз`яснено, що при вирішенні спорів щодо виконання зобов`язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати, що з урахуванням положення ст. 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17. З огляду на вказане, слід врахувати принцип змагальності цивільного процесу, закріплений у ст. 81 ЦПК України, який передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Разом з тим, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо вартості спадкового майна. Відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Згідно зі статтею 1281 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (стаття 1281 ЦК України). Частиною 2 ст. 1281 ЦК України визначено, що кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. За таких обставин, колегія судів вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України. Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст. 608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконано іншою особою. Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця. При цьому відсутність у спадкоємців свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281, 1282 ЦК України. Абзацом 2 пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника. Колегія суддів вважає, що з відповідача ОСОБА_1 , як спадкоємця боржника ОСОБА_2 , на користь позивача підлягає стягненню 10 914,09 грн. заборгованості за Договором б/н від 20 травня 2011 року, оскільки, як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, який перевірено колегією суддів, та виписки з особового рахунку боржника ОСОБА_2 , за період з 20 травня 2011 року по 09 жовтня 2019 року, за боржником ОСОБА_2 обліковується така заборгованість. При цьому посилання суду першої інстанції на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно є помилковим, оскільки правила ст. 1282 ЦК України не виключають можливість застосування альтернативного способу захисту, зокрема п. 5 ч.2 ст. 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 1282 ЦК України, в межах вартості спадкового майна, заборгованості за кредитним договором б/н від 20 травня 2011 року, яка становить 10 914 грн. 09 коп.. На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 2 270 грн. (а.с.1) Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405 грн. (а.с.142). На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України,суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити. Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», в межах вартості спадкового майна,заборгованість за кредитним договором б/н від 20 травня 2011 року, яка становить 10 914 (десять тисяч дев`ятсот чотирнадцять) грн. 09 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 березня 2023 року. Головуючий: Судді: