Постанова Київський апеляційний суд № 357/7048/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 1 березня 2023 року місто Київ справа №357/7048/22 провадження№22-ц/824/4451/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Романченко Олексієм Михайловичем, таАкціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", подані адвокатом Штрондою Антоном Михайловичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року,ухвалені у складі судді Бебешко М.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про захист прав споживачів, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів. Позов обґрунтовано тим, що 06 грудня 2013 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних. На підставі п. 3 даного договору, строк дії депозитного договору неодноразово продовжувався. Станом на день подання позову даний договір продовжено строком до 6 грудня 2020 року. Керуючись п. 5 договору № SAMDNWFD0070028566200, 26 грудня 2019 року на адресу АТ КБ «ПриватБанк» було направлено заяву вих. № 309/12-2019 , в якій позивач повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору №SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року з 13 січня 2020 року. Листом від 8 січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим. 8 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою від 7 лютого 2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання депозитного договору та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозит разом із нарахованими відсотками. Відповіді відповідача на вказане звернення позивач не отримав. 25 лютого 2020 року позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та повернення вкладу, відсотків та інших нарахувань по договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року у справі № 357/2296/20, що набрало законної сили 04 серпня 2022 року, ухвалено стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США. Таким чином, станом на день подання позову у відповідача є невиконаним безспірне грошове зобов`язання перед позивачем з повернення 9 879,67 доларів США відсотків, нарахованих на вклад в доларах за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року. Таким чином, позивач, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, просив стягнути із відповідача пеню в сумі 722 401,47 грн., нараховану на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» (9 879,67 доларів США х 36,56 грн. х 2). У вересні 2022 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій останній просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 722596,06 грн. за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року, що становить пеню за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», розраховану за період прострочення з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 3% річних на суму вкладу 16207,11 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 273,09 доларів США; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 3% річних на суму процентів по вкладу 9879,67 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США. Заяву обґрунтовано тим, що прострочення боржника (банку) в грошових зобов`язаннях з позивачем, що виникли з договору банківського вкладу, є порушенням договірного зобов`язання, тому позивач вправі нараховувати 3% річних на суму прострочення (ст. ст.612 та 625 ЦК України). Враховуючи те, що банк до сих пір не повернув позивачу вклад в доларах та нараховані на нього проценти, що свідчить про свідоме триваюче порушення прав позивача на отримання своїх коштів та доходу на них у вигляді нарахованих банком процентів, ОСОБА_1 вважав за необхідне просити суд стягнути пеню за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмір 3% щоденних, нараховану на суму прострочених процентів за вкладом в доларах США за інший період існування порушення права позивача, а саме з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року в сумі 3967068,84 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа: ТОВ "ФК "Фінілон" про захист прав споживачів. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 273,08 доларів США. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 396,97 грн. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Романченко О.М. подав апеляційні скарги, в яких просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні пені за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 722599,06 грн. за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року та 3% річних на прострочені проценти по вкладу за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на те, що постановою Великої Палати Верховного Суду віл 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц було змінено судову практику щодо питання неможливості стягнення споживчої пені на прострочені за вкладом проценти після розірвання депозитного договору та за час невиконання банком договірного обов`язку з повернення вкладу з нарахованими на нього процентами за вимогою вкладника. Крім того, апелянт зазначає про те, що нараховані проценти на вклад є частиною грошового зобов`язання банку, що підлягає виконанню шляхом виплати на вимогу вкладника разом із вкладом або в іншій обумовлений договором вкладу спосіб. Оскільки банк нараховані на вклад проценти позивачу не повернув, у останнього наявні підстави вимагати стягнення 3% річних, нарахованих відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткове рішення, позивач зазначив, про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки банк не надав доказів в обґрунтування свого клопотання та не навів жодного правового обґрунтування своєї незгоди з розміром заявлених позивачем до компенсації витрат на професійну правничу допомогу, окрім як відсутність доказів їх сплати та неналежності відповідача, що належним чином спростовано при розгляді справи по суті. В свою чергу представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт вважає, що суд першої інстанції у спірних правовідносинах порушив, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскаржуване судове рішення винесене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання у банку перед позивачем, та неналежність відповідача у даній справі за депозитним договором від 6 грудня 2013 року. ТОВ «ФК «Фінілон», з урахуванням укладеного 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу, є новим боржником та особою яка повинна виконувати зобов`язання за відповідним договором, який є предметом спору. Крім того, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, в який просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. В апеляційній скарзі зазначає про те, що, враховуючи той факт, що права позивача АТ КБ «ПриватБанк» на цей час не порушуються та не оспорюються, оскільки зобов`язання за договором, який є предметом спору, повинен виконувати з 17 листопада 2014 року ТОВ «ФК «Фінілон», не вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк», як наслідок позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу є безпідставними. Крім того, зазначає про те, що позивачем не надано жодного документального підтвердження витрат на правову допомогу в заявленому позивачем розмірі (15000 грн.), що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У відзивах на апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк», представник позивача адвокат Романченко О.М. просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг. Представник вважає, що переуступка боргу відповідача перед ОСОБА_1 на ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору переводу боргу від 17 листопада 2014 року не відбулась у зв`язку із відсутністю передбаченої ст.520 ЦК України згоди ОСОБА_1 як кредитора АТ КБ «ПриватБанк» у правовідносинах з розміщення банківського вкладу. Така згода є істотною умовою договору, внаслідок відсутності якої укладений між двома суб`єктами господарювання договір переведення боргу не відбувся (не є укладеним відповідно до ч.8 ст.181 ГК України). Відтак доводи відповідача про ухвалення оскаржуваного рішення за позовом до неналежного відповідача є юридично неспроможними. Крім того, позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги на додаткове рішення, яка має на меті уникнути компенсації банком витрат позивача на правничу допомогу у цій справі. АТ КБ «ПриватБанк» правом на подання відзиву не скористалося. В судове засідання представник ТОВ «ФК «Фінілон» не з`явився, про місце, день та час засідання суду був повідомлений шляхом направлення судового повідомлення на електронну адресу, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Романченко О.М. апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підтримав і просив їх задовольнити, заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг АТ КБ «ПриватБанк». Представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Штронда А.М. апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підтримав і просив їх задовольнити, залишивши апеляційні скарги ОСОБА_1 без задоволення. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що 6 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США, строком на 366 днів, під 10% річних. Пунктом 3 договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти. Матеріали справи не містять доказів розірвання цього договору. У пункті 5 договору його сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору. На підтвердження розміщення депозиту в розмірі 16207,11 доларів США у АТ КБ «ПриватБанк» свідчить наявна в матеріалах справи квитанція. 26 грудня 2019 року на адресу АТ КБ «ПриватБанк» позивач направив заяву вих..№ 309/12-2009 від 26 грудня 2019 року, в якій він повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 6 грудня 2013 року з 13 січня 2020 року. Листом від 8 січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим. 8 лютого 2020 року до АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 звернувся із заявою від 7 лютого 2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками. 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим. 18 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено додаткову угоду до договору про переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим. Згідно витягу з електронного додатку (Реєстру кредиторів до договору переводу боргу від 17 листопада 2014 року) депозитний договір з ОСОБА_1 включно до даного реєстру. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 29 травня 2020 року, останній підтверджує факт виконання банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору, сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку включає нараховані відсотки по вкладу на дату переведення боргу. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України. Оскільки грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті, доларах США, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 16207,11 доларів США (тіло депозиту), і становлять суму в розмірі 273,08 доларів США. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, розрахованих на суму процентів по вкладу, суд першої інстанції виходив із того, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних лише на суму основного боргу, а не на суму процентів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, розрахованої на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив із того, що договірні правовідносини сторін за договором банківського вкладу припинилися з 13 січня 2020 року, і з цього моменту Закон України «Про захист прав споживачів» правовідносин сторін не регулює, а відтак пеня відповідно до ч.5 ст.10 цього Закону не нараховується. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог. Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного. Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу. Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів». У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно з преамбулою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону про фінансові послуги фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п.19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п.17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п.3). Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання послуг. Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживача», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) , якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Відповідно до ч.1 ст.1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються ( ч.2 ст.653 ЦК України). Отже, встановивши, що договірні правовідносини сторін за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 6 грудня 2013 року припинилися з 13 січня 2020 року, на підставі поданої вкладником заяви, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року, оскільки з моменту розірвання договору на правовідносини сторін вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються. Доводи апеляційної скарги сторони позивача в частині цих висновків суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають відхиленню ( правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17). Доводи сторони відповідача щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача також не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст.520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Передбачені ст.205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін. Беручи до уваги недоведеність поширення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за укладеним між сторонами договором банківського вкладу, застосування вказаної норми в даному випадку не підлягає. В умовах депозитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, також не було передбачено можливості переведення боргу на іншу особу. Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачем позивача про заміну боржника у договорі депозитного вкладу з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон». Також відсутні докази наявності згоди позивача на заміну боржника. Таким чином, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 6 грудня 2013 року ( правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 757/61918/18). За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що відповідальність за невиконання зобов`язань за договором банківського вкладу має нести АТ КБ «ПриватБанк» є правильним. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині відсутності підстав для стягнення трьох відсотків річних, розрахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, на нараховані, але не виплачені відсотки по вкладу, з огляду на таке. Статями 1058-1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Процентна банківський вкладі виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року, мотивувальна частина якого викладена в редакції постанови Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року, встановлено, що заборгованість АТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 6 грудня 2013 року по відсоткам складає 9879,67 доларів США. Нараховані проценти за вкладом станом на 16 вересня 2022 року позивачеві не сплачені. Зважаючи, що нараховані проценти на вклад є частиною грошового зобов`язання банку, що підлягає виплаті на вимогу вкладника разом із вкладом або в іншій обумовлений договором вкладу спосіб, - їх не виплата дає підстави кредитору для нарахування трьох відсотків річних, що передбачено ч.2 ст.625 ЦК України, за весь час прострочення. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування трьох відсотків річних на заборгованість по процентам по вкладу є помилковим, рішення суду першої інстанції в цій частині як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних на суму процентів по вкладу за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США. Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13, у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 757/37126/18, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, на які посилається суд першої інстанції в своєму рішенні, не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки обставини у цих справах є різними. У жодних із наведених постанов відсутній висновок про неможливість нарахування 3% річних на прострочені банком проценти за вкладом. Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із положень п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, і пропорційно до задоволених позовних вимог визначив суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність і обґрунтованість судових витрат позивача на професійну правничу допомогу. Зважаючи на те, що вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості по процентам по вкладу підлягають задоволенню, відповідно підлягає збільшенню сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 396,97 грн. до 637,50 грн. (вимоги позивача задоволені на 4,5% від заявлених позовних вимог). З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Романченко Олексієм Михайловичем, задовольнити частково. Апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", подані адвокатом Штрондою Антоном Михайловичем, залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних на суму процентів по вкладу скасувати і у цій частину ухвалити нове рішення наступного змісту. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1-д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3% річних на суму процентів по вкладу за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 166,47 доларів США. В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2022 року залишити без змін. Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року змінити, збільшити судові витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Акціонерного товариства «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , з 396,97 грн. до 637,50 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 28 березня 2023 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус