Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/1539/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/335/23 Справа № 203/1539/21 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що заочним рішенням суду з відповідача було стягнуто на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі від усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 23 жовтня 2007 року та досягнення дитиною повноліття. Не погодившись із заочним рішенням суду відповідачем була подана заява про його перегляд та за наслідками такого перегляду було ухвалено нове рішення, яке у свою чергу частково скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, та вирішено стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини за період з 23 жовтня 2007 року по 31 серпня 2016 року включно в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; з 01 вересня 2016 року та до повноліття дитини в розмірі 1/20 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а з 08 липня 2017 року - не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Після чого, на підставі виконавчого листа від 25 листопада 2020 року, приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Пилипчуком В.Г. було відкрито виконавче провадження №64019313 та здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого, станом на 28 січня 2021 року, заборгованість склала 371 032 грн 99 коп. Зазначена сума була сплачена відповідачем в повному обсязі 05 лютого 2021 року. Між тим, посилаючись на вимоги чинного законодавства та те, що прострочення виникло в період з 01 вересня 2016 року по 28 січня 2021 року та повністю сплачено лише 05 лютого 2021 року, позивачка просила суд стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати щомісячних платежів по аліментам в період з 01 вересня 2016 року по 28 січня 2021 року у розмірі 631 868 грн 49 коп. (т.1 а.с.1-15). Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що на виконання рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 листопада 2007 року, 19 листопада 2007 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 в розмірі частини з всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 23 жовтня 2007 року та до досягнення дитиною повноліття (т.1 а.с.а.с.223-224). Постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Пилипчука В.Г. від 30 липня 2014 року відкрито ВП №44227685 з примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2007 року. Також в судовому засіданні районним судом було установлено, що в період з 16 лютого 2009 року по 08 квітня 2011 року включно ОСОБА_3 працював в Державній адміністрації залізничного транспорту України, а з 04 червня 2015 року по 03 червня 2019 року в АТ «Українська залізниця». На підставі особистих заяв ОСОБА_3 в період з 04 червня 2015 року по 31 серпня 2016 року та у період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року з його заробітної плати утримувались аліменти на користь ОСОБА_2 (т.1 а.с.204-222). Згідно Довідки на утримання аліментів, наданої Філією «Центр сервісного забезпечення» сума перерахованих аліментів стягувачу з червня 2015 року по лютий 2018 року складає 168 047 грн 29 коп. (т.1 а.с.201). Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 травня 2017 року заочне рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 листопада 2007 року скасовано, а справу призначено до нового розгляду, за наслідком якого 25 жовтня 2017 року ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 аліменти: за період з 23 жовтня 2007 року по 31 серпня 2016 року включно в розмірі частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; з 01 вересня 2016 року та до повноліття дитини в розмірі 1/20 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а з 08 липня 2017 року не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (т.1 а.с.а.с.20-24). Постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Пилипчука В.Г. від 03 березня 2018 року ВП №44227685 з примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2007 року закінчено (т.1 а.с.226). Крім того, судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Пилипчука В.Г. від 04 січня 2021 року відкрито ВП №64019313 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25 листопада 2020 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська на підставі рішення суду від 18 грудня 2018 року (т.1 а.с.27). Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам в період з 18 вересня 2016 року по 28 січня 2021 року, наданої приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Пилипчуком В.Г. в рамках ВП №64019313, заборгованість по сплаті аліментів станом на 28 січня 2021 року становить 371 032 грн 99 коп.(т.1 а.с.28). Зазначений розрахунок було отримано особисто ОСОБА_3 29 січня 2021 року, про що свідчить підпис останнього, наявний на довідці (т. 1 а.с.28). Згідно меморіального ордеру №L0202GIKPN від 02 лютого 2021 року та меморіального ордеру №LO2039QXAZ від 03 лютого 2021 року ОСОБА_3 було сплачено на розрахунковий рахунок приватного виконавця Пилипчука В.Г. заборгованість по аліментам в розмірах 204 208 грн 38 коп. та 167 334 грн 65 коп. відповідно, загальним розміром 371 542 грн 99 коп. (т.1 а.с.29). Також в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення №572 від 05 лютого 2021 року, згідно якого на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 було перераховано 371 032 грн 99 коп. в рахунок погашення заборгованості по аліментам з 01 вересня 2016 року по 30 листопада 2021 року в рамках ВП №64019313 (т.1 а.с.29). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача відсутня винна поведінка щодо несплати заборгованості по аліментах, оскільки зазначена заборгованість була сплачена останнім в повному обсязі. При цьому, вказував, що сумлінне виконання зобов`язань зі сплати аліментів та утримання аліментів із заробітної плати відповідача на підставі його особистих заяв також свідчить про відсутність у нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та задоволення даного позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст.196,197 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Верховний суд України у п.22 Постанови Пленуму №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», роз`яснив, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. При цьому, ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Отже, тлумачення ст.196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. Разом з тим, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Аналіз вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції при неповно та всебічно з`ясованих обставинах справи, зокрема, з питань виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року по справі №203/1409/17, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Так, у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається, а тому у такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: 1) існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками, згідно з частиною першою статті 189 СК України; 2) наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Вищевказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, згідно якого відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками. У справі, яка переглядається, при вирішенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в період з 04 червня 2015 року по 31 серпня 2016 року та у період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідач сумлінно виконував свої зобов`язання щодо сплати аліментів, в розмірах встановлених рішенням суду від 07 листопада 2007 року. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, утримання аліментів в розмірі 25% із заробітної плати відповідача здійснювалось на підставі особистих заяв останнього, що у свою чергу підтверджує факт сумлінного виконання зобов`язань та відсутність в діях відповідача умислу на уникнення обов`язку зі сплати аліментів. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що постанову Дніпровського апеляційного суду у справі №203/1409/17, згідно якої було збільшено розмір аліментів ухвалено 18 грудня 2018 року, а отже виконуючи свої зобов`язання зі сплати аліментів в 2016 році відповідач не міг бути обізнаним про ймовірну зміну рішення та збільшення їх розміру, тому відсутні підстави стверджувати про наявність в діях ОСОБА_3 умислу на уникнення обов`язку зі сплати аліментів. Натомість, доказами, наявними у матеріалах даної справи, підтверджується, що відповідачем було сплачено в повному обсязі заборгованість по аліментах відразу після отримання довідки-розрахунку заборгованості по аліментах в період з 18 вересня 2016 року по 28 січня 2021 року, наданої приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Пилипчуком В.Г. Таким чином, місцевим судом було повно з`ясовано обставини справи, а саме, що сумлінне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати аліментів в період з 04 червня 2015 року по 31 серпня 2016 року та у період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, подальше утримання аліментів із заробітної плати ОСОБА_3 на підставі його особистих заяв, а також наявна у матеріалах справи копія платіжного доручення №572 від 05 лютого 2021 року, згідно якого на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 було перераховано 371 032 грн 99 коп. в рахунок погашення заборгованості по аліментам з 01 вересня 2016 року по 30 листопада 2021 року в рамках ВП №64019313, свідчать про відсутність у відповідача умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах, тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки в діях відповідача відсутня винна поведінка щодо несплати заборгованості по аліментах, що у свою чергу виключає застосування до платника аліментів такої санкції як стягнення неустойки (пені). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу та надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, в цілому зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова