Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/130/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня 2023 року м. Рівне Справа № 559/130/20 Провадження № 22-ц/4815/36/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., за участю: ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Дубенського районного нотаріального округу Коник Б.М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, В С Т А Н О В И В: В січні 2021 року в суд звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Дубенського районного нотаріального округу Коник Б.М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що з 09 травня 1964 по 23 вересня 1976 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 . В період шлюбу ними збудовано житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , який згідно до діючої на той час ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року, належав їй та чоловіку ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя. Вказує, що ОСОБА_4 розпорядився своєю часткою в будинковолодінні та 19 квітня 1979 року, подарував їй 1/2 частину будинку. Інша частина будинковолодіння (її частка) юридично та фактично залишилася у її власності. В 1979 році вона виїхала в Російську Федерацію. В травні 2018 року дізналася, що право власності на все будинковолодіння, зареєстроване за ОСОБА_3 ОСОБА_2 вказує, що звернулась до суду і Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 12 вересня 2019 року, справа № 559/997/18, її вимоги були задоволені та повернуто їй 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями. Рішення набрало законної сили. Право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 зареєстроване за нею. Інша 1/2 частина будинку залишається зареєстрованою за ОСОБА_3 . Вказує, що ОСОБА_5 , котра продала будинок ОСОБА_3 не набула права власності на нього, а тому не була вправі його продавати. Письмової згоди на відчуження 1/2 житлового будинку, право власності на яке вона набула під час шлюбу, вона не давала. Вважає, що оспорюваний правочин в частині купівлі-продажу 1/2 частини жилого будинку з надвірними будівлями в с. Мирогоща Друга Дубенського району Рівненської області має бути визнаний недійсним, а належна їй 1/2 частина вказаного будинку - має бути повернута їй у власність. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яка за своїм змістом повторює позов та в якій доводить про його незаконність через порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що ОСОБА_5 - мама відповідачки, взагалі не мала ніякого законного права на розпорядження та відчуження будинковолодіння по АДРЕСА_1 , так як ніколи не являлася власником. Будинковолодіння належало їй та її чоловіку ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 подарував їй свою частку, а інша частина юридично та фактично залишилася у її власності. Вказує, що Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 12 вересня 2019 року, справа №559/997/18, було задоволено її позовні вимоги, визнано договір купівлі-продажу недійсним в частині купівлі 1/2 частини житлового будинку. Рішення виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради №8 від 25 січня 2011 року про оформлення права власності на житловий будинок та господарські будівлі за адресою АДРЕСА_1 визнано протиправним та скасовано, також визнане недійсним свідоцтво про право власності на зазначене будинковолодіння від 06 червня 2011 року. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу, №2665 від 05 серпня 2011 року посвідчений приватним нотаріусом Коником Б.М., в частині купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та повернуто їй 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями. Право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 зареєстроване за нею. Інша 1/2 частина будинку залишається зареєстрованою за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №2665 від 05 серпня 2011 року 1/2 частини будинковолодіння посвідчений приватним нотаріусом Коник Б.М. Предмет спору даної справи право розпоряджатися будинковолодінням, а не його поділ, чи виділення частки з спільного майна, тому технічні паспорти не можуть братися судом, в якості доказу при вирішення даної категорії справи. Стверджує, що письмової згоди на відчуження 1/2 житлового будинку, право власності на яке вона набула під час шлюбу не надавала. При таких обставинах оспорюваний правочин в частині купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями в с. Мирогоща Друга Дубенського району Рівненської області має бути визнаний недійсним, а належна їй 1/2 частина вказаного будинку має бути повернута у власність позивачки. З викладених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, шлюб між ОСОБА_4 та позивачкою був зареєстрований 09.05.1964 та розірваний 23.09.1976, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 23.09.1976, актовий запис №119 (а.с. 10,11). Згідно свідоцтва №54 ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка під забудову площею 0, 0592 га в с. Мирогоща Дубенського району на якій було зведено спірний будинок. (а.с. 14). Відповідно до договору дарування жилого будинку від 19.04.1979, посвідченого секретарем виконавчого комітету Мазурук Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за №11, ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_6 прийняла у дар 1/2 частину домоволодіння, що розташоване в с. Мирогоща на земельній ділянці розміром 0,03 га Дубенського району Рівненської області (а.с. 12-13). Згідно свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 15.12.1986, ОСОБА_6 є власником частини домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 25). У технічному паспорті на житловий будинок на АДРЕСА_1 від 03.10.1986, власником 1/2 частини будинку також зазначена ОСОБА_6 (а.с. 17-19), а у технічному паспорті на цей же житловий будинок від 28.11.2019, з урахуванням зміни призвіща, власником 1/2 частини будинку зазначена ОСОБА_2 , тобто позивачка по справі. (а.с. 20-24). З повідомлення Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області №542 від 21.05.2018 вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 05.08.2011 (а.с. 15-16). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 124313425 від 17.05.2018, ОСОБА_3 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 05.08.2011 (а.с. 55). Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 12 вересня 2019 року, справа № 559/997/18 визнано частково недійсним договір купівлі-продажу № 2665 від 05 серпня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Коником Б.М., в частині купівлі - продажу 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та повернуто їй 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями. Рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили (а.с. 26-28). Отже, на час вирішення цього спору ОСОБА_3 є власником 1/2 частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями. Вирішуючи спір в даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону та усталеній судовій практиці. Відповідно до ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Тобто, захист свого права, яке позивачка вважає порушеним, має відбуватись у спосіб визначений законом. Як вбачається з рішення Дубенського міськрайонного суду від 12 вересня 2019 року, справа №559/997/18 в попередньому спорі між цими ж сторонами, сама позивачка ОСОБА_2 стверджувала, що їй як власнику належить частина домоволодіння, а інша частина (яка зараз є спірною) належала її колишньому чоловіку ОСОБА_4 . На підтвердження своїх вимог посилалась на свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 15.12.1986, ОСОБА_6 згідно якого вона є власником частини домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.25, 26). В даній же справі ОСОБА_2 стверджує про своє право власності і на іншу (спірну) частину домоволодіння, яке вона набула під час шлюбу з ОСОБА_4 , хоч будь-яких документів не надала, вимоги про визнання за нею такого права, яке підлягає доказуванню, не заявляла, а з матеріалів справи вбачається, що за погосподарськими книгами, власником іншої (спірної) частина домоволодіння, після розірвання шлюбу з позивачкою був ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та до своєї смерті проживав в шлюбі з ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка за життя і оформила на себе все домоволодіння та потім продала відповідачці ОСОБА_3 .. Погосподарська книга про спадкування не збереглась. (а.с.15). За життя цих осіб на спірну частину домоволодіння ОСОБА_2 вимог не заявляла. В даному провадженні ОСОБА_2 стверджує, що не давала письмової згоди на відчуження спірної частини домоволодіння на яке вона набула право під час шлюбу, тобто фактично вказує на вибуття майна не з її волі, як власника . Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Вирішуючи спір місцевий суд вірно посилався на роз`яснення дані в п. 22, 24, 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» де зазначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). В Постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року справа № 755/21646/15-ц зазначено, «… суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів…». Тобто належним способом захисту права на спірну частину домоволодіння, яке ОСОБА_2 вважає порушеним, є вимога про витребування майна від набувача і ця вимога, що витребуване майно належить саме їй, підлягає доказуванню. Обраний позивачкою спосіб захисту права, яке вона вважає порушеним, є неналежним. Визнання частково недійсним договору купівлі-продажу р.н.2665 від 05 серпня 2011 року в частині спірної частини домоволодіння, якою на даний час володіє відповідачка ОСОБА_3 , автоматично не відновлює/породжує право ОСОБА_2 на цю частину домоволодіння, ще й з огляду на те, що як зазначено вище її власником за погосподарськими книгами, до своєї смерті був ОСОБА_4 (а.с.15), а не ОСОБА_2 як в попередньому спорі між цими ж сторонами про іншу частину цього ж домоволодіння право власності на яке у ОСОБА_2 підтверджене свідоцтвом від 15 грудня 1986 року. (а.с.25). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін, то судовий збір за її подання покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 червня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови. Головуючий Боймиструк С.В. Судді: Ковальчук Н.М. Шимків С.С.