Ухвала КЦС ВС № 463/9957/21

Ухвала 27 березня 2023 року м. Київ справа № 463/9957/21 провадження № 61-4232ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (далі - ТзОВ «Львівенергозбут») звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію. В обґрунтування позову зазначало, що відповідачі є побутовими споживачами житлово-комунальних послуг та мають обов`язки щодо повної та своєчасної оплати за такі. Своїх обов`язків відповідачі належним чином не виконували, у результаті чого утворилася заборгованість за електроенергію у розмірі 25 205,85 грн. За заявами ТзОВ «Львівенергозбут» Личаківським районним судом видано судовий наказ від 28 грудня 2019 року № 463/10201/19 про стягнення 20 048,85 грн заборгованості та судовий наказ від 21 квітня 2021 року № 463/3313/21 про стягнення 5 157,00 грн заборгованості, однак за заявами боржників зазначені накази скасовані ухвалами суду від 07 травня 2021 року та від 09 липня 2021 року відповідно. Оскільки заборгованість за спожиту електричну енергію відповідачами не сплачена, просило суд стягнути з останніх 25 205,85 грн заборгованості за спожиту електричну енергію. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року позов ТзОВ «Львівенергозбут» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Львівенергозбут» 25 205,85 грн заборгованості за спожиту електричну енергію у квартирі АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем доведений факт невнесення відповідачами плати за спожиту електричну енергію у повній мірі, зокрема, за період з листопада 2016 по березень 2020 року, а тому суд стягнув з відповідачів солідарно заборгованість за вказаний період у розмірі 25 205,85 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року в частині стягнення заборгованості та судових витрат з ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ «Львівенергозбут» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та судового збору відмовлено. У іншій частині рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником іншого житла (квартири АДРЕСА_2 ), де вона проживає і несе обов`язок по його утриманню та сплаті за надані житлово-комунальні послуги. Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Докази того, що ОСОБА_2 є споживачем послуг з електропостачання у належній ОСОБА_1 квартирі відсутні. 22 березня 2023 року ТзОВ «Львівенергозбут» звернулосядо Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 25 205,85 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною. Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Наведені заявником обставини, які, на його переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а інші з них - зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження апеляційним судом. Верховний суд дійшов переконання, що заявник не зазначив у чому конкретно полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Такі посилання носять загальний характер і направлені виключно на обґрунтування формальних підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції. Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для ньоговиняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний