Ухвала КАС ВС № 640/11963/19

УХВАЛА 24 березня 2023 року м. Київ справа №640/11963/19 адміністративне провадження № К/990/9296/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі №640/11963/19 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Вищого господарського суду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду, Вищого господарського суду України, в якому просив: - визнати протиправними дії Вищого господарського суду України, які полягають у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 04 грудня 2018 року із застосуванням посадового окладу у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року; - зобов`язати Вищий господарський суд України провести перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 04 грудня 2018 року із застосуванням посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Верховний Суд вчинити дії по внесенню змін до кошторису Вищого господарського суду України в частині збільшення асигнувань на виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 04 грудня 2018 року із застосуванням посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. 15 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Предметом спору цій справі є питання щодо правомірності нарахуванні та виплаті суддівської винагороди із застосуванням посадового окладу у розмірі прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Вирішуючи спір суди попередніх інстанції переглянули судове рішення відповідно до висновків Верховного Суду у рішенні від 11 березні 2020 року в зразковій справі №200/9195/19-а, де зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06 грудня 2016 №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень. Крім того, суддівську винагороду для нарахування щомісячного довічного грошового утримання позивачу необхідно обчислювати відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (в первинній редакції), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначається Законами про Державний бюджет України на відповідні роки. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 12 червня 2020 року у справі № 620/784/19. Такий правовий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а). Крім того, Верховний Суд у рішеннях, ухвалених у подібних правовідносинах, звертав увагу на вже вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законами № 2453-VI та №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі №1402-VIIІ, а саме: збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання. Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від указаних висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах. Аналогічний підхід до застосування положень Законів №№2453-VI, 1402-VIII, 1774-VIII у подібних правовідносинах Верховний Суд висловив і у постановах 06.06.2018 року у справі №806/1373/17 та у справі №819/782/17, від 13.06.2018 року у справі №805/2459/17-а та у справі №826/4821/17, від 06.12.2018 року у справі №816/1244/17, від 26.06. 2019 у справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17. Верховний Суд зауважує, що, приймаючи зміни щодо розміру заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів суддів, законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання. Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Упродовж 2018- 2019 років суддівська винагорода суддів обчислювалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII та змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, у грошовому виразі розмір суддівської винагороди не зменшився (станом на 01 січня 2016 року він дорівнював 20670,00 грн, а з 01 січня 2017 року 24000,00 грн). Оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність порушення гарантії позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін. Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що до 01 січня 2017 року закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина. Унаслідок уведених Законом № 1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. Враховуючи вищезазначене висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах уже сформовано та застосовано судом апеляційної інстанції, що наразі і вирішує проблематику таких спорів та створює умови для формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник не зазначає новітніх, проблемних і раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права у подібних правовідносинах, а мотиви скарги зводяться до тлумачення порядку оплати праці прокурорів, із загальними посиланнями на рішення Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, без належної аргументації їхнього застосування у контексті обставин цієї справи. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до загальних фраз щодо порушення судами принціпів права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування норми права, які відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. За таких обставин, суд не вирішує питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку. Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі №640/11963/19 за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Вищого господарського суду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові у спосіб направлення її до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк Судді: Л.О. Єресько В.М. Соколов