Постанова 4805 № 275/733/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №275/733/21 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В. Категорія 10 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Руденко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №275/733/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою через представника ОСОБА_3 , на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2022 року, яке ухвалене під головуванням судді Миколайчука П.В. у смт.Брусилів, в с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просив: встановити факт його проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до часу відкриття спадщини; визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1 . Він постійно проживав разом із матір`ю за вищевказаною адресою та здійснював за нею догляд із 2013 року до дня смерті ОСОБА_4 . Після смерті матері відкрилась спадщина на житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . За життя спадкодавець (мати) склала заповіт, яким усе своє майно заповіла йому. 08 жовтня 2020 року він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але нотаріус відмовив у його видачі, пославшись на пропуск ним строку для подання заяви про прийняття спадщини. Одночасно нотаріус йому роз`яснив, що він має право звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем. Після смерті ОСОБА_4 заяву про прийняття спадщини своєчасно подала ОСОБА_2 , тобто онука померлої. Вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки без реєстрації постійно проживав із нею на час відкриття спадщини. Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2022 року позов задоволений частково. Встановлений факт постійного проживання в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 станом на день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні іншої позовної вимоги відмовлено. Вирішено питання судового збору. Відповідач ОСОБА_2 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через адвоката Нестеренко М.М. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині задоволення вимоги про встановлення факту постійного проживання позивача із спадкодавцем на момент смерті скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент смерті. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд розглянув позов із іншим змістом позовних вимог, ніж були заявлені позивачем, порушив принцип диспозитивності судового процесу та вийшов за межі позовних вимог, що заборонено нормами процесуального права. Також суд порушив вимоги ст.ст.83,127 ЦПК України щодо подання доказів та поновлення процесуального строку для подання доказів. Так, позивач подав докази в справі (виписку з банківського рахунку) перед останнім судовим засіданням, а стороні відповідача не направив вказаний доказ та вручив його перед засіданням. При цьому в позовній заяві та інших процесуальних документах він не зазначав, що бажає подати цей доказ та вживає заходи для отримання даного доказу. Доказів поважності пропуску процесуального строку для подання доказу не надав, а тому суд першої інстанції безпідставно поновив процесуальний строк подання доказу та взяв його до уваги як належний доказ при ухваленні рішення. Крім того, позивачем не заявлено клопотання, а судом не витребувано у нотаріуса копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , при тих обставина, що у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії зазначено, що у матеріалах спадкової справи є довідка Брусилівської селищної ради від 08 травня 2020 року про те, що спадкодавець на момент смерті була зареєстрована у будинку та із нею на час відкриття спадщини ніхто не був зареєстрований, а у довідці приватного нотаріуса від 08 жовтня 2020 року встановлено, що спадщину прийняла ОСОБА_5 , тобто особа, яка відмінна від відповідача. Суд обґрунтував рішення показаннями свідків, але не взяв до уваги того, що свідки достеменно не змогли вказати постійно чи періодично проживає позивач по АДРЕСА_1 . Виписка по особовому рахунку позивача з банку навпаки підтверджує, що позивач з`являвся в с.Хомутець періодично. Використання банківської карти позивача не є належним доказом проживання за вказаною адресою, а є доказом можливого перебування в населеному пункті, адже карткою можуть користуватися інші особи. Наполягає на тому, що надані відповідачем докази спростовують твердження позивача про постійне проживання зі спадкодавцем на момент її смерті. Отже, суд першої інстанції помилково визначив тимчасове місце перебування позивача як його постійне місце проживання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що він постійно проживав з матір`ю, а не короткі проміжки часу, що підтверджується довідкою, виданою Брусилівською селищною радою. У 2015 році спадкодавець перенесла складну операцію та визнана з того часу особою з інвалідністю 1-ої групи. Мати не могла самостійно себе обслуговувати, пересувалася у інвалідному візку та потребувала постійного сторонньої допомоги. Постійний догляд за матір`ю надавався ним. Суд правильно розцінив, що заявлена вимога про встановлення факту постійного проживання позивача із ОСОБА_4 на час смерті останньої відповідає поясненням позивача та його представника в суді, а зворотне тлумачення є проявом надмірного формалізму та не відповідає принципам та цілям цивільного судочинства. Суд першої інстанції дотримався вимог процесуального законодавства щодо подання доказів та поновлення процесуального строку для їх подання. Виписку з банківського рахунку позивач отримав у відділенні банку 01 листопада 2022 року, а тому раніше подати цей доказ можливості не мав. Копія цього доказу була надана представнику відповідача перед судовим засіданням, а тому суд першої інстанції обґрунтовано поновив строк для подання доказів. Окрім того, позивачем не заявлено клопотання, а судом не витребувано у нотаріуса копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , при тих обставина, що у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії зазначено, що у матеріалах спадкової справи є довідка Брусилівської селищної ради від 08 травня 2020 року про те, що спадкодавець на момент смерті була зареєстрована у будинку та із нею на час відкриття спадщини ніхто не був зареєстрований, а у довідці приватного нотаріуса від 08 жовтня 2020 року встановлено, що спадщину прийняла ОСОБА_5 , тобто особа, яка відмінна від відповідача. Свідок ОСОБА_6 пояснила, що у 2016 році ОСОБА_4 була зроблена операція на нозі, після чого до неї з Києва переїхав проживати син ОСОБА_1 , який перевіз свої речі та з того часу проживав із матір`ю постійно. Після смерті у 2019 році спадкодавця у будинку залишився проживати позивач, де живе донині. У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, адвокат відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції у задоволеній частині скасувати та постановити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимоги про встановлення факту постійного проживання позивача із спадкодавцем на час відкриття спадщини або смерті матері, - відмовити. Позивач ОСОБА_1 не заперечив щодо проведення судового засідання без участі його адвоката Києнка Д.О., а тому колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги заяву адвоката позивача про перенесення судового засідання у зв`язку із хворобою, яка жодними доказами не підтверджена. Одночасно позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, врахувавши, що суд ухвалив рішення з додержанням норм права, яке є справедливим, оскільки збережена воля спадкодавця, яка на випадок своєї смерті заповідала усе, що буде їй належати, сину, тобто йому. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду прави, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що у 1989 році на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 набула на праві власності житловий будинок із надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться у с. Хомутець Житомирської області (а.с.10 т.1). Відповідно до положень частини першої ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За життя ОСОБА_4 склала заповіт, що посвідчений 08 листопада 2004 року секретарем Хомутецької сільської ради, яким на випадок свої смерті заповіла усе своє майно сину ОСОБА_1 , тобто позивачу (а.с.6,9 т.1). У матеріалах справи відсутні докази визнання судом заповіту недійсним. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7 т.1). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи (зі змісту ст.1220 ЦК України). Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша ст.1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша ст.1218 ЦК України). Отже, до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , зокрема, увійшов житловий будинок із надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться у с. Хомутець Житомирської області. Разом із тим, спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша ст.1217 ЦК України). За положеннями ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Постановою приватного нотаріуса Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Отрищенко О.І. від 08 жовтня 2020 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском ним строку прийняття спадщини (а.с.4 т.1). У мотивувальній частині постанови приватний нотаріус послався на довідку Брусилівської селищної ради від 08 травня 2020 року №6, відповідно до якої спадкодавець на час відкриття спадщини була зареєстрована в АДРЕСА_1 та на час відкриття спадщини із ОСОБА_4 ніхто зареєстрованим не був. У паспорті ОСОБА_1 зазначено, що він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 з 27 лютого 2003 року по даний час, а тому на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця, яка доводиться йому матір`ю, зареєстрований зі спадкодавцем не був та відповідно спадщини після смерті заповідача не прийняв. Разом із тим констатовано, що спадкова справа №58/2020 відкрита на підставі заяви ОСОБА_2 від 08 травня 2020 року про прийняття спадщини. Відповідно до частини першої ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша ст.1269 ЦК України). Сторонами визнаються ті обставини, що впродовж шести місяців після смерті матері ОСОБА_1 не подавав нотаріусу або уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини та після закінчення шестимісячного строку звернувся до приватного нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право власності на спадщину на нерухоме майно за заповітом. 08 травня 2020 року, тобто впродовж шести місяців із часу відкриття спадщини (11 листопада 2019 року + 6 місяців = 12 травня 2020 року), із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , звернулася до нотаріуса Тіщенко Вікторія В`ячеславівна, тобто відповідач (онука спадкодавця). Відповідач доступається до спадщини у разі, якщо її не прийме позивач. Положення частини третьої ст.1268 ЦК України унормовують, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявляв про відмову від неї. У матеріалах справи відсутні докази спростування тієї обставини, що позивач протягом шести місяців із часу смерті матері не заявив про відмову від прийняття спадщини. За приписами частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «[…] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації […] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою ст.1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом». Отже, місце реєстрації спадкоємця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем. Згідно із частиною першою ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Відповідно до частин першої, другої та третьої ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доводи апеляційної скарги грунтуються на переоцінці доказів. Суд першої інстанції правильно у відповідності до положень чинного цивільно-процесуального законодавства надав оцінку письмовим доказам (зокрема, довідці Брусилівської селищної ради від 25 серпня 2021 року №840, листу Головного управління ПФУ в Житомирській області від 27 вересня 2021 року №0600-0402-8/74985, листу Брусилівського відділу №1 Управління соціального захисту населення Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області від 29 вересня 2021 року №500/01, листу Брусилівського відділу державної РАЦС у Житомирському районі Житомирської області від 23 вересня 2021 року №465/22.3-23, довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №225515, заяві до Брусилівского РЕМ ПрАТ «ЕК «Житомиробленерго» від 27 серпня 2019 року, акту відділу ЦНАП, витягам з погосподарської книги тощо) та показанням свідків ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ), а тому дійшов обґрунтованого висновку про безсумнівне підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , із матір`ю ОСОБА_4 з 2016 року (часу, коли спадкодавцю ампутували ногу) по день смерті останньої, а тому за положеннями частини третьої ст.1268 ЦК України вважається таким, що спадщину після смерті матері прийняв. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст.83,127 ЦПК України щодо подання доказів та поновлення процесуального строку для їх подання, не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, враховуючи, що дії не призвели до неправильного вирішення справи по суті. Навіть, якщо не приймати до уваги виписку з банківського рахунку позивача, яка надає інформацію про рух коштів, висновок суду першої інстанції про постійне прожиття позивача разом із матір`ю у її будинку на час відкриття спадщини не змінюється, приймаючи до уваги інші належні та допустимі докази, які містяться у матеріалах справи. Питання якості догляду сина за матір`ю, яка була особою із інвалідністю першої групи та потребувала постійного стороннього догляду після перенесення останньою оперативного втручання (цукровий діабет, ампутація ноги), не є тією обставиною, яка безпосередньо впливає на розгляд справи, тим більше, що спадкодавець за життя заповіту не скасувала та не змінила її волевиявлення на випадок смерті залишилося незмінним, а тому догляд соціального працівника не виключає здійснення догляду одночасно й сином і питання безпорадності спадкодавця не входить до предмету дослідження у даній справі із огляду на заявлені позовні вимоги. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції не вийшов за межі заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги з цього приводу є надуманими. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. У процесуальному законодавстві діє принцип «суд знає закони», який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За таких обставин, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на обставини постійного проживання із спадкодавцем на момент її смерті та положення частини третьої ст.1268 ЦК України. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю є такою, що заявлена на встановлення саме факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Інше тлумачення судом першої інстанції було б проявом надмірного формалізму та не відповідало б принципам і цілям цивільного судочинства та гарантованим ст.ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прав людини на доступ до правосуддя і ефективний спосіб захисту прав позивача. Аргументи апеляційної скарги відносно не витребування спадкової справи також не впливають на кінцевий висновок суду першої інстанції про безсумнівну доведеність факту постійного проживання позивача із матір`ю на день її смерті, оскільки довідка приватного нотаріуса від 08 жовтня 2020 року, у якій допущена помилка щодо імені відповідача « ОСОБА_9 », фактично виправлена постановою приватного нотаріуса про відмову у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, де прописано, що спадкова справа відкрита на підставі заяви ОСОБА_2 від 08 травня 2020 року, яка подана в установлений законом строк. Окрім того, від інших спадкоємців заяв про прийняття чи відмову від прийняття спадщини до нотаріуса не надходило, обставина належного відповідача визнається та суд із власної ініціативи не зобов`язаний збирати докази, бо необхідності у захисті малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, відсутня. Інших випадків, передбачених ЦПК України, які б зобов`язували суд із власної ініціативи витребовувати спадкову справу, не встановлено. Вимога про визнання за позивачем у порядку спадкування право власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами є передчасною та суд обґрунтовано відмовив у її задоволені, бо ст.1268 ЦК України презюмується, що коли спадкоємець постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину. Як зазначено в частині першій ст.1297 ЦК України спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог ст.68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку. Наразі нічого не перешкоджає позивачу звернутися за оформленням спадщини у нотаріальному порядку, надавши копію судового рішення, яким встановлений факт постійного проживання із спадкодавцем на час її смерті, що підтверджує прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, то відповідно до положень ст.375 ЦПК України рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишає без змін. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: